1 و َبَعدَ أنْ تَرَكناهُمْ، أبحَرنا فِي اتِّجاهٍ مُستَقِيمٍ، فَوَصَلْنا إلَى جَزيرَةِ كُوسَ. وَفِي اليَومِ التّالِي وَصَلنا إلَى جَزِيرَةِ رُودُسَ، وَمِنْ هُناكَ ذَهَبنا إلَى باتَرا.

А як ми розлучилися з ними й відплинули, то дорогою простою в Кос прибули, а другого дня до Родосу, а звідти в Патару.

2 ف َوَجَدنا سَفِينَةً مُسافِرَةً إلَى فِينِيقِيَّةَ، