1 و َرَوَى لَهُمْ مَثَلاً لِيُعَلِّمَهُمْ كَيفَ يَنبَغِي أنْ يُصَلُّوا دائِماً وَلا يَتَوَقَّفوا عَنِ الصَّلاةِ.

І Він розповів їм і притчу про те, що треба молитися завжди, і не занепадати духом,

2 ق الَ: «كانَ فِي مَدِينَةٍ ما قاضٍ لا يَخافُ اللهَ وَلا يُقِيمُ اعتِباراً لِلنّاسِ.

говорячи: У місті якомусь суддя був один, що Бога не боявся, і людей не соромився.

3 و َكانَتْ هُناكَ أرمَلَةٌ فِي تِلكَ المَدِينَةِ، ظَلَّتْ تَأْتِي إلَيهِ وَتَقولُ: ‹خُذْ لِي حَقِّي مِنْ خَصمِي!›

У тому ж місті вдова перебувала, що до нього ходила й казала: Оборони мене від мого супротивника!

4 و َلَمْ يَرضَ أنْ يَفعَلَ هَذا لِفَترَةٍ مِنَ الزَّمَنِ. غَيرَ أنَّهُ قالَ لِنَفسِهِ فِي نِهايَةِ الأمرِ: ‹صَحِيحٌ أنِّي لا أخافُ اللهَ وَلا أُقِيمُ اعتِباراً لِلنّاسِ.

Але він довгий час не хотів. А згодом сказав сам до себе: Хоч і Бога я не боюся, і людей не соромлюся,

5 ل َكِنَّ هَذِهِ الأرمَلَةَ تُزعِجُنِي دائِماً، لِذَلِكَ سَأحَلُّ مُشكِلَتَها لِئَلّا تأتِيَ إلَيَّ وَتُرهِقَنِي.›»

але через те, що вдовиця оця докучає мені, то візьму в оборону її, щоб вона без кінця не ходила, і не докучала мені.

6 ث ُمَّ قالَ الرَّبُّ: «لاحِظُوا ما قالَهُ القاضِي الشِّرِّيْرُ.

І промовив Господь: Чи чуєте, що говорить суддя цей неправедний?

7 أ فَلا يَعمَلُ اللهُ عَلَى إنصافِ النّاسِ الَّذِيْنَ اختارَهُمْ، وَالَّذِينَ يَستَنجِدُونَ بِهِ لَيلَ نَهارَ؟ أوْ هَلْ يَتَأخَّرُ عَنْ عَونِهِم؟

А чи ж Бог в оборону не візьме обраних Своїх, що голосять до Нього день і ніч, хоч і бариться Він щодо них?

8 أ قُولُ لَكُمْ إنَّهُ سَيُنصِفُهُمْ سَرِيعاً. لَكِنْ حِينَ يَأْتِي ابنُ الإنسانِ، ألَعَلَّهُ سَيَجِدُ إيماناً عَلَى الأرْضِ؟» البِرُّ الحَقِيقِيّ

Кажу вам, що Він їм незабаром подасть оборону! Та Син Людський, як прийде, чи Він на землі знайде віру?...

9 ك َما رَوَى يَسُوعُ المَثَلَ التّالِي لِلَّذِينَ كانُوا مُقتَنِعينَ بِأنَّهُمْ صالِحُونَ وَيَحتَقِرُونَ الآخَرِينَ:

А для деяких, що були себе певні, що вони ніби праведні, і за ніщо мали інших, Він притчу оцю розповів.

10 « ذَهَبَ اثْنانِ إلَى ساحَةِ الهَيكَلِ لِكَي يُصَلِّيا. كانَ أحَدُهُما فِرِّيسِيّاً، وَالآخَرُ جامِعَ ضَرائِبَ.

Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, один фарисей, а другий був митник.

