1 И осиф приказал своему управляющему: – Наполни мешки этих людей едой, сколько смогут унести, и положи серебро каждому обратно в мешок.

І наказав він тому, що над домом його, говорячи: Понаповнюй мішки цих людей їжею, скільки зможуть вони нести. І поклади срібло кожного до отвору мішка його.

2 П оложи мою чашу, мою серебряную чашу, в мешок к младшему вместе с его серебром за зерно. И тот сделал, как велел Иосиф.

А чашу мою, чашу срібну, поклади до отвору мішка наймолодшого, та срібло за хліб його. І зробив той за словом Йосиповим, яке він сказав був.

3 К ак только рассвело, братьев отправили в путь вместе с их ослами.

Розвиднилось рано вранці, і люди ці були відпущені, вони та їхні осли.

4 О ни были еще недалеко от города, когда Иосиф сказал управляющему: – Немедленно отправляйся в погоню за этими людьми и, когда догонишь, скажи им: «Почему вы заплатили злом за добро?

Вони вийшли з міста, ще не віддалилися, а Йосип сказав до того, що над домом його: Устань, побіжи за тими людьми, і дожени їх, та й скажи їм: Нащо ви заплатили злом за добро?

5 В едь это чаша моего господина, из которой он пьет и на которой он гадает! Вы совершили недобрый поступок!»

Хіба це не та чаша, що з неї п'є пан мій, і він, ворожачи, ворожить нею? І зле ви зробили, що вчинили таке.

6 Д огнав их, он повторил им эти слова.

І той їх догнав, і сказав їм ті слова.

7 О ни ответили: – Почему господин говорит такие слова? Разве станут твои рабы делать подобное!

А вони відказали йому: Нащо пан мій говорить отакі то слова? Далеке рабам твоїм, щоб зробити таку річ...

8 В едь мы даже принесли тебе обратно из земли Ханаана то серебро, которое нашли у себя в мешках. Зачем же нам воровать серебро или золото из дома твоего господина?

Таж срібло, що знайшли ми в отворах наших мішків, ми вернули тобі з Краю ханаанського. А як би ми вкрали з дому пана твого срібло чи золото?

9 Е сли вещь найдется у одного из твоих рабов, пусть он умрет, а остальные станут рабами нашего господина.

У кого із рабів твоїх вона, чаша, буде знайдена, то помре він, а також ми станемо рабами моєму панові.

10 О н сказал: – Хорошо, пусть будет так, как вы говорите: у кого найдется чаша, тот станет моим рабом, а остальные будут свободны от ответа.

А той відказав: Тож тепер, як ви сказали, так нехай буде воно! У кого вона знайдена буде, той стане мені за раба, а ви будете чисті.

11 Б ратья быстро опустили каждый свой мешок на землю и развязали их.

І поспішно поспускали вони кожен свого мішка на землю. І порозв'язували кожен мішка свого.

12 У правляющий начал искать, начиная со старшего, кончая младшим; чаша нашлась в мешке у Вениамина.

І став він шукати. Розпочав від найстаршого, а скінчив наймолодшим. І знайдена чаша в мішку Веніяминовім!

13 О ни разорвали на себе одежду, нагрузили каждый своего осла и вернулись в город.

І пороздирали вони свою одіж!... І кожен нав'ючив осла свого, і вернулись до міста.

14 И уда и его братья вернулись в дом Иосифа, который все еще был там. Они бросились перед ним на землю.

І ввійшли Юда й брати його до дому Йосипа, а він ще був там. І попадали вони перед лицем його на землю.

15 И осиф сказал им: – Что же вы сделали? Разве вы не знали, что такой человек, как я, может все узнать через гадание?

І сказав до них Йосип: Що це за вчинок, що ви зробили? Хіба ви не знали, що справді відгадає такий муж, як я?

16 – Что мы можем сказать моему господину? – ответил Иуда. – Как нам возразить? Как доказать нашу невиновность? Бог открыл вину твоих рабов. Теперь мы рабы моего господина – и мы, и тот, у кого нашлась чаша.

А Юда промовив: Що ми скажемо панові моєму? Що будемо говорити? Чим виправдаємось? Бог знайшов провину твоїх рабів! Ось ми раби панові моєму, і ми, і той, що в руці його була знайдена чаша.

