1 و َبَعدَ أنْ طارَدَ شاوُلُ الفِلِسْطِيِّينَ، قِيلَ لِشاوُلَ: «داوُدُ فِي مِنْطَقَةِ البَرِّيَّةِ قُربَ عَينِ جَدْيِ.»

(24-2) І сталося, як вернувся Саул із погоні за филистимлянами, то донесли йому, говорячи: Ось Давид у пустині Ен-Ґеді.

2 ف اختارَ شاوُلُ ثَلاثَةَ آلافِ رَجُلٍ مِنْ جَمِيعِ أنحاءِ إسْرائِيلَ وَبَدَأ يَبحَثُ عَنْ داوُدَ وَرِجالِهِ. فَفَتَّشَ عَنهُمْ قُرْبَ مِنْطَقَةِ عَيْنِ جَديٍ.

(24-3) І взяв Саул три тисячі війська, вибраних з усього Ізраїля, і пішов шукати Давида та людей його на поверхні газельських скель.

3 و َوَصَلَ شاوُلُ إلَى بَعضِ حَظائِرِ الغَنَمِ إلَى جانِبِ الطَّرِيقِ. وَكانَ هُناكَ كَهفٌ، فَدَخَلَهُ لِكَي يَقْضِيَ حاجَتَهُ. وَكانَ داوُدُ وَرِجالُهُ عَلَى مَسافَةِ بَعِيدَةٍ مِنهُ فِي عُمقِ ذَلِكَ الكَهفِ.

(24-4) І прийшов він до кошар на отари при дорозі, а там печера. І Саул увійшов туди для потреби, а по боках печери сиділи Давид та люди його.

4 ف َقالَ رِجالُ داوُدَ لَهُ: «هَذا هُوَ اليَومُ الَّذِي كَلَّمَكَ عَنْهُ اللهُ عِندَما قالَ: ‹سَأنصُرُكَ عَلَى عَدُوِّكَ، حِينَئِذٍ، تَفعَلُ بِهِ كُلَّ ما تُرِيدُ.›» فَزَحَفَ داوُدُ مُقتَرِباً أكثَرَ فَأكثَرَ مِنْ شاوُلَ، وَقَطَعَ طَرَفَ ثَوبِ شاوُلَ، وَلَمْ يَنتَبِه شاوُلُ إلَى ما حَدَثَ.

(24-5) І сказали люди Давида до нього: Оце той день, що Господь говорив до тебе: Ось Я даю ворога твого в твою руку, і ти зробиш йому, як буде добре в твоїх очах. А Давид устав, і тихо відтяв полу Саулового плаща.

5 و َفِيما بَعْدُ، نَدِمَ داوُدُ مِنْ أعماقِهِ لانَّهُ قَطَعَ طَرَفَ ثَوبِ شاوُلَ.

(24-6) І сталося потім, і серце Давидове все докоряло йому, що він відтяв полу Саулового плаща.

6 ف َقالَ لِرِجالِهِ: «لا يَسمَحُ اللهُ بِأنْ أفعَلَ أمْراً كَهَذا بِمَولايَ الَّذِي مَسَحَهُ اللهُ. فَلا أمُدُّ يَدِي عَلَيْهِ، لأنَّ اللهَ مَسَحَهُ.»

(24-7) І сказав він до своїх людей: Борони мене, Господи, щоб зробити ту річ моєму панові, Господньому помазанцеві, щоб простягнути руку свою на нього, бо він помазанець Господній!

7 و َوَبَّخَ داوُدُ رِجالَهُ، وَلَمْ يَسْمَحْ لَهُمْ بِأنْ يُؤذُوا شاوُلَ. وَغادَرَ شاوُلُ الكَهفَ وَمَضَى في طَرِيقِهِ.

(24-8) І Давид стримав цими словами людей своїх, і не дав їм повстати на Саула. А Саул устав із печери, і пішов дорогою.

8 و َفِيما بَعْدُ، خَرَجَ داوُدُ مِنَ الكَهفِ وَنادَى عَلَى شاوُلَ: «مَولايَ المَلِكُ!» فَنَظَرَ شاوُلُ خَلفَهُ. فانحَنَى داوُدُ وَوَجهُهُ إلَى الأرْضِ احتِراماً لَهُ.

(24-9) А потому Давид устав, і вийшов із печери, та й закричав за Саулом, говорячи: Пане мій, о царю! А Саул озирнувся назад, а Давид схилився обличчям до землі та й поклонився.

9 و َقالَ لِشاوُلَ: «لِماذا تَستَمِعُ إلَى النّاس الَّذِينَ يَقُولُونَ لَكَ: ‹داوُدُ يُخَطِّطُ لإيذائِكَ؟›

(24-10) І сказав Давид до Саула: Нащо ти слухаєш слів того, хто каже: Давид хоче тобі зла?

10 ف َها أنتَ تَرَى بِعَينَيكَ أنَّ هَذا افتِراءٌ عَلَيَّ. فَقَدْ وَضَعَكَ اللهُ فِي مُتَناوَلِ يَدِي هَذا اليَومَ فِي الكَهفِ. لَكِنِّي لَمْ أشَأْ أنْ أقتُلَكَ. فَكُنتُ رَحِيماً مَعَكَ، إذْ قُلْتُ لِنَفسِي: ‹لَنْ أُؤذِيَ مَولايَ الَّذِي مَسَحَهُ اللهُ.›

(24-11) Ось цього дня очі твої бачать те, що Господь дав був тебе сьогодні в мою руку в печері. І радили мені забити тебе, та я змилосердився над тобою й сказав: Не простягну своєї руки на свого пана, бо він помазанець Господній!

11 ا نظُرْ إلَى قِطعَةِ القُماشِ الَّتِي فِي يَدِي. هَذِهِ قَطَعْتُها مِنْ طَرَفِ ثَوبِكَ. فَكانَ بِمَقدُورِيَ أنْ أقتُلَكَ، لَكِنِّي لَمْ أفعَلْ. فَلَيتَكَ تُدرِكُ أنِّي لا أنوِي لَكَ شَرّاً. وَأنا لَمْ أُسِئْ إلَيكَ، بَلْ أنتَ الَّذِي تُطارِدُنِي وَتَسعَى إلَى قَتلِي.

(24-12) І подивися, батьку мій, і поглянь на полу плаща свого в моїй руці, бо коли я відрізував цю полу плаща твого, то я не забив тебе. Пізнай та побач, що в моїй руці нема зла та гріха, і не згрішив я проти тебе, а ти чигаєш на душу мою, щоб забрати її!

12 ل ِيَكُنِ اللهُ هُوَ القاضِي فِي هَذِهِ المَسألَةِ. رُبَّما يُعاقِبُكَ هُوَ عَلَى إساءَتِكَ لِي، أمّا أنا فَلَنْ أمُدَّ عَلَيكَ يَدِي.

(24-13) Нехай розсудить Господь між мною та між тобою, і нехай пімститься Господь тобі за мене, а моя рука не буде на тобі!

13 ي َقُولُ مَثَلٌ قَدِيمٌ: ‹يَنبُعُ الشَّرُّ مِنَ الشِّرِّيرِ!› «وَأنا لَمْ أفعَلْ بِكَ سُوءاً وَلَنْ أفعَلَ.

(24-14) Як говорить стародавня приказка: Від безбожних виходить безбожність, а моя рука не буде на тобі!

14 ف َمَنْ تُطارِدُ وَأنتَ مَلِكُ إسْرائِيلَ العَظِيمِ؟ هَلْ خَرَجَتَ وَراءَ كَلْبٍ مَيِّتٍ أوْ بَرغُوثٍ؟

(24-15) За ким вийшов Ізраїлів цар? За ким ти ганяєшся? За мертвим псом, за однією блохою?

