1 ي ا اللهُ ، سَتَكُونُ أنتَ عَلَى حَقٍّ دائِماً، لَوْ دَخَلْتُ فِي مُخاصَمَةٍ ضِدَّكَ. لَكِنِ اسْمَحْ لِي فَأعْرِضَ عَلَيكَ أسئِلَتِي: لِماذا يَزدَهِرُ طَرِيقُ الأشرارِ؟ لِماذا يَعِيشُ غَيرُ الصّادِقِينَ بِراحَةٍ؟

Справедливий Ти, Господи, будеш, коли б я судився з Тобою, проте правуватися буду з Тобою: чому то дорога безбожним щаститься, чому то спокійні всі зрадники?

2 ز َرَعْتَهُمْ فَصارَتْ لَهُمْ جُذُورٌ، ازدَهَرُوا وَحَمَلُوا ثَمَراً. يَتَكَلَّمُونَ عَنكَ بِشَكلٍ مُستَمِرٍّ، لَكِنَّهُمْ لَيسُوا صادِقِينَ.

Ти їх посадив і вони вкоренились, ростуть і приносять плоди. Ти близький в устах їхніх, та далекий від їхніх сердець.

3 ل َكِنْ يا اللهُ ، أنتَ تَعرِفُنِي أنتَ رَأيتَنِي، وَقَدِ اختَبَرتَ قَلبِي بِنَفسِكَ. اسحَبهُمْ كَغَنَمٍ لِلذَّبحِ، أفرِزْهُمْ لِيَومِ القَتلِ.

А Ти, Господи, знаєш мене, Ти бачив мене й дослідив моє серце, що з Тобою воно. Відлучи їх, немов на заріз ту отару, і признач їх на день побиття!

4 إ لَى مَتَى سَتَبقَى الأرْضُ جافَّةً، وَعُشبُ كُلِّ الحُقُولِ ذابِلاً؟ بِسَبَبِ شَرِّ سُكّانِها. وَوُحُوشُ الأرْضِ وَالطُّيُورُ فَنِيَتْ. أعرِفُ أنَّهُمْ أشرارٌ لأنَّهُمْ يُقُولُونَ: «لَنْ يَرَى ما سَيَحدُثُ لَنا فِي المُستَقبَلِ.» جَوابُ اللهِ لإرْمِيا

Аж доки в жалобі земля пробуватиме, і сохнути буде трава всього поля за зло її мешканців? Гине худоба та птаство, бо сказали вони: кінця нашого Він не побачить!

5 ف َقالَ اللهُ: «إنْ تَسابَقْتَ مَعَ النّاسِ فَأنهَكُوكَ، فَكَيفَ سَتُنافِسُ الخَيلَ. وَإنْ كُنتَ تَسْقُطُ فِي الأرْضِ الآمِنَةِ، فَماذا سَتَفعَلُ فِي الغاباتِ المُحِيطَةِ بِنَهرِ الأُردُنِّ.

Як ти з пішими бігав, і вони тебе змучили, то як будеш змагатися з кіньми? Ти в спокійному краї безпечний, та що будеш робити в повідді Йордану?

6 ح َتَّى أقرِباؤُكَ كانُوا كاذِبِينَ مَعَكَ، وَهُمْ أنفُسُهُمْ صَرَخُوا عَلَيكَ. لا تَثِقْ بِهِمْ، حَتَّى وَإنْ قالُوا لَكَ كَلاماً جَميلاً. رَفضُ اللهِ لِشَعبِهِ يَهُوذا

Бо також твої браття та дім твого батька і вони тебе зраджують, і криком кричать за тобою, не вір їм, коли й добре тобі говоритимуть!

7 « تَرَكتُ بَيتِي، هَجَرتُ مِيراثِي. سَلَّمتُ حَبِيبَةَ قَلبِي لِيَدِ أعدائِها.

Покинув Я Свій дім, залишив спадок Свій; миле Моєї душі Я віддав у долоню її ворогів.

8 ص ارَ مِيراثِي لِي كَأسَدٍ فِي الغابَةِ. رَفَعْتْ عَلَيَّ صَوتَها، فَرَفَضْتُها.

Спадок Мій Мені став, мов лев той у лісі, свій голос дав проти Мене, тому то його Я зненавидив...