11 ف َوَقَفَ الفِرِّيسِيُّ وَصَلَّى عَنْ نَفسِهِ فَقالَ: ‹أشكُرُكَ يا اللهُ لِأنِّي لَستُ مِثلَ الآخَرِينَ، اللُّصُوصِ وَالغَشّاشِيْنَ وَالزُّناةِ، وَلا مِثلَ جامِعِ الضَّرائِبِ هَذا.

Фарисей, ставши, так молився про себе: Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник.

12 ف َأنا أصُومُ مَرَّتَينِ فِي الأُسبُوعِ، وَأُعطِي عُشراً مِنْ كُلِّ ما أكسِبُهُ.›

Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю!

13 « أمّا جامِعُ الضَّرائِبِ فَوَقَفَ مِنْ بَعِيدٍ، وَلَمْ يَجرُؤْ عَلَى أنْ يَرفَعَ عَينَيهِ إلَى السَّماءِ، بَلْ قَرَعَ عَلَى صَدرِهِ وَقالَ: ‹ارحَمنِي يا اللهُ، فَأنا إنسانٌ خاطِئٌ!›

А митник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: Боже, будь милостивий до мене грішного!...

14 أ قُولُ لَكُمْ، إنَّ جامِعَ الضَّرائِبِ هَذا، قَدْ عادَ إلَى بَيتِهِ مُبَرَّراً أمامَ اللهِ، أمّا الفِرِّيسِيُّ فَذَهَبَ كَما أتَىْ. لِأنَّ كُلَّ مَنْ يَرفَعُ نَفسَهُ يُذَلُّ، وَكُلُّ مَنْ يَتَواضَعُ يُرفَعُ.» مَنْ سَيَدخُلُ مَلَكُوتَ الله؟

Говорю вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підноситься, буде понижений, хто ж понижається, той піднесеться.

15 و َأحضَرَ النّاسُ أطفالَهُمْ إلَى يَسُوعَ لِكَي يَلمِسَهُمْ. وَحِينَما رَأى تَلامِيذُهُ ذَلِكَ، وَبَّخوا أولَئِكَ النّاسَ!

До Нього ж приносили й немовлят, щоб до них доторкнувся, а учні, побачивши, їм докоряли.

16 أ مّا يَسُوعَ فَدَعا الأطفالَ إلَيهِ وَقالَ: «دَعُوا الأطفالَ يَأتُونَ إلَيَّ، وَلا تَمنَعُوهُمْ عَنِّي، لِأنَّ لِمِثلِ هَؤُلاءِ مَلَكُوتَ اللهِ.

А Ісус їх покликав та й каже: Пустіте дітей, щоб до Мене приходили, і не забороняйте їм, бо таких Царство Боже.

17 أ قُولُ الحَقَّ لَكُمْ، إنَّ مَنْ لا يَقبَلُ مَلَكُوتَ اللهِ كَطِفلٍ، لَنْ يَدخُلَهُ.» عائِقُ الغِنَى

Поправді кажу вам: Хто Божого Царства не прийме, як дитя, той у нього не ввійде!

18 و َسَألَهُ أحَدُ قادَةِ اليَهُودِ: «أيُّها المُعَلِّمُ الصّالِحُ، ماذا يَنبَغي عَلَيَّ أنْ أفعَلَ لِكَي أنالَ الحَياةَ الأبَدِيَّةَ؟»

І запитався Його один із начальників, говорячи: Учителю Добрий, що робити мені, щоб вспадкувати вічне життя?

19 ف َقالَ لَهُ يَسُوعُ: «لِماذا تَدعُونِي صالِحاً؟ أتَعرِفُ أنَّهُ لا صالِحَ إلّا اللهُ؟

Ісус же йому відказав: Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, тільки Сам Бог!

20 أ نتَ تَعرِفُ الوَصايا: ‹لا تَزْنِ، لا تَقتُلْ، لا تَسرِقْ، لا تَشْهَدْ زوراً، أكْرِمْ أباكَ وَأُمَّكَ.›»

Знаєш заповіді: Не чини перелюбу, не вбивай, не кради, не свідкуй неправдиво, шануй свого батька та матір.

21 ف َقالَ لَهُ: «أنا أُطِيعُ كُلَّ هَذِهِ مُنذُ صِبايَ.»

А він відказав: Усе це я виконав від юнацтва свого!

22 ف َلَمّا سَمِعَ يَسُوعُ هَذا قالَ لَهُ: «يَنقُصُكَ شَيءٌ واحِدٌ بَعدُ، بِعْ كُلَّ ما تَملِكُ وَوَزِّعِ المالَ عَلَى الفُقَراءِ، فَيَكُونَ لَكَ كَنزٌ فِي السَّماءِ، ثُمَّ تَعالَ وَاتبَعْنِي.»

Як почув це Ісус, то промовив до нього: Одного тобі ще бракує: Розпродай усе, що ти маєш, і вбогим роздай, і матимеш скарб свій на небі. Вертайся тоді, та й іди вслід за Мною!

23 ف َلَمّا سَمِعَ هَذا حَزِنَ كَثِيراً، لِأنَّهُ كانَ غَنِيّاً جِدّاً.

А він, коли почув це, то засумував, бо був вельми багатий.

24 ف َلَمّا رَأى يَسُوعُ أنَّهُ ذَهَبَ حَزِيناً قالَ: «ما أصعَبَ أنْ يَدخُلَ أصحابُ الأموالِ مَلَكُوتَ اللهِ!

Як побачив Ісус, що той засумував, то промовив: Як тяжко багатим увійти в Царство Боже!

25 أ نْ يَمُرَّ جَمَلٌ مِنْ ثُقبِ إبرَةٍ، أيسَرُ مِنْ أنْ يَدخُلَ غَنِيٌّ مَلَكُوتَ اللهِ.» مَنْ يُمكِنُ أنْ يَخلُص

Бо верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Божеє Царство ввійти...

26 ف َلَمّا سَمِعَ النّاسُ هَذا قالُوا: «فَمَنْ يُمكِنُ أنْ يَخلُصَ إذاً؟»

Ті ж, що чули, спитали: Хто ж тоді може спастися?

27 ق الَ يَسُوعُ: «ما هُوَ مُستَحِيلٌ عِندَ النّاسِ مُمكِنٌ عِندَ اللهِ.»

А Він відповів: Неможливеє людям можливе для Бога!

28 ث ُمَّ قالَ بُطرُسُ: «ها نَحنُ قَدْ تَرَكنا كُلَّ ما كانَ لَنا لِكَيْ نَتبَعَكَ!»

І промовив Петро: От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом.

29 ف َقالَ لَهُمْ يَسُوعُ: «أقُولُ الحَقَّ لَكُمْ، مَنْ تَرَكَ بَيتاً أوْ زَوجَةً أوْ إخْوَةً أوْ أبَوَيْنِ أوْ أبناءً مِنْ أجلِ مَلَكُوتِ اللهِ،

А Ісус відказав їм: Поправді кажу вам: Немає такого, щоб покинув свій дім, або дружину, чи братів, чи батьків, чи дітей ради Божого Царства,

30 س َيُعَوَّضُ بِأضعافٍ كَثِيرَةٍ فِي هَذِهِ الحَياةِ. وَسَيَحيا فِي الحَياةِ الآتِيَةِ مَعَ اللهِ إلَى الأبَدِ.» يَسُوعُ يُنبئُ بِمَوتِهِ وَقِيامَتِه

і не одержав би значно більш цього часу, а в віці наступнім життя вічне.

31 و َاختَلَى يَسُوعُ بِالاثنَي عَشَرَ وَقالَ لَهُمْ: «ها نَحنُ ذاهِبُونَ إلَى مَدينَةِ القُدْسِ، وَسَيَتَحَقَّقُ كُلُّ ما كَتَبَهُ الأنبِياءُ عَنِ ابْنِ الإنسانِ.

І, взявши Дванадцятьох, промовив до них: Оце в Єрусалим ми йдемо, і все здійсниться, що писали Пророки про Людського Сина.

32 س َيُسَلَّمُ إلَى غَيرِ المُؤمِنينَ، فَيَستَهزِئُونَ بِهِ، وَيُسِيئُونَ إلَيهِ، وَيَبصِقُونَ عَلَيهِ.

Бо Він виданий буде поганам, і буде осміяний, і покривджений, і опльований,

33 س َيَجلِدُونَهُ وَيَقتُلُونَهُ، لَكِنَّهُ سَيَقُومُ فِي اليَومِ الثّالِثِ مِنَ المَوتِ.»

і, збичувавши, уб'ють Його, але третього дня Він воскресне!

34 ل َكِنَّهُمْ لَمْ يَفهَمُوا شَيئاً مِنْ هَذا، إذْ كانَ مَعنَى ما قالَهُ مُخفَىً عَنهُمْ، فَلَمْ يَعرِفُوا عَمّا كانَ يَتَكَلَّمُ. يَسُوعُ يَشفِي رَجُلاً أعمَى

Та з цього нічого вони не збагнули, і ця річ перед ними закрита була, і сказаного вони не розуміли.

35 و َبَينَما كانَ يَسُوعُ يَقتَرِبُ مِنْ أرِيحا، كانَ رَجُلٌ أعمَى يَجلِسُ عَلَى جانِبِ الطَّرِيقِ يَستَجدِي.

І сталось, як Він наближався був до Єрихону, один невидющий сидів при дорозі й просив.

36 ف َلَمّا سَمِعَ الأعمَى صَوتَ الجُمهُورِ المارِّ، سَألَ عَمّا كانَ يَجرِي.

А коли він прочув, що проходить народ, то спитався: Що це таке?

37 ف َأخبَرُوهُ أنَّ يَسُوعَ النّاصِرِيَّ مارٌّ مِنْ هُناكَ.

А йому відказали, що проходить Ісус Назарянин.

38 ف َصَرَخَ: «يا يَسُوعُ، يا ابْنَ داوُدَ، ارحَمنِي!»

І став він кричати й казати: Ісусе, Сину Давидів, змилуйся надо мною!

39 ف َوَبَّخَهُ النّاسُ الَّذِينَ كانُوا فِي مُقَدِّمَةِ الجَمعِ وَأمَرُوهُ بِأنْ يَسكُتَ، لَكِنَّهُ رَفَعَ صَوتَهُ أكثَرَ: «يا ابْنَ داوُدَ، ارحَمنِي!»

А ті, що попереду йшли, сварились на нього, щоб він замовк, а він іще більше кричав: Сину Давидів, змилуйся надо мною!

40 ف َتَوَقَّفَ يَسُوعُ وَأمَرَ بِإحضارِ الرَّجُلِ إلَيهِ. فَلَمّا اقتَرَبَ الرَّجُلُ، سَألَهُ يَسُوعُ:

І спинився Ісус, і привести його до Себе звелів. А коли той наблизивсь до Нього, то Він запитався його:

41 « ماذا تُرِيدُنِي أنْ أفعَلَ مِنْ أجلِكَ؟» فَأجابَ: «يا سَيِّدُ، أُرِيدُ أنْ أرَى.»

Що ти хочеш, щоб зробив Я тобі? А той відповів: Господи, нехай стану видющим!

42 ف َقالَ لَهُ يَسُوعُ: «استَرجِعْ بَصَرَكَ. لَقَدْ شَفاكَ إيمانُكَ.»

Ісус же до нього сказав. Стань видющий! Твоя віра спасла тебе!

43 ف َاسْتَعادَ الرَّجُلُ بَصَرَهُ فَوراً، وَتَبِعَ يَسُوعَ مُمَجِّداً اللهَ. وَرَأى كُلُّ النّاسِ ما حَدَثَ، فَسَبَّحُوا اللهَ.

І зараз видющим той став, і пішов вслід за Ним, прославляючи Бога. А всі люди, бачивши це, віддали хвалу Богові.