1 و َفِي أحَدِ أيّامِ السَّبتِ كانَ يَسُوعُ مارّاً فِي بَعضِ الحُقُولِ. وَكانَ تَلامِيذُهُ يَقطِفُونَ السَّنابِلَ، ثُمَّ يَفرُكُونَها بِأيدِيهِمْ وَيَأْكُلُونَها.

І сталось, як Він переходив ланами, у суботу, Його учні зривали колосся та їли, розтерши руками.

2 ف َقالَ بَعضُ الفِرِّيْسِيِّينَ: «لِماذا تَفعَلُونَ ما لا يَجُوزُ فِعلُهُ فِي السَّبتِ؟»

А деякі з фарисеїв сказали: Нащо робите те, чого не годиться робити в суботу?

3 ف َأجابَهُمْ يَسُوعُ وَقالَ: «ألَمْ تَقرَأُوا فِي الكِتابِ ما فَعَلَهُ داوُدُ عِندَما جاعَ هُوَ وَمَنْ مَعَهُ؟

І промовив Ісус їм у відповідь: Хіба ви не читали того, що зробив був Давид, коли сам зголоднів, також ті, хто був із ним?

4 ل َقَدْ دَخَلَ إلَى بَيتِ اللهِ، وَأخَذَ أرغِفَةَ الخُبزِ المُقَدَّمَةَ إلَى اللهِ، وَأكَلَ مِنها وَأعطَى أيضاً الَّذِيْنَ كانُوا مَعَهُ. وَلا يَجُوزُ لِأحَدٍ أنْ يَأْكُلَ ذَلِكَ الخُبزَ سِوَى الكَهَنَةِ.»

Як він увійшов був до Божого дому, і, взявши хліби показні, яких їсти не можна було, тільки самим священикам, споживав, і дав тим, хто був із ним?

5 ث ُمَّ قالَ لَهُمْ: «ابْنُ الإنسانِ هُوَ رَبُّ السَّبتِ.» يَسُوعُ يَشفِي في يَومِ السَّبت

І сказав Він до них: Син Людський Господь і суботі!

6 و َفِي سَبتٍ آخَرَ، دَخَلَ يَسُوعُ المَجمَعَ لِيُعَلِّمَ. وَكانَ هُناكَ رَجُلٌ يَدُهُ اليُمنَى مَشلُولَةٌ.

І сталось, як в іншу суботу зайшов Він до синагоги й навчав, знаходився там чоловік, що правиця йому була всохла.

7 أ مّا مُعَلِّمُو الشَّرِيعَةِ وَالفِرِّيْسِيِّونَ فَكانوا يُراقِبُونَ يَسُوعَ لِيَرَوا إنْ كانَ سَيَشفِي أحَداً فِي السَّبتِ، وَذَلِكَ لِيَجِدوا مُبَرِّراً لِتَوجِيهِ تُهمَةٍ إلَيهِ.

А книжники та фарисеї вважали, чи в суботу того не вздоровить, щоб знайти проти Нього оскарження.

8 ف َعَرَفَ يَسُوعُ أفكارَهُمْ، فَقالَ لِلرَّجُلِ ذِي اليَدِ المَشلُولَةِ: «انهَضْ وَقِفْ أمامَ الجَمِيعِ!» فَنَهَضَ الرَّجُلُ وَوَقَفَ أمامَ الجَمِيعِ.

А Він знав думки їхні, і сказав чоловікові, що мав суху руку: Підведися, і стань посередині! Той підвівся і став.

9 ف َقالَ لَهُمْ يَسُوعُ: «أُرِيدُ أنْ أسألَكُمْ: هَلْ يَجُوزُ فِعلُ الخَيرِ أمْ فِعلُ الأذَى في يَومِ السَّبتِ؟ أيَجُوزُ إنقاذُ حَياةِ إنسانٍ أمْ إهلاكُها؟»

Ісус же промовив до них: Запитаю Я вас: Що годиться в суботу робити добре, чи робити лихе, душу спасти, чи згубити?

10 و َنَظَرَ يَسُوعُ حَولَهُ إلَيْهِمْ كُلِّهِمْ، ثُمَّ قالَ لِلرَّجُلِ: «مُدَّ يَدَكَ،» فَمَدَّها، فَشُفِيَتْ!