15 ل ِيَكُنِ اللهُ القاضِيَ بَينِي وَبَينَكَ. وَأنا واثِقٌ أنَّهُ سَيَدعَمُنِي وَيُظهِرُ بَراءَتِي. وَهُوَ سَيُخَلِّصُنِي مِنْكَ.»

(24-16) І нехай буде Господь за суддю, і нехай Він розсудить між мною та між тобою. І побачить Він, і заступиться за мою справу, і висудить мене з твоєї руки.

16 و َلَمّا أنهَى داوُدُ كَلامَهُ، قالَ شاوُلُ: «أهَذا صَوتُكَ يا ابنِي داوُدَ؟» ثُمَّ بَدَأ شاوُلُ يَبكِي بِصَوتٍ مُرتَفِعٍ.

(24-17) І сталося, як Давид скінчив говорити ці слова до Саула, то Саул сказав: Чи це твій голос, сину мій Давиде? І підняв Саул голос свій, та й заплакав.

17 و َقالَ لِداوُدَ: «أنتَ عَلَى حَقٍّ، وَأنا عَلَى باطِلٍ. كُنتَ طَيِّباً مَعِي، مَعَ أنِّي كُنتُ سَيِّئاً مَعَكَ.

(24-18) І сказав він до Давида: Справедливіший ти від мене, бо ти робив мені добро, а я робив тобі лихо.

18 و َأنتَ قُلْتَ ذَلِكَ بِنَفسِكَ عِندَما أخبَرْتَنِي عَنِ الأُمُورِ الحَسَنَةِ الَّتِي فَعَلْتَها. فَقَدْ أوقَعَنِي اللهُ بَينَ يَدَيكَ، لَكِنَّكَ لَمْ تَقتُلْنِي.

(24-19) Бо ти сьогодні засвідчив, що зробив зо мною добро тим, що Господь видав мене в твою руку, а ти не вбив.

19 و َبَرهَنْتَ بِهَذا أنَّكَ لَستَ عَدُوِّي. إذْ لا يُمسِكُ رَجُلٌ بِعَدُوِّهِ، ثُمَّ يُخلِي سَبِيلَهُ. لا يَفعَلُ إنْسانٌ خَيَراً مَعَ عَدُوِّهِ. فَلَيتَ اللهَ يُكافِئُكَ عَلَى الخَيرِ الَّذِي عَمِلْتَهُ اليَومَ مَعِي.

(24-20) Як чоловік знайде свого ворога, то хіба відпускає його доброю дорогою? І Господь відплатить тобі добром за те, що ти зробив мені цього дня.

20 و َها قَدْ صِرْتُ الآنَ مُتَيَقِّناً مِنْ أنَّكَ سَتَكُونُ مَلِكاً بَعدِي. وَسَتَحكُمُ مَملَكَةَ إسْرائِيلَ.

(24-21) А тепер я ось пізнав, що дійсно будеш ти царювати, і стане в руці твоїй Ізраїлеве царство.

21 ف احلِفِ الآنَ بِاللهِ أمامِي إنَّكَ لَنْ تَقضِيَ عَلَى نَسلِي حَتَّى بَعدَ مَوتِي. عِدْنِي بِأنَّكَ لَنْ تَمحُوَ اسْمِي مِنْ نَسَبِ أبِي.»

(24-22) А тепер присягни мені Господом, що не вигубиш насіння мого по мені, і що не вигубиш імени мого з дому батька мого.

22 ف َحَلَفَ داوُدُ لِشاوُلَ بِأنْ لا يَقضِيَ عَلَى عائِلَتِهِ. ثُمَّ عادَ شاوُلُ إلَى بَيْتِهِ. وَصَعِدَ داوُدُ وَرِجالُهُ إلَى الحِصْنِ ثانِيَةً.

(24-23) І Давид заприсягнув Саулові. І пішов Саул до дому свого, а Давид та люди його ввійшли до твердині.