9 ه َلِ الضَّبعُ جائِعٌ لأرْضِي وَشَعبِي؟ أحاطَتْ بِهِمُ الطُّيُورُ الجارِحَةُ. تَعالَي أيَّتُها الحَيواناتُ البَرِّيَّةُ، تَعالَي وَكُلِي.

Чи для Мене спадок Мій, хижий птах різнобарвний, що хижі птахи позлітались круг нього? Ідіть, позбирайте усю польову звірину, спровадьте, щоб жерли!

10 ر ُعاةٌ كَثِيرُونَ خَرَّبُوا كَرمِي، داسُوا نَصِيبِيَ الغالِي، وَحَوَّلُوهُ إلَى صَحراءَ خَرِبَةٍ.

Численні пастирі попсували Мого виноградника, потоптали Мій уділ, Мій улюблений уділ вони обернули на голу пустиню!

11 ح َوَّلُوها إلَى خَرابٍ يَنُوحُ لِي وَهُوَ خَرِبٌ. خَرِبَتْ كُلُّ الأرْضِ، لأنَّهُ لا أحَدَ يَهْتَمُّ.

Обернули його на спустошення, він при Мені у жалобі, спустошений, увесь Край опустілий, бо нікого нема, хто б поклав це на серце собі!

12 ل ِذَلِكَ أتَى المُخَرِّبُونَ مِنَ الأماكِنِ القاحِلَةِ فِي الصَّحراءِ، لأنَّ سَيفَ اللهِ يَأكُلُ مِنْ أقصَى الأرْضِ إلَى أقصاها الآخَرِ. لا يُوجَدُ أمانٌ لأيِّ حَيٍّ فِيها.

Поприходять на всі лисі гори в пустині руїнники, бо меч Господа все позжирає від краю землі й аж до краю землі, миру не буде для всякого тіла!...

13 ز َرَعُوا قَمحاً، لَكِنَّهُمْ حَصَدُوا أشواكاً. عَمِلُوا بِقُوَّةٍ، وَلَكِنَّهُمْ لَمْ يَنجَحُوا. سَيَخجَلُونَ مِنْ مَحاصِيلِهِمْ، بِسَبَبِ غَضَبِ اللهِ عَلَيهِمْ.» وَعدُ اللهِ لِجِيرانِ إسْرائِيل

Пшеницю посіяли, терня ж пожали, намучилися, та не мали користи... І буде вам сором за ваші плоди через лютість Господнього гніву!

14 ه َذا هُوَ ما يَقُولُهُ اللهُ: «بِالنِّسبَةِ لِلسُّكّانِ الأشرارِ فِي الأراضِي المُجاوِرَةِ لِمِيراثِي الَّذِي أعطَيتُهُ لِشَعبِيَ إسْرائِيلَ: سَأنزَعُهُمْ مِنْ أرْضِهِمْ، وَسَأنزَعُ بَنِي يَهُوذا مِنْ وَسَطِهِمْ.

Так говорить Господь про лихих усіх сусідів моїх, що вони дотикаються того спадку, що Я дав на спадщину народу Моєму Ізраїлеві: Ось Я повириваю їх з їхньої землі, і вирву дім Юдин з середини їхньої.

15 و َبَعدَ نَزعِي لَهُمْ، سَأرحَمُهُمْ ثانِيَةً. سَأُرجِعُ كُلَّ واحِدٍ مِنهُمْ إلَى مِيراثِهِ، وَإلَى أرْضِهِ.

І станеться, як Я їх повириваю, то вернуся й помилую їх, і кожного з них приверну до спадщини його, і кожного до краю його.

16 و َإنْ تَعَلَّمُوا فِعلاً طُرُقَ شَعبِي، بِأًنْ يَحلِفُوا بِاسْمِي وَيَقُولوا: ‹نُقْسِمُ باللهِ الحَيِّ› حِينَئِذٍ، سَيُثمِرُونَ وَسَطَ شَعبِي.

І буде, якщо вони справді навчаться доріг народу Мого, щоб присягатися Йменням Моїм: Як живий Господь, як вони присягати навчили народ Мій Ваалом, то збудуються серед народу Мого!

17 و َلَكِنْ إنْ لَمْ يَفعَلُوا، فَإنِّي سَأنزِعُ تِلكَ الأُمَّةَ وَأُدَمِّرُها،» يَقُولُ اللهُ.

А якщо не послухають, то вирву народ цей, вириваючи та вигубляючи, каже Господь!