І, позирнувши на всіх них, сказав чоловікові: Простягни свою руку! Той зробив, і рука його стала здорова!

11 ل َكِنَّهُمُ امتَلأُوا غَضَباً شَدِيداً، وَأخَذوا يَتَشاورونَ حَولَ ما يُمكِنُهُمْ أنْ يَفعَلُوهُ لِيَسُوعَ. يَسُوعُ يَختارُ الاثنَي عَشَر

А вони переповнились лютістю, і один з одним змовлялись, що робити з Ісусом?...

12 و َفِي تِلكَ الأيّامِ، خَرَجَ يَسُوعُ إلَى جَبَلٍ لِيُصَلِّي، وَأمضَى اللَّيلَةَ فِي الصَّلاةِ.

І сталось, що часу того Він вийшов на гору молитися, і перебув цілу ніч на молитві до Бога.

13 و َلَمّا جاءَ النَّهارُ، دَعا تَلامِيذَهُ، وَاختارَ مِنْ بَينِهِمُ اثنَي عَشَرَ سَمّاهُمْ رُسُلاً.

А коли настав день, покликав Він учнів Своїх, і обрав із них Дванадцятьох, яких і апостолами Він назвав:

14 و َهُمْ: سِمعانُ الَّذِي سَمّاهُ أيضاً بُطرُسَ، أندراوُسُ أخُو بُطرُسَ، يَعقُوبُ، يُوحَنّا، فِيلِيبُّسُ، بَرثُولَماوُسُ،

Симона, якого й Петром Він назвав, і Андрія, брата його, Якова й Івана, Пилипа й Варфоломія,

15 م َتَّى، تُوما، يَعقُوبُ بْنَ حَلفَى، سِمعانُ الَّذِي يُدعَى أيضاً «الغَيُورُ،»

Матвія й Хому, Якова Алфієвого й Симона, званого Зилотом,

16 ي َهُوذا بنَ يَعقُوبَ، يَهُوذا الإسْخَريُوطِّيَّ الَّذِي أصبَحَ خائِناً. يَسُوعُ يُعَلِّمُ وَيَشفِي

Юду Якового, й Юду Іскаріотського, що й зрадником став.

17 ث ُمَّ نَزَلَ يَسُوعُ عَنِ الجَبَلِ وَوَقَفَ عَلَى أرْضٍ مُنبَسِطَةٍ، وَكانَ هُناكَ جَمعٌ عَظِيمٌ مِنْ أتباعِهِ، وَعَدَدٌ كَبِيرٌ مِنَ النّاسِ مِنْ جَمِيعِ أنحاءِ مِنْطَقَةِ اليَهُودِيَّةِ وَمِنْ مَدينَةِ القُدسِ وَمِنْ ساحِلِ صُورَ وَصَيداءَ.

Як зійшов Він із ними, то спинився на рівному місці, також натовп густий Його учнів, і безліч людей з усієї Юдеї та з Єрусалиму, і з приморського Тиру й Сидону,

18 ك انَ هَؤُلاءِ قَدْ جاءُوا لِيَستَمِعُوا إلَيهِ، وَلِيُشفُوا مِنْ أمراضِهِمْ. وَشُفِيَ أيضاً المُتَضايِقُونَ مِنْ أرواحٍ شِرِّيرَةٍ.

що посходилися, щоб послухати Його та вздоровитися із недугів своїх, також ті, хто від духів нечистих страждав, і вони вздоровлялися.

19 و َكانَ الجُمهُورُ يَسعَى إلَى لَمسِهِ. فَقَدْ كانَتْ تَخرُجُ مِنهُ قُوَّةٌ وَتَشفِيهِمْ جَمِيعاً.

Увесь же народ намагався бодай доторкнутись до Нього, бо від Нього виходила сила, і всіх вздоровляла.

20 ث ُمَّ رَفَعَ يَسُوعُ نَظَرَهُ إلَى تَلامِيذِهِ وَقالَ: «هَنِيئاً لَكُمْ أيُّها المَساكِينُ، لِأنَّ مَلَكُوتَ اللهِ قَدْ أُعطِيَ لَكُمْ.

А Він, звівши очі на учнів Своїх, говорив: Блаженні убогі, Царство Боже бо ваше.

