1 و َكَلَّمَهُمْ يَسُوعُ مَرَّةً أُخْرَى بِأمثالٍ رَمْزيَّةٍ فَقالَ:

А Ісус, відповідаючи, знов почав говорити їм притчами, кажучи:

2 « يُشبِهُ مَلَكُوتُ السَّماواتِ مَلِكاً عَمِلَ وَلِيمَةَ عُرْسٍ لابْنِهِ.

Царство Небесне подібне одному цареві, що весілля справляв був для сина свого.

3 و َأرسَلَ المَلِكُ عَبِيدَهُ لاسْتِدعاءِ المَدعُوِّينَ إلَى وَلِيمَةِ العُرْسِ، وَلَكِنَّهُمْ لَمْ يُرِيدُوا المَجِيءَ.

І послав він своїх рабів покликати тих, хто був на весілля запрошений, та ті не хотіли прийти.

4 « فَأرسَلَ المَلِكُ عَبِيداً آخَرِينَ وَقالَ لَهُمْ: ‹قُولُوا لِأُولَئِكَ المَدعُوِّينَ إنَّ الوَلِيمَةَ جاهِزَةٌ. فَثِيرانِي وَعُجُولِي المُسَمَّنَةُ قَدْ ذُبِحَتْ. وَكُلُّ شَيءٍ جاهِزٌ. فَتَعالَوا إلَى وَلِيمَةِ العُرْسِ.›

Знову послав він інших рабів, наказуючи: Скажіть запрошеним: Ось я приготував обід свій, закололи бики й відгодоване, і все готове. Ідіть на весілля!

5 « وَلَكِنَّ المَدعُوِّينَ لَمْ يَهتَمُّوا بِالِأمْرِ، وَمَضَى كُلُّ واحِدٍ مِنْهمْ فِي طَرِيقِهِ. فَذَهَبَ واحِدٌ لِلعَمَلِ فِي حَقلِهِ، وَآخَرُ إلَى تِجارَتِهِ.

Та вони злегковажили та порозходились, той на поле своє, а той на свій торг.

6 أ مّا الباقُونَ فَأمسَكُوا بِعَبِيدِ المَلِكِ وَضَرَبُوهُمْ وَقَتَلُوهُمْ.

А останні, похапавши рабів його, знущалися, та й повбивали їх.

7 ح ِينَئِذٍ غَضِبَ المَلِكُ وَأرسَلَ جَيشَهُ فَقَتَلُوا أُولَئِكَ القَتَلَةَ، وَأحرَقُوا مَدِينَتُهُمْ.

І розгнівався цар, і послав своє військо, і вигубив тих убійників, а їхнє місто спалив.

8 « ثُمَّ قالَ المَلِكُ لِعَبِيدِهِ: ‹وَلِيمَةُ العُرسِ جاهِزَةٌ، وَلَكِنْ أُولَئِكَ المَدعُوِّينَ لَمْ يَكُونُوا يَستَحِقُّونَها.

Тоді каже рабам своїм: Весілля готове, але недостойні були ті покликані.

9 ل ِذَلِكَ اذْهَبُوا إلَى زَوايا الشَّوارِعِ، وَادعُوا كُلَّ الَّذينَ تَجِدُونَهُمْ لِحُضُورِ وَلِيمَةِ العُرْسِ.

Тож підіть на роздоріжжя, і кого тільки спіткаєте, кличте їх на весілля.

10 ف َخَرَجُوا إلَى الشَّوارِعِ، وَجَمَعُوا كُلَّ الَّذينَ وَجَدُوهُمْ، أشراراً كانوا أمْ صالِحِينَ، حَتَّى امتَلأتْ قاعَةُ الوَلِيمَةِ بِالضُّيُوفِ.

І вийшовши раби ті на роздоріжжя, зібрали всіх, кого тільки спіткали, злих і добрих. І весільна кімната гістьми переповнилась.

