1 « وَأمّا الآنَ، فَالَّذِينَ هُمْ دُونِي سِنّاً يَهزَأُونَ بِي. الَّذِينَ لَمْ أكُنْ أقبَلُ آباءَهُمْ مَعَ كِلابِ قَطِيعِي!

А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бридився б покласти із псами отари моєї...

2 و َقُوَّةُ أيدِيهِمْ لا تُفِيدُنِي شَيئاً، فَقَدْ فَقَدُوا قُوَّتَهُمْ.

Та й сила рук їхніх для чого бувала мені? Повня сил їх минулась!

3 و َفِي الفَقرِ وَالجُوعِ الشَّدِيدِ، يَلعَقُونَ الغُبارَ فِي الصَّحراءِ؟

Самотні були в недостатку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!

4 ي َقلَعُونَ النَّباتاتِ المالِحَةِ وَسَطَ الشُّجَيْراتِ، وَجُذُورَ نَباتِ الرَّتَمِ، وَيأكُلُونَها.

рвали вони лободу на кущах, ялівцеве ж коріння було їхнім хлібом...

5 م ِنْ وَسَطِ النّاسِ يُطرَدُونَ، وَيَصرُخُ النّاسُ عَلَيهِمْ كَما لَوْ كانُوا لُصُوصاً.

Вони були вигнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злодіїв,

6 ي َسكُنُونَ فِي الكُهُوفِ وَبَينَ الصُّخُورِ وَفِي شُقُوقِ الوِديانِ.

так що вони пробували в яругах долин, по ямах підземних та скелях,

7 ي َنْبَحُونَ بَينَ أعشابِ الصَّحراءِ، وَيَتَجَمَّعُونَ مَعاً تَحتَ الشُّجَيْراتِ الشّائِكَةِ.

ревіли вони між кущами, збирались під терням,

8 ه ُمْ مُحتَقَرُونَ، طُرِدُوا مِنَ الأرْضِ بِالسِّياطِ. أُناسٌ لا وَزنَ أوْ قِيمَةَ لَهُمْ.

сини нерозумного й діти неславного, вони були вигнані з краю!

9 « وَالآنَ أصبَحتُ أنا أُغنِيَتَهُمْ، وَصِرتُ لَهُمْ أُضْحُوكَةً.

А тепер я став піснею їм, і зробився для них поговором...

10 ي َمقُتُونَنِي وَيَبْتَعِدُونَ عَنِّي، وَلا يَتَرَدَّدُونَ فِي البَصْقِ عَلَيَّ.

Вони обридили мене, віддалились від мене, і від мойого обличчя не стримали слини,

11 ل ِأنَّ اللهَ أرخَى وَتَرَ قَوسِي وَأذَلَّنِي، يُهاجِمُونَنِي دُونَ ضابِطٍ.

бо Він розв'язав мого пояса й мучить мене, то й вони ось вуздечку із себе відкинули перед обличчям моїм...

12 ي َقُومُ أصاغِرُهُمْ عَنْ يَمِينِي، لِيَجعَلُوا قَدَمَيَّ تَزِلّانِ، وَيُحاصِرُونَنِي لِتَدمِيرِي.

По правиці встають жовтодзюбі, ноги мені підставляють, і топчуть на мене дороги нещастя свого...

13 خ َرَّبُوا طَرِيقِي، وَنَجَحُوا فِي تَحطِيمِي، وَلَيسَ هُناكَ مَنْ يُعِينُنِي عَلَيهِمْ.

Порили вони мою стежку, хочуть мати користь із мойого життя, немає кому їх затримати,

14 ي َدخُلُونَ إلَيَّ مِنْ ثَغرَةٍ واسِعَةٍ، وَيَتَدَحرَجُ عَلَيَّ الحُطامُ.

немов через вилім широкий приходять, валяються попід румовищем...

15 غ َمَرَتْنِي المَصائِبُ، وَطارَدَتْ كَرامَتِي كَالرِّيحِ، وَمَضَى خَلاصِي كَغَيْمَةٍ.