21 ه َنِيئاً لَكُمْ يا مَنْ أنتُمْ جِياعٌ الآنَ، لِأنَّكُمْ سَتُشبَعُونَ. هَنِيئاً لَكُمْ يا مَنْ تَبكُونَ الآنَ، لِأنَّكُمْ سَتَضحَكُونَ.

Блаженні голодні тепер, бо ви нагодовані будете. Блаженні засмучені зараз, бо втішитесь ви.

22 ه َنِيئاً لَكُمْ عِندَما يُبغِضُكُمُ النّاسُ وَيَرفضونَكُمْ بِحِجَّةِ أنَّكُمْ أشرارٌ، فَقَطْ لِأنَّكُمْ تَتبَعُونَ ابنَ الإنسانِ.

Блаженні ви будете, коли люди зненавидять вас, і коли проженуть вас, і ганьбитимуть, і знеславлять, як зле, ім'я ваше за Людського Сина.

23 ا بتَهِجُوا فِي ذَلِكَ اليَومِ وَافرَحُوا فَرَحاً عَظِيماً. فَها هِيَ مُكافَأتُكُمْ عَظِيمَةٌ فِي السَّماءِ! فَآباؤهُمْ فَعَلُوا ذَلِكَ مَعَ الأنبِياءِ.

Радійте того дня й веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах. Бо так само чинили пророкам батьки їхні.

24 « الوَيلُ لَكُمْ أيُّها الأغنِياءُ، لِأنَّكُمْ قَدْ نِلتُمْ نَصِيْبَكُمْ مِنَ الرّاحَةِ.

Горе ж вам, багатіям, бо втіху свою ви вже маєте.

25 ا لوَيلُ لَكُمْ يا مَنْ شَبِعتُمُ الآنَ، لِأنَّكُمْ سَتَجُوعُونَ. الوَيلُ لَكُمْ يا مَنْ تَضحَكُونَ الآنَ، لِأنَّكُمْ سَتَنُوحُونَ وَتَبكُونَ.

Горе вам, тепер ситим, бо зазнаєте голоду ви. Горе вам, що тепер потішаєтеся, бо будете ви сумувати та плакати.

26 ا لوَيلُ لَكُمْ عِندَما يَمدَحُكُمْ جَمِيعُ النّاسِ، فَآباؤهُمْ فَعَلُوا ذَلِكَ مَعَ الأنبِياءِ المُزَيَّفِينَ. أحِبُّوا أعداءَكُم

Горе вам, як усі люди про вас говоритимуть добре, бо так само чинили фальшивим пророкам батьки їхні!

27 « أمّا أنتُمْ أيُّها السّامِعُونَ، فَأقُولُ لَكُمْ: أحِبُّوا أعداءَكُمْ، اصنَعُوا خَيراً مَعَ مَنْ يُبغِضُونَكُمْ.

А вам, хто слухає, Я кажу: Любіть своїх ворогів, добро робіть тим, хто ненавидить вас.

28 ب ارِكُوا لاعِنِيكُمْ، وَصَلُّوا لِأجلِ الَّذِينَ يُسِيئُونَ مُعامَلَتَكُمْ.

Благословляйте тих, хто вас проклинає, і моліться за тих, хто кривду вам чинить.

29 إ ذا لَطَمَكَ أحَدٌ عَلَى خَدِّكَ، فَقَدِّمْ لَهُ الخَدَّ الآخَرَ أيضاً. وَإذا أخَذَ أحَدُهُمْ مِعطَفَكَ، فَدَعهُ يَأخُذُ قَمِيصَكَ أيضاً.

Хто вдарить тебе по щоці, підстав йому й другу, а хто хоче плаща твого взяти, не забороняй і сорочки.

30 أ عطِ كُلَّ مَنْ يَطلُبُ مِنكَ. وَإذا أخَذَ أحَدُهُمْ مالَكَ، فَلا تُطالِبْ باستِرجاعِهِ.

І кожному, хто в тебе просить подай, а від того, хто твоє забирає, назад не жадай.

31 و َكَما تُحِبُّ أنْ يُعامِلَكَ الآخَرُونَ، هَكَذا عَلَيكَ أنْ تُعامِلَهُمْ.

І як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви.

32 « إنْ أحبَبْتُمْ مَنْ يُحِبُّونَكُمْ فَقَط، فَأيَّ مَدِيحٍ تَستَحِقُّونَ؟ فَحَتَّى الخُطاةُ يُحِبُّونَ مَنْ يُحِبُّونَهُمْ.