11 « وَلَمّا دَخَلَ المَلِكُ لِيَرَىْ الضُّيُوفَ، رَأى رَجُلاً هُناكَ لَمْ يَكُنْ يَلبِسُ ثِيابَ العُرْسِ.

Як прийшов же той цар на гостей подивитись, побачив там чоловіка, в одежу весільну не вбраного,

12 ف َقالَ المَلِكُ لَهُ: ‹يا صَدِيقُ، كَيفَ دَخَلْتَ إلَى هُنا وَأنتَ لا تَلبِسُ ثِيابَ العُرْسِ، وَلَكِنَّ الرَّجُلَ بَقِيَ صامِتاً.

та й каже йому: Як ти, друже, ввійшов сюди, не мавши одежі весільної? Той же мовчав.

13 ف َقالَ المَلِكُ لِخُدّامِهِ: ‹اربِطُوا رِجلَيهِ وَيَدَيهِ، وَألقُوهُ خارِجاً إلَى الظُّلْمَةِ، حَيثُ يَبكِي النّاسُ وَيَصُرُّونَ عَلَى أسنانِهِمْ.›

Тоді цар сказав своїм слугам: Зв'яжіть йому ноги та руки, та й киньте до зовнішньої темряви, буде плач там і скрегіт зубів...

14 ل ِأنَّ كَثِيرِينَ يُدعَونَ، وَلَكِنْ قَلِيلِينَ فَقَطْ يُختارُونَ.» الفِرِّيسيُّونَ يُحاوِلُونَ الإيقاعَ بِيَسُوع

Бо багато покликаних, та вибраних мало.

15 ف َذَهَبَ الفِرِّيسِيُّونَ، وَاجتَمَعُوا لِيَتَشاوَروا كَيفَ يُمكِنُهُمُ أنْ يَصْطادُوا يَسُوعَ بِشَيءٍ يَقُولُهُ.

Тоді фарисеї пішли й умовлялись, як зловити на слові Його.

16 ف َأرسَلُوا تَلامِيذَهُمْ إلَيهِ مَعَ أشخاصٍ مِنْ جَماعَةِ هِيرُودُسَ، وَقالُوا لَهُ: «يا مُعَلِّمُ، نَحنُ نَعلَمُ أنَّكَ صادِقٌ وَتُعَلِّمُ طَرِيقَ اللهِ بِكُلِّ صِدقٍ. وَأنَّكَ لا تُجامِلُ أحَداً، لأنَّكَ لا تَنظُرُ إلَى مَقاماتِ النّاسِ.

І посилають до Нього своїх учнів із іродіянами, і кажуть: Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і наставляєш на Божу дорогу правдиво, і не зважаєш ні на кого, бо на людське обличчя не дивишся Ти.

17 ف َأخبِرْنا بِرأيكَ، أيَجُوزُ أنْ تُدفَعَ الضَّرائِبُ لِلقَيصَرِ أمْ لا؟»

Скажи ж нам, як здається Тобі: чи годиться давати податок для кесаря, чи ні?

18 ل َكِنَّ يَسُوعَ عَرَفَ قَصْدَهُمُ الشِّرِّيرَ، فَقالَ لَهُمْ: «أيُّها المُراءُونَ، لِماذا تُحاوِلُونَ اصْطِيادِي؟

А Ісус, знавши їхнє лукавство, сказав: Чого ви, лицеміри, Мене випробовуєте?

19 أ رُونِي العُملَةَ الَّتِي تَستَخدِمُونَها.» فَأحضَرُوا إلَيهِ دِيناراً.

Покажіть Мені гріш податковий. І принесли динарія Йому.

20 ف َقالَ لَهُمْ: «لِمَنْ هَذا الرَّسمُ وَهَذا الاسْمُ المَنقوشَينِ عَلَى الدِّينارِ؟»

А Він каже до них: Чий це образ і напис?