Обернулось страхіття на мене, моя слава пронеслась, як вітер, і, як хмара, минулося щастя моє...

16 « وَالآنَ تَتَهاوَى حَياتِي، وَيُسَيطِرُ عَلَيَّ زَمَنُ البَلوَى.

А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!

17 ف ِي اللَّيلِ يَختَرِقُ الألَمُ عِظامِي داخِلِي، وَأوجاعِي لا تَنامُ.

Вночі мої кості від мене віддовбуються, а жили мої не вспокоюються...

18 ب ِقُوَّةٍ عَظِيمَةٍ يُمسِكُ مَلابِسِي، يُمسِكُنِي مِنْ ياقَةِ رِدائِي.

З великої Божої сили змінилося тіло моє, і недуга мене оперізує, мов той хітон.

19 و َيَرمِينِي فِي الوَحلِ، فَأصِيرُ تُراباً وَرَماداً.

Він укинув мене до болота, і став я подібний до пороху й попелу.

20 « أصرُخُ مُستَغِيثاً بِكَ يا اللهُ، لَكِنَّكَ لا تُجِيبُنِي. أقِفُ فَلا تَنتَبِهُ إلَيَّ.

Я кличу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою, Ти ж на мене лише придивляєшся...

21 ص ِرتَ قاسِياً عَلَيَّ، وَبِيَدِكَ القَوِيَّةِ صِرتَ تُقاوِمنِي.

Ти змінився мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки...

22 ت َتْرُكُ الرِّيحَ تَحمِلُنِي وَتَرمِي بِي بَعِيداً، وَالعَواصِفَ الهادِرَةُ تَتَقاذَفُنِي.

На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопивсь на спустошення!

23 أ نا أعْرِفُ أنَّكَ سَتُرجِعنِي إلَى المَوتِ، إلَى مِيعادِ الأحياءِ جَمِيعاً.

Знаю я: Ти до смерти провадиш мене, і до дому зібрання, якого призначив для всього живого...

24 « لَكِنْ أيَضطَهِدُ أحَدٌ إنْساناً مُحَطَّماً خَرِباً، إنِ استَغاثَ لَحظَةَ الدَّمارِ؟

Хіба не простягає руки потопельник, чи він у нещасті своїм не кричить?

25 أ لَمْ أبْكِ مِنْ أجلِ الَّذِينَ عَانَوا مِنْ أيَّامٍ صَعْبَةٍ؟ ألَمْ أحْزَنْ عَلَى المَساكِينِ؟

Чи ж не плакав я за бідарем? Чи за вбогим душа моя не сумувала?

26 ت َوَقَّعتُ خَيراً فَجاءَ الشَّرُّ! انتَظَرْتُ النُّورَ، فَحَلَّتْ ظُلمَةٌ دامِسَةٌ.

Бо чекав я добра, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темнота прийшла...

27 ت َضطَرِبُ أحشائِي دُونَ تَوَقُّفٍ. اقتَرَبَتْ مِنِّي أيّامُ ألَمِي.

Киплять мої нутрощі й не замовкають, зустріли мене дні нещастя,

28 ت َمَشَّيتُ مُسْوَدّاً لَكِنْ لَيسَ مِنَ الشَّمسِ. وَقَفتُ فِي الجَماعَةِ وَاستَغَثْتُ.

ходжу почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу...

29 ص ِرْتُ أخاً للِذِّئابِ، وَرَفِيقاً للِبُومِ.

Я став братом шакалам, а струсятам товаришем,

30 ا سوَدَّ جِلدِي مِنَ المَرَضِ، وَجَسَدِي مَحمُومٌ جِدّاً.

моя шкіра зчорніла та й лупиться з мене, від спекоти спалилися кості мої...

31 ق ِيثارَتِي لا تَعزِفُ إلّا لِلحُزنِ، وَلا يُطلِقُ مِزمارِي إلّا ألحانَ الرِّثاءِ.

І стала жалобою арфа моя, а сопілка моя зойком плачливим...