А коли любите тих, хто любить вас, яка вам за те ласка? Люблять бо й грішники тих, хто їх любить.

33 و َإنْ صَنَعتُمْ خَيراً لِمَنْ يَصنَعُونَ الخَيرَ لَكُمْ، فَأيَّ مَدِيحٍ تَستَحِقُّونَ؟ فَحَتَّى الخُطاةُ يَفعَلُونَ هَذا.

І коли добре чините тим, хто добро чинить вам, яка вам за те ласка? Бо те саме і грішники роблять.

34 و َإنْ أقرَضْتُمُ الَّذِينَ تَأْمَلُونَ أنْ تَستَرِدُّوا مِنهُمْ مالَكُمْ، فَأيَّ مَدِيحٍ تَستَحِقُّونَ؟ فَحَتَّى الخُطاةُ يُقرِضُونَ الخُطاةَ، لِيَستَرِدُّوا مالَهُمْ كامِلاً.

А коли позичаєте тим, що й від них сподіваєтесь взяти, яка вам за те ласка? Позичають бо й грішники грішникам, щоб одержати стільки ж.

35 « لَكِنْ أحِبُّوا أعداءَكُمْ، وَاصنَعُوا الخَيرَ لَهُمْ. أقرِضُوا وَلا تَنتَظِرُوا أنْ تَستَرِدُّوا شَيئاً، فَتَكُونَ مُكافَأتَكُمْ عَظِيمَةٌ، وَتَكُونُونَ أبناءَ اللهِ العَلِيِّ. فَهوَ كَرِيمٌ حَتَّى نَحوَ النّاكِرِيْنَ لِلجَمِيلِ وَلِلأشرارِ.

Тож любіть своїх ворогів, робіть добро, позичайте, не ждучи нічого назад, і ваша за це нагорода великою буде, і синами Всевишнього станете ви, добрий бо Він до невдячних і злих!

36 ك ُونُوا رُحَماءَ كَما أنَّ أباكُمْ رَحِيمٌ. انظُرُوا إلَى أنفُسِكُم

Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний!

37 « لا تَحكُمُوا عَلَى الآخَرِيْنَ، فَلا يُحكَمَ عَلَيكُمْ. لا تَدِينُوا الآخَرِينَ، فَلا تُدانُوا. سامِحُوا الآخَرِيْنَ فَتُسامَحُوا.

Також не судіть, щоб не суджено й вас; і не осуджуйте, щоб і вас не осуджено; прощайте, то простять і вам.

38 أ عطُوا الآخَرِينَ فَتُعطَوا. فَسَيَضَعونَ في أحضانِكُمْ كَيلاً كَبِيْراً مُلبَّداً مَهزُوزاً فائِضاً. فَبِالكَيلِ الَّذِي تَكِيلُونَ بِهِ لِلآخَرِيْنَ سَيُكالُ لَكُمْ.»

Давайте і дадуть вам; мірою доброю, натоптаною, струснутою й переповненою вам у подолок дадуть. Бо якою ви мірою міряєте, такою відміряють вам.

39 و َقالَ لَهُمْ أيضاً هَذا المَثَلَ: «هَلْ يَستَطِيعُ أعمَى أنْ يَقُودَ أعمَى؟ أفَلا يَقَعُ الاثنانِ فِي حُفرَةٍ؟

Розповів також приказку їм: Чи ж може водити сліпого сліпий? Хіба не обидва в яму впадуть?

40 ف َما مِنْ تِلمِيذٍ أفضَلُ مِنْ مُعَلِّمِهِ. بَلْ مَتَى تَدَرَّبَ إنسانٌ تَدرِيباً كامِلاً، صارَ مِثلَ مُعَلِّمِهِ.

Учень не більший за вчителя; але, удосконалившись, кожен буде, як учитель його.

41 « لِماذا تَرَى القَشَّةَ فِي عَينِ أخِيكَ لَكِنَّكَ لا تُلاحِظُ الخَشَبَةَ الكَبِيْرَةَ فِي عَينِكَ أنتَ؟

Чого ж в оці брата свого ти заскалку бачиш, колоди ж у власному оці не чуєш?