21 ف َقالُوا لَهُ: «إنَّهُما لِلقَيصَرِ.» فَقالَ لَهُمْ: «إذاً أعطُوا القَيصَرَ ما يَخُصُّهُ، وَأعطُوا اللهَ ما يَخُصُّهُ.»

Ті відказують: Кесарів. Тоді каже Він їм: Тож віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже.

22 ف َلَمّا سَمِعُوا جَوابَهُ هَذا، اندَهَشُوا جِدّاً، وَتَرَكُوهُ وَذَهَبُوا فِي طَرِيقِهِمْ. الصَّدُوقِيُّونَ يُحاوِلُونَ الإيقاعَ بِيَسُوع

А почувши таке, вони диву далися. І, лишивши Його, відійшли.

23 و َفِي ذَلِكَ اليَومِ، جاءَ إلَيهِ بَعضُ الصَّدُوقِيِّينَ، وَهُمُ الَّذِينَ يَقُولُونَ إنَّهُ لا تُوجَدُ قِيامَةٌ، وَسَألُوهُ:

Того дня приступили до Нього саддукеї, що твердять, ніби нема воскресення, і запитали Його,

24 « يا مُعَلِّمُ، قالَ مُوسَى إنَّهُ إنْ ماتَ رَجُلٌ وَلَمْ يَتْرُكْ أولاداً، فَعَلَى أخِيهِ أنْ يَتَزَوَّجَ أرمَلَتَهُ، وَأنْ يُنجِبَ وَلَداً يُنْسَبُ لِأخِيهِ.

та й сказали: Учителю, Мойсей наказав: Коли хто помре, не мавши дітей, то нехай його брат візьме вдову його, і відновить насіння для брата свого.

25 ف َكانَ بَينَنا سَبْعَةُ إخْوَةٍ، فَتَزَوَّجَ الأوَّلُ وَماتَ. وَلِأنَّهُ لَمْ يُنجِبْ أولاداً، تَزَوَّجَ أخُوهُ أرمَلَتَهُ.

Було ж у нас сім братів. І перший, одружившись, умер, і, не мавши насіння, зоставив дружину свою братові своєму.

26 و َحَدَثَ ذَلِكَ لِلأخِ وَالثّانِي وَالثّالِثِ وَحَتَّى السّابِعِ.

Так само і другий, і третій, аж до сьомого.

27 و َبَعْدَ أنْ ماتُوا جَمِيعاً، ماتَتِ المَرأةُ أيضاً.

А по всіх вмерла й жінка.

28 ف َلِمَنْ مِنَ السَّبْعَةِ سَتَكُونُ زَوجَةً يَومَ القِيامَةِ؟ فَقَدْ تَزَوَجُوها جَمِيعاً.»

Отож, у воскресенні котрому з сімох вона дружиною буде? Бо всі мали її.

29 ف َأجابَهُمْ يَسُوعُ: «أنتُمْ فِي ضَلالٍ لِأنَّكُمْ لا تَعرِفُونَ الكِتابَ، وَلا تَعرِفُونَ قُوَّةَ اللهِ.

Ісус же промовив у відповідь їм: Помиляєтесь ви, не знавши писання, ні Божої сили.

30 ف َافهَموا أنَّهُ فِي الحَياةِ الأبَدِيَّةِ بَعْدَ قِيامَةِ الأمواتِ، النّاسُ لا يَتَزَوَّجُونَ وَلا يُزَوِّجُونَ بَناتِهِمْ، بَلْ يَكُونُونَ كَالمَلائِكَةِ فِي السَّماءِ.

Бо в воскресенні ні женяться, ані заміж виходять, але як Анголи ті на небі.

31 أ مّا بِخُصُوصِ قِيامَةِ الأمواتِ، أفَلَمْ تَقرَأُوا ما قالَهُ اللهُ؟

А про воскресення померлих хіба не читали прореченого вам від Бога, що каже:

32 ‹ أنا إلَهُ إبْراهِيمَ وَإلَهُ إسْحاقَ وَإلَهُ يَعقُوبَ.› وَلَيسَ اللهُ إلَهَ أمْواتٍ، بَلْ إلَهُ أحْياءٍ.»

Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів; Бог не є Богом мертвих, а живих.

33 ف َلَمّا سَمِعَ النّاسُ هَذا الكَلامَ اندَهَشُوا جِدّاً مِنْ تَعلِيمِهِ. أعظَمُ وَصِيَّة

А народ, чувши це, дивувався науці Його.

34 و َعِندَما سَمِعَ الفِرِّيسِيُّونَ أنَّ يَسُوعَ جاوَبَ الصَّدُوقِيِّينَ فَأسكَتَهُمْ، اجتَمَعُوا مَعاً.

Фарисеї ж, почувши, що Він уста замкнув саддукеям, зібралися разом.

35 و َسَألَهُ خَبِيرٌ فِي الشَّرِيعَةِ مُحاوِلاً الإيقاعَ بِهِ فَقالَ:

І спитався один із них, учитель Закону, Його випробовуючи й кажучи:

36 « يا مُعَلِّمُ، ما هِيَ أعظَمُ وَصِيَّةٍ فِي الشَّرِيعَةِ؟»

Учителю, котра заповідь найбільша в Законі?

37 ف َقالَ لَهُ يَسُوعُ: «‹تُحِبّ الرَّبَّ إلَهَكَ بِكُلِّ قَلبِكَ، وَبِكُلِّ نَفسِكَ، وَبِكُلِّ عَقلِكَ،›

Він же промовив йому: Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою.

38 ه َذِهِ هِيَ الوَصِيَّةُ الأُولَى وَالعُظمَى،

Це найбільша й найперша заповідь.

39 أ مّا الوَصِيَّةُ الثّانِيَةُ فَهِيَ كَالأُولَى: ‹تُحِبُّ صاحِبَكَ كَما تُحِبُّ نَفسَكَ.›

А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе.

40 ا لشَّرِيعَةُ كُلُّها وَكُتُبُ الأنبِياءِ تَتَعَلَّقُ بِهاتَينِ الوَصِيَّتَينِ.» المَسيحُ سَيِّدُ داود

На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять.

41 و َفِيما كانَ الفِرِّيسِيُّونَ مُجتَمِعِينَ حَولَهُ، سَألَهُمْ يَسُوعُ:

Коли ж фарисеї зібрались, Ісус їх запитав,

42 « ماذا تَعتَقِدُونَ حَولَ المَسِيحِ؟ ابْنُ مَنْ هُوَ؟» فَأجابَهُ الفِرِّيسِيُّونَ: «هُوَ ابْنُ داوُدَ.»

і сказав: Що ви думаєте про Христа? Чий Він син? Вони Йому кажуть: Давидів.

43 ف َقالَ لَهُمْ: «إذاً كَيفَ دَعاهُ داوُدُ ‹سَيِّداً›عِندَما قالَ وَهُوَ مُقادٌ بِالرُّوحِ:

Він до них промовляє: Як же то силою Духа Давид Його Господом зве, коли каже:

44 ‹ قالَ الرَّبُّ لِسَيِّدِي: اجلِسْ عَنْ يَمِينِي إلَى أنْ أجعَلَ أعداءَكَ تَحْتَ قَدَمَيكَ›؟

Промовив Господь Господеві моєму: сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм.

45 ف َإنْ كانَ داوُدُ يَدعُو المَسيحَ سَيِّداً، فَكَيفَ يَكُونُ ابْنَهُ؟»

Тож, коли Давид зве Його Господом, як же Він йому син?

46 ف َلَمْ يَستَطِعْ أحَدٌ أنْ يُجِيبَهُ بِشَيءٍ، وَلَمْ يَجرُؤْ أحَدٌ بَعدَ ذَلِكَ أنْ يَسألَهُ مَزِيداً مِنَ الأسئِلَةِ.

І ніхто не спромігся відповісти Йому ані слова... І ніхто з того дня не наважувався більш питати Його.