17 И осиф сказал: – Разве я стану делать такое! Только тот, у кого нашлась чаша, будет моим рабом, а вы возвращайтесь к отцу с миром. Иуда просит об освобождении младшего брата Вениамина

А Йосип відказав: Далеке мені, щоб зробити оце. Чоловік, що в руці його була знайдена чаша, він буде мені за раба! А ви йдіть із миром до вашого батька.

18 Т огда Иуда подошел к нему и сказал: – Пожалуйста, мой господин, позволь твоему рабу сказать моему господину слово. Не гневайся на твоего раба, хотя ты равен самому фараону.

І приступив до нього Юда та й промовив: О мій пане, нехай скаже раб твій слово до ушей пана свого, і нехай не палає гнів твій на раба твого, бо ти такий, як фараон.

19 М ой господин спросил своих рабов: «Есть ли у вас отец или брат?»

Пан мій запитав був рабів своїх, говорячи: Чи є в вас батько або брат?

20 И мы ответили: «У нас есть престарелый отец и есть его юный сын, рожденный ему в его старости. Его брат умер, и он остался один из сыновей своей матери, и отец любит его».

І сказали ми до пана мого: Є в нас батько старий та мале дитя його старости, а брат його вмер. І позостався він сам у своєї матері, а батько його любить.

21 Т огда ты сказал своим рабам: «Приведите его ко мне, чтобы мне посмотреть на него».

А ти був сказав своїм рабам: Зведіть до мене його, і нехай я кину своїм оком на нього.

22 А мы ответили моему господину: «Мальчик не может оставить отца, а если оставит, то отец умрет».

І сказали ми до пана мого: Не може той хлопець покинути батька свого. А покине він батька свого, то помре той.

23 Н о ты сказал своим рабам: «Пока ваш брат не придет сюда с вами, не показывайтесь мне на глаза».

А ти сказав своїм рабам: Коли не зійде з вами наймолодший ваш брат, не побачите більше лиця мого.

24 В ернувшись к твоему рабу, моему отцу, мы пересказали ему, что сказал мой господин.

І сталося, коли ми зійшли були до раба твого, до нашого батька, то ми розповіли йому слова мого пана.

25 Н аш отец сказал: «Вернитесь и купите еще немного еды».

А батько наш сказав: Верніться, купіть нам трохи їжі.

26 Н о мы ответили: «Мы не можем пойти; только если младший брат пойдет с нами, тогда мы пойдем. Мы не можем и на глаза показаться тому человеку, если не будет с нами младшего брата».

А ми відказали: Не можемо зійти.

27 Т вой раб, мой отец, сказал нам: «Вы сами знаете, что моя жена родила мне двоих сыновей.

І сказав до нас раб твій, наш батько: Ви знаєте, що двох була породила мені жінка моя.

28 О дин из них ушел от меня, и я сказал: “Конечно, он был растерзан на куски”, – и с тех пор я его не видел.

Та пішов від мене один, і я сказав: справді, дійсно розшарпаний він... І я не бачив його аж дотепер.

29 Е сли вы возьмете у меня и другого, и с ним случится беда, вы сведете мою седую голову в мир мертвых от горя».

А заберете ви також цього від мене, і спіткає його нещастя, то зведете ви сивину мою цим злом до шеолу.

30 П оэтому, если мальчика не будет с нами, когда я вернусь к твоему рабу, моему отцу, и если мой отец, который так привязан к этому мальчику,

А тепер, коли я прийду до раба твого, мого батька, а юнака не буде з нами, а душа його зв'язана з душею тією,

31 у видит, что его с нами нет, он умрет. Твои рабы сведут седую голову нашего отца в мир мертвых от скорби.

То станеться, коли він побачить, що юнака нема, то помре. І зведуть твої раби сивину раба твого, нашого батька, у смутку до шеолу...

32 Т вой раб поручился за безопасность мальчика перед отцом. Я сказал: «Если я не приведу его к тебе, то вина перед тобой, отец, будет на мне всю жизнь».

Бо раб твій поручився за юнака батькові своєму, кажучи: Коли я не приведу його до тебе, то згрішу перед батьком своїм на всі дні!

33 И так, молю тебя, позволь твоему рабу остаться здесь рабом моего господина вместо мальчика, и позволь мальчику вернуться с братьями.

А тепер нехай же сяде твій раб замість того юнака за раба панові моєму. А юнак нехай іде з своїми братами!...

34 К ак я могу вернуться к отцу, если мальчика со мной не будет? Да не увижу я горя моего отца.

Бо як я прийду до батька свого, а юнака зо мною нема? Щоб не побачити мені того нещастя, що спіткає мого батька.