42 و َكَيفَ يُمكِنُكَ أنْ تَقُولَ لِأخِيكَ: يا أخِي، دَعنِي أُخرِجُ القَشَّةَ مِنْ عَينِكَ، وَأنتَ لا تَرَى الخَشَبَةَ الَّتي فِي عَينِكَ؟ يا مُنافِقُ! أخرِجْ أوَّلاً الخَشَبَةَ مِنْ عَينِكَ، وَبَعدَ ذَلِكَ سَتَرَى بِوُضُوحٍ لإخراجِ القَشَّةِ مِنْ عَينِ أخِيكَ. نَوعانِ مِنَ الثِّمار

Як ти можеш сказати до брата свого: Давай, брате, я заскалку вийму із ока твого, сам колоди, що в оці твоїм, не вбачаючи? Лицеміре, вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з ока брата твого!

43 « الشَّجَرَةُ الجَيِّدَةُ لا تَحمِلُ ثَمَراً رَدِيئاً، وَالشَّجَرَةُ الرَّدِيئَةُ لا تَحمِلُ ثَمَراً جَيِّداً.

Нема доброго дерева, що родило б злий плід, ані дерева злого, що родило б плід добрий.

44 ف َكُلُّ شَجَرَةٍ تُعْرَفُ مِنْ ثَمَرِها. لا يَجني النّاسُ التِّيْنَ مِنَ الأشواكِ، وَلا يَقطِفُونَ العِنَبَ عَنْ شُجَيرَةِ العُلَّيْقِ!

Кожне ж дерево з плоду свого пізнається. Не збирають бо фіґ із тернини, винограду ж на глоду не рвуть.

45 ف َالإنسانُ الصّالِحُ يُخرِجُ ما هُوَ صالِحٌ مِنَ الصَّلاحِ المَخزُونِ فِي قَلبِهِ، وَالإنسانُ الشِّرِّيْرُ يُخرِجُ ما هُوَ شِرِّيرٌ مِنَ الشَّرِّ المَخزُونِ فِي قَلبِهِ. لِأنَّ الفَمَ يَتَكَلَّمُ بِما يَمتَلِئُ بِهِ القَلبُ. نَوعانِ مِنَ النّاس

Добра людина із доброї скарбниці серця добре виносить, а лиха із лихої виносить лихе. Бо чим серце наповнене, те говорять уста його!

46 « لِماذا تَدعُونَنِي: ‹يا رَبُّ، يا رَبُّ،› وَلا تَفعَلُونَ ما أقُولُ؟

Що звете ви Мене: Господи, Господи, та не робите того, що Я говорю?

47 د َعُونِي أُشَبِّهُ لَكُمْ كُلَّ مَنْ يَأْتِي إلَيَّ، وَيَسمَعُ تَعالِيْمِي وَيُطِيعُها.

Скажу вам, до кого подібний усякий, хто до Мене приходить та слів Моїх слухає, і виконує їх:

48 إ نَّهُ أشبَهُ بِرَجُلٍ يَبنِي بَيتاً، فَحَفَرَ ذَلِكَ الرَّجُلُ عَمِيقاً، وَوَضَعَ الأساسَ عَلَى الصَّخرِ. وَعِندَما جاءَ الفَيَضانُ، ارتَطَمَ النَّهرُ بِذَلِكَ البَيتِ، لَكِنَّهُ لَمْ يَقدِرْ أنْ يَهُزَّهُ لِأنَّهُ كانَ حَسَنَ البِناءِ.

Той подібний тому чоловікові, що, будуючи дім, він глибоко викопав, і основу на камінь поклав. Коли ж злива настала, вода кинулася на той дім, та однак не змогла захитати його, бо збудований добре він був!

49 « أمّا الشَّخصُ الَّذِي يَسمَعُ تَعالِيمِي وَلا يُطِيْعُها، فَهُوَ أشبَهُ بِرَجُلٍ بَنَى بَيْتَهُ عَلَى الأرْضِ دُونَ أساسٍ قَوِيٍّ. فَارتَطَمَ بِهِ النَّهرُ، فَسَقَطَ فَوراً. وَدُمِّرَ البَيتُ تَدمِيراً كامِلاً.»

А хто слухає та не виконує, той подібний тому чоловікові, що свій дім збудував на землі без основи. І наперла на нього ріка, і зараз упав він, і велика була того дому руїна!