1 – Я вошел в сад мой, сестра моя, невеста моя; я собрал мою мирру с пряностями моими, поел моего меда из сотов, напился вина моего с молоком моим. Молодые женщины: – Ешьте, друзья, и пейте! Пейте и насыщайтесь, возлюбленные! Она:

Прийшов я до саду свого, о сестро моя, наречена! Збираю я мирру свою із бальзамом своїм, споживаю свого стільника разом із медом своїм, п'ю вино я своє зо своїм молоком!... Споживайте, співдрузі, пийте до схочу, кохані!

2 – Я спала, но сердце мое бодрствовало. Послушайте! Возлюбленный мой стучится: «Открой мне, сестра моя, милая моя, голубка моя, чистая моя. Голова моя промокла от росы, волосы мои – от ночной влаги».

Я сплю, моє ж серце чуває... Ось голос мого коханого!... Стукає... Відчини мені, сестро моя, о моя ти подруженько, голубко моя, моя чиста, бо росою покрилася вся моя голова, мої кучері краплями ночі!...

3 Я уже сняла одежду свою, как же мне снова одеться? Я вымыла ноги свои, как же мне снова их пачкать?

Зняла я одежу свою, як знову її надягну? Помила я ніжки свої, як же їх занечищу?...

4 В озлюбленный мой просунул руку свою в скважину двери, и сердце мое затрепетало.

Мій коханий простяг свою руку крізь отвір, і нутро моє схвилювалось від нього!...

5 Я поднялась, чтобы отпереть возлюбленному моему, с рук моих капала мирра, с пальцев моих капала мирра на ручки замка.

Встала я відчинити своєму коханому, а з рук моїх капала мирра, і мирра текла на засувки замка з моїх пальців...

6 Я открыла возлюбленному моему, но его уже не было – он ушел. Сердце мое опечалилось из-за его ухода. Я искала его, но не нашла, звала, но он не откликался.

Відчинила своєму коханому, а коханий мій зник, відійшов!... Душі не ставало в мені, як він говорив... Я шукала його, та його не знайшла... Я гукала його, та він не відізвався до мене...

7 Н ашли меня стражи, обходящие город. Они избили меня, изранили и забрали накидку мою, стражи, стерегущие стены.

Стріли мене сторожі, що ходять по місті, набили мене, завдали мені рани... Здерли з мене моє покривало, сторожі міських мурів!

8 Д очери Иерусалима, я заклинаю вас, если встретите возлюбленного моего, передайте ему, что я изнемогаю от любви. Молодые женщины:

Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, як мого коханого стрінете ви, що йому повісте? Що я хвора з кохання!

9 – Чем возлюбленный твой лучше других, прекраснейшая из женщин? Чем возлюбленный твой лучше других, что ты заклинаешь нас так? Она:

Чим коханий твій кращий від інших коханих, вродливіша з жінок? Чим коханий твій кращий від інших коханих, що так заклинаєш ти нас?

10 – Возлюбленный мой здоров и румян, ему нет равных.

Коханий мій білий й рум'яний, визначніший він від десяти тисяч інших...

11 Г олова его – чистое золото; волосы его – волнистые, черные, как вороново крыло.

Голова його щиреє золото, його кучері пальмове віття, чорні, як ворон...

12 Г лаза его, как голуби при потоках вод, купающиеся в молоке, сидящие у стремнины.

Його очі немов голубки над джерелами водними, у молоці повимивані, що над повним струмком посідали!

13 Щ еки его, словно грядки пряностей, издающих аромат. Губы его, словно лилии, источающие мирру.

Його личка як грядка бальзаму, немов квітники запашні! Його губи лілеї, з яких капає мирра текуча!

14 Р уки его – золотые жезлы, украшенные хризолитом. Живот его, словно изделие из слоновой кости, покрытое сапфирами.

Його руки стовпці золоті, повисаджувані хризолітом, а лоно його твір мистецький з слонової кости, покритий сапфірами!

15 Н оги его – мраморные столбы, установленные на подножиях из чистого золота. Его вид величествен, как горы Ливана, изыскан, как ливанские кедры.

Його стегна стовпи мармурові, поставлені на золотії підстави! Його вигляд немов той Ливан, він юнак як ті кедри!

16 У ста его – сама сладость, и все в нем желанно. Вот каков мой возлюбленный, вот каков мой друг, о дочери Иерусалима!

Уста його солодощі, і він увесь пожадання... Оце мій коханий, й оце мій дружок, дочки єрусалимські!