1 Д ойдох в градината си, сестро моя, невесто; обрах смирната си и ароматите си; ядох медената си пита с меда си; пих виното си с млякото си. Яжте, приятели; пийте, да! Изобилно пийте, възлюбени. Четвърта песен (5: 2-6: 3) Нощен блян

Прийшов я до саду свого, о сестро моя, наречена! Збираю я мирру свою із бальзамом своїм, споживаю свого стільника разом із медом своїм, п'ю вино я своє зо своїм молоком!... Споживайте, співдрузі, пийте до схочу, кохані!

2 А з спях, но сърцето ми беше будно; и ето гласа на възлюбения ми; той хлопна и казва: Отвори ми, сестро моя, любима моя! Гълъбице моя, съвършена моя; защото главата ми се напълни с роса, косите ми - с нощни капки.

Я сплю, моє ж серце чуває... Ось голос мого коханого!... Стукає... Відчини мені, сестро моя, о моя ти подруженько, голубко моя, моя чиста, бо росою покрилася вся моя голова, мої кучері краплями ночі!...

3 Н о аз си казах: Съблякох дрехата си - как да я облека? Умих краката си - как да ги окалям?

Зняла я одежу свою, як знову її надягну? Помила я ніжки свої, як же їх занечищу?...

4 В ъзлюбеният ми провря ръката си през дупката на вратата; и сърцето ми се смути за него.

Мій коханий простяг свою руку крізь отвір, і нутро моє схвилювалось від нього!...

5 А з станах да отворя на възлюбения си; и от ръцете ми капеше смирна, а от пръстите ми - чиста смирна върху дръжките на ключалката.

Встала я відчинити своєму коханому, а з рук моїх капала мирра, і мирра текла на засувки замка з моїх пальців...

6 О творих на възлюбения си; но възлюбеният ми си беше тръгнал, отишъл си беше. Извиках: Душата ми отслабваше, когато ми говореше! Потърсих го, но не го намерих; повиках го, но не ми отговори.

Відчинила своєму коханому, а коханий мій зник, відійшов!... Душі не ставало в мені, як він говорив... Я шукала його, та його не знайшла... Я гукала його, та він не відізвався до мене...

7 Н америха ме стражарите, които обикалят града, биха ме, раниха ме; пазачите на стените ми отнеха мантията. Помогнете ми да го намеря!

Стріли мене сторожі, що ходять по місті, набили мене, завдали мені рани... Здерли з мене моє покривало, сторожі міських мурів!

8 З аклевам ви, йерусалимски дъщери, ако намерите възлюбения ми - то какво? Кажете му, че съм ранена от любов.

Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, як мого коханого стрінете ви, що йому повісте? Що я хвора з кохання!

9 П о какво се различава твоят възлюбен от друг възлюбен, о, ти, прекрасна между жените? По какво се различава твоят възлюбен от друг възлюбен, че ни заклеваш така? -

Чим коханий твій кращий від інших коханих, вродливіша з жінок? Чим коханий твій кращий від інших коханих, що так заклинаєш ти нас?

10 В ъзлюбеният ми е бял и румен, личи и между десет хиляди.

Коханий мій білий й рум'яний, визначніший він від десяти тисяч інших...

11 Г лавата му е като най-чисто злато; косите му са къдрави, черни като гарван;

Голова його щиреє золото, його кучері пальмове віття, чорні, як ворон...

12 о чите му - умити в мляко и като красиво вложени скъпоценни камъни, са подобни на очите на гълъби при водните потоци;

Його очі немов голубки над джерелами водними, у молоці повимивані, що над повним струмком посідали!

13 б узите му са като лехи с аромати, като бряг с благоуханни растения; устните му са като кремове, от които капе чиста смирна;

Його личка як грядка бальзаму, немов квітники запашні! Його губи лілеї, з яких капає мирра текуча!

14 р ъцете му са като златни цилиндри, покрити с хрисолит; тялото му е като изделие от слонова кост, украсено със сапфири;

Його руки стовпці золоті, повисаджувані хризолітом, а лоно його твір мистецький з слонової кости, покритий сапфірами!

15 к раката му са като мраморни стълбове, закрепени на подложки от чисто злато; изгледът му е като Ливан, изящен като кедри;

Його стегна стовпи мармурові, поставлені на золотії підстави! Його вигляд немов той Ливан, він юнак як ті кедри!

16 у стата му са много сладки; и той целият е прелестен. Такъв е възлюбеният ми и такъв е приятелят ми, о, йерусалимски дъщери.

Уста його солодощі, і він увесь пожадання... Оце мій коханий, й оце мій дружок, дочки єрусалимські!