1 К огда Санбаллат услышал о том, что мы строим стену, он разозлился и сильно разгневался. Он издевался над иудеями

(3-33) І сталося, як почув Санваллат, що ми будуємо того мура, то він запалився гнівом, і дуже розгнівався, і сміявся з юдеїв.

2 и перед своими союзниками и самарийским войском говорил: – Что делают эти жалкие иудеи? Неужели они восстановят свою стену? Неужели они станут приносить жертвы? Неужели они когда-нибудь закончат строительство? Неужто они оживят камни, притом обожженные, из этих груд праха?

(3-34) І говорив він перед своїми братами та самарійським військом і сказав: Що це роблять ці мізерні юдеї? Чи їм це позоставлять? Чи будуть вони приносити жертву? Чи закінчать цього дня? Чи оживлять вони ці каміння з куп пороху, а вони ж попалені?

3 А ммонитянин Товия, стоящий рядом с ним, сказал: – Да что они там строят, если даже лисица, взобравшись на эту каменную стену, обрушит ее!

(3-35) А аммонітянин Товійя був при ньому й сказав: Та й що вони будують? Якщо вийде лисиця, то вона зробить дірку в їхній камінній стіні!...

4 У слышь нас, Боже наш, потому что мы в презрении. Обрати их оскорбления на их же головы. Отдай их как добычу в землю плена.

(3-36) Почуй, Боже наш, що ми стали погордою, і поверни їхню ганьбу на голову їхню, і дай їх на здобич у край полону!

5 Н е покрывай их вины и грехов их не удаляй от Своих глаз, потому что они оскорбляли строителей.

(3-37) І не закрий їхньої провини, а їхній гріх нехай не буде стертий з-перед лиця Твого, бо вони образили будівничих!

6 И мы строили стену, и она достигла половины своей высоты, потому что народ работал от всего сердца.

(3-38) І збудували ми того мура, і був пов'язаний увесь той мур аж до половини його. А серце народу було, щоб далі робити!

7 Н о когда Санбаллат, Товия, арабы с аммонитянами и жители Ашдода услышали о том, что восстановление иерусалимских стен продвигается и проломы заделываются, они очень разозлились.

(4-1) І сталося, як почув Санваллат, і Товійя, і араби, і аммонітяни, і ашдодяни, що направляється єрусалимський мур, що виломи в стіні стали затарасовуватися, то дуже запалилися гнівом.

8 В се вместе они сговорились пойти на Иерусалим войной и устроить в нем беспорядки.

(4-2) І змовилися вони всі разом, щоб іти воювати з Єрусалимом, та щоб учинити йому замішання.

9 Н о мы молились нашему Богу и выставляли против них стражу днем и ночью, чтобы отвратить эту угрозу.

(4-3) І ми молилися до нашого Бога, і поставили проти них сторожу вдень та вночі, перед ними.

10 А тем временем народ иудейский говорил: – Силы носильщиков на исходе, а здесь так много мусора, что мы не можем отстраивать стену.

(4-4) І сказав Юда: Ослабла сила носія, а звалищ багато, і ми не зможемо далі будувати мура!...

11 А наши враги говорили: – Прежде чем они узнают о том, что происходит, или увидят нас, мы окажемся прямо среди них, перебьем их и остановим работу.

(4-5) А наші ненависники говорили: Вони не знатимуть і не побачать, як ми прийдемо до середини їх, і позабиваємо їх, та й спинимо працю!

12 И удеи, которые жили рядом с ними, приходили и раз десять говорили нам: – Со всех сторон они пойдут на нас.

(4-6) І сталося, як приходили ті юдеяни, що сиділи при них, то говорили нам про це разів десять, зо всіх місць, де вони пробували.

13 Т огда я разместил народ за самыми низкими участками стены на открытых местах, поставив их по семьям, с мечами, копьями и луками.

(4-7) Тоді поставив я сторожу здолу того місця за муром у печерах. І поставив я народ за їхніми родами, з їхніми мечами, їхніми ратищами та їхніми луками.

14 О смотрев все, я встал и сказал знати, приближенным и остальному народу: – Не бойтесь их. Помните Владыку, Который велик и грозен, и сражайтесь за своих братьев, сыновей, дочерей, жен и дома.

(4-8) І розглянув я це, і встав і сказав я до шляхетних, і до заступників, і до решти народу: Не бійтеся перед ними! Згадайте Господа великого та грізного, і воюйте за ваших братів, ваших синів, дочок ваших, жінок ваших та за доми ваші!

15 К огда наши враги услышали, что мы знаем об их сговоре и о том, что Бог расстроил их планы, мы все вернулись к стене, каждый – к своей работе.

(4-9) І сталося, як почули наші вороги, що нам те відоме, то Господь зламав їхній задум, і всі ми вернулися до муру, кожен до праці своєї.

16 С того дня и впредь половина моих слуг трудилась на постройке, а другая половина держала копья, щиты, луки и латы. Вожди находились позади всего дома иудейского,

(4-10) І було від того дня, що половина моїх юнаків робили працю, а половина їх міцно тримала списи, щити, і луки та панцері, а зверхники стояли позад Юдиного дому.

17 к оторый строил стену. Носильщики тяжестей делали свою работу одной рукой, а в другой держали оружие,

(4-11) Будівничі працювали на мурі, а носії наладовували тягар, вони однією рукою робили працю, а однією міцно тримали списа...

18 и каждый из строителей во время работы был препоясан мечом. А трубач находился рядом со мной.

(4-12) А в кожного будівничого його меч був прив'язаний на стегнах його, і так вони будували, а біля мене був сурмач.

19 И я сказал знати, приближенным и остальному народу: – Работа велика и обширна, и мы разбросаны по стене далеко друг от друга.

(4-13) І сказав я до шляхетних, до заступників та до решти народу: Праця велика й простора, а ми повідділювані на мурі, далеко один від одного.

20 Г де бы вы ни услышали звук рога, бегите к нам туда, откуда доносится звук. Наш Бог будет сражаться за нас!

(4-14) Тому то в місце, де почуєте голос сурми, туди негайно збирайтеся до нас. Бог наш буде воювати для нас!

21 И мы продолжали работу, и половина людей держали копья от восхода первых лучей до появления звезд.

(4-15) І так ми робили працю, і половина їх міцно тримала списи від сходу ранньої зорі аж до появлення зір.

22 В то время я еще сказал народу: – Пусть каждый человек и его помощник ночуют в Иерусалиме, чтобы они могли сторожить ночью и работать днем.

(4-16) Також того часу сказав я до народу: Кожен з юнаком своїм нехай ночують у середині Єрусалиму, і будуть вони для нас уночі сторожею, а вдень на працю.

23 Н и я, ни мои братья, ни мои слуги, ни стражники, которые меня сопровождали, не снимали одежд; каждый держал свое оружие, когда ходил за водой.

(4-17) І ні я, ані брати мої, ані юнаки мої, ані сторожі, що були за мною, ми не здіймали своєї одежі, кожен мав свою зброю при своєму стегні.