1 ف َأجابَ أيُّوبُ وَقالَ:

А Йов відповів та й сказав:

2 « أعلَمُ أنَّكَ عَلَى صَوابٍ. فَكَيفَ يَتَبَرَّرُ الإنسانُ أمامَ اللهِ؟

Справді пізнав я, що так... Та як оправдатись людині земній перед Богом?

3 إ نْ أرادَ اللهُ أنْ يَتَّهِمَهُ، فَلَنْ يَستَطِيعَ أنْ يُعطِيهِ جَواباً شافِياً وَلَو مَرَّةً واحِدَةً مِنْ ألفٍ.

Якщо вона схоче на прю стати з Ним, Він відповіді їй не дасть ні на одне із тисячі скаржень...

4 ف َاللهُ كامِلُ الحِكْمَةِ وَالقُوَّةِ. مَنْ عانَدَهُ وَسَلِمَ؟

Він мудрого серця й могутньої сили; хто був проти Нього упертий і цілим зостався?

5 ه ُوَ الَّذِي يُحَرِّكُ الجِبالَ دُونَ أنْ تَعلَمَ، وَيَقلِبُها عِندَما يَغضَبُ.

Він гори зриває, й не знають вони, що в гніві Своїм Він їх перевернув.

6 ه ُوَ الَّذِي يَهُزُّ الأرْضَ مِنْ مَكانِها، فَتَرتَجِفُ أساساتُها.

Він землю трясе з її місця, і стовпи її трусяться.

7 ه ُوَ الَّذِي يَأمُرُ قُرْصَ الشَّمسِ فَلا تُشرِقُ، وَيُغَطِّي النُّجُومَ فَلا تُشِّعُّ.

Він сонцеві скаже, й не сходить воно, і Він запечатує зорі.

8 ه ُوَ وَحدَهُ الَّذِي يَبسِطُ السَّماواتِ، وَيَمشِي عَلَى أمواجِ البَحرِ.

Розтягує небо Він Сам, і ходить по морських висотах,

9 « هُوَ الَّذِي صَنَعَ الدُّبَّ الأكبَرَ وَالجَبّارَ وَالثُرَيّا وَكَواكِبَ الجَنُوبِ.

Він Воза створив, Оріона та Волосожара, та зорі південні.

10 ه ُوَ الَّذِي صَنَعَ عَجائِبَ أعظَمَ مِنْ أنْ تُدرَكَ، وَأكثَرَ مِنْ أنْ تُعَدَّ.

Він чинить велике та недослідиме, предивне, якому немає числа!...

11 ه ا هُوَ اللهُ يَمُرُّ بِي فَلا أراهُ، يَتَجاوَزُنِي فَلا ألحَظُهُ.

Ось Він надо мною проходить, та я не побачу, і Він перейде, а я не приглянусь до Нього...

12 إ ذا خَطَفَ شَيئاً، مَنِ يَستَطِيعُ أنْ يَرُدَّهُ، أوْ مَنِ سَيَقُولُ لَهُ ماذا تَفعَلُ؟

Ось Він схопить кого, хто заверне Його, хто скаже Йому: що Ти робиш?

13 ل َنْ يَرجِعَ عَنْ غَضَبِهِ. قَدِ انحَنَى لَهُ كُلُّ مُساعِديْ رَهَبَ.

Бог гніву Свойого не спинить, під Ним гнуться Рагавові помічники,

14 ف َكَيفَ أُجِيبُهُ إذاً؟ وَكَيفَ أنتَقِي كَلِماتِي حِينَ أرُدُّ عَلَيهِ؟

що ж тоді відповім я Йому? Які я слова підберу проти Нього,

15 ف َرُغْمَ بَراءَتِي لا أملُكُ أنْ أُجِيبَهُ، بَلْ أسْتَرحِمُ دَيّانِي.

я, який коли б був справедливий, то не відповідав би, я, що благаю свойого Суддю?

16 ح َتَّى إنْ دَعَوتُ اللهَ فَأجابَنِي، لا أُصَدِّقُ أنَّهُ يُصغِي إلَى صَوتِي!

Коли б я взивав, а Він мені відповідь дав, не повірю, що вчув би мій голос,

17 ه ُوَ الَّذِي يَضرِبُنِي بِمَصائِبَ كَالعاصِفَةِ، وَيُكَثِّرُ جُرُوحِي دُونَ سَبَبٍ.

Він, що бурею може розтерти мене та помножити рани мої безневинно...

18 ل ا يَدَعُنِي ألتَقِطُ أنفاسِي، بَلْ يُشبِعُنِي مَرارَةً.

Не дає Він мені й звести духа мого, бо мене насичає гіркотою.

19 إ نْ كانَتْ مَسألَةَ قُوَّةٍ، فَهُوَ أقوَى. وَإنْ كانَتْ مَسألَةَ عَدلٍ، فَمَنِ يَستَطِيعُ أنْ يَدعُوهُ إلَى مُحاكَمَةٍ؟

Коли ходить про силу, то Він Всемогутній, коли ж ходить про суд, хто посвідчить мені?

20 ر َغمَ استِقامَتِي وَرَغمَ بَراءَتِي، فَإنَّ ما أقُولُهُ يُظهِرُنِي مُذنِباً.

Якщо б справедливим я був, то осудять мене мої уста, якщо я безневинний, то вчинять мене винуватим...

21 أ نا مُستَقِيمٌ وَبَريءٌ، وَلا أهتَمُّ لِنَفسِي. أحتَقِرُ حَياتِي.

Я невинний, проте своєї душі я не знаю, і не радий життям своїм я...

22 أ قُولُ إنَّ هُناكَ نَتِيجَةً واحِدَةً: اللهُ يُنهِي حَياةَ الصّالِحِ وَالشِّرِّيرِ مَعاً.

Це одне, а тому я кажу: невинного як і лукавого Він вигубляє...

23 ف َإنْ جاءَتْ مُصِيبَةٌ وَقَتَلَتْ مَنْ قَتَلَتْ، أيَضْحَكُ اللهُ عِندَ مَوتِ الأبرِياءِ؟

Якщо нагло бич смерть заподіює, Він з проби невинних сміється...

24 ا لأرْضُ مَوضُوعَةٌ تَحتَ سُلطَةِ الأشرارِ، وَقَدْ حَجَبَ اللهُ الحَقَّ عَنِ القُضاةِ. إنْ لَمْ يَكُنِ اللهُ وَراءَ هَذِهِ الأمُورِ، فَمَن إذاً؟

У руку безбожного дана земля, та Він лиця суддів її закриває... Як не Він, тоді хто?

25 « أيّامِي أسرَعُ مِنْ عَدّاءٍ تَعدُو هارِبَةً، وَما مِنْ شَيءٍ صالِحٍ يَحدُثُ فِيها.

А дні мої стали швидкіші, як той скороход, повтікали, не бачили доброго,

26 ت َمُرُّ كَسُفُنِ القَصَبِ. تَنقَضُّ سَرِيعاً كَما يَنقَضُّ النَّسرُ عَلَى فَرِيسَتِهِ.

проминули, немов ті човни очеретяні, мов орел, що несеться на здобич...

27 « لَوْ قُلْتُ سَأنسَى شَكوايَ وَحُزنِي، وَرَسَمْتُ ابتِسامَةً عَلَى وَجهِي،

Якщо я скажу: Хай забуду своє нарікання, хай зміню я обличчя своє й підбадьорюся,

28 أ ظَلُّ أخشَى كُلَّ ألَمِي، وَأعْرِفُ أنَّكَ يا اللهُ لَنْ تُبَرِّئَنِي.

то боюся всіх смутків своїх, і я знаю, що Ти не очистиш мене...

29 إ نْ كُنتَ سَتَجِدُنِي مُذنِباً، لِماذا أُتعِبُ نَفسِي بِلا فائِدَةٍ؟

Все одно буду я винуватий, то нащо надармо я мучитися буду?

30 ف َلَوْ غَسَلْتُ نَفسِي بِثَلجٍ مُذابٍ، وَنَقَّيتُ يَدَيَّ بِالصّابُونِ،

Коли б я умився сніговою водою, і почистив би лугом долоні свої,

31 ف َسَيَغمِسُنِي اللهُ فِي وَحلِ الهاوِيَةِ، إلَى أنْ تَشْمَئِزَّ ثِيابِي مِنِّي.

то й тоді Ти до гробу опустиш мене, і учинить бридким мене одіж моя...

32 ل َيسَ اللهُ إنساناً مِثلِي فَأرُدَّ عَلَيْهِ، أوْ كَيْ نَجتَمِعَ مَعاً فِي مَحكَمَةٍ.

Бо Він не людина, як я, й Йому відповіді я не дам, і не підемо разом на суд,

33 ل َيسَ مِنْ وَسِيطٍ بَينَنا، يَضَعُ يَدَهُ عَلَى كِلَينا.

поміж нами нема посередника, що поклав би на нас на обох свою руку...

34 ل َوْ أنَّهُ يَرفَعُ عَنِّي عَصا عِقابِهِ، فَلا يُرعِبنِي رُعباً.

Нехай забере Він від мене Свойого бича, Його ж страх хай мене не жахає,

35 ع ِنْدَ ذَلِكَ سَأتَكَلَّمُ دُونَ أنْ أخافَ، أمّا الآنَ فَلا أستَطِيعُ.

тоді буду казати, й не буду боятись Його, бо я не такий сам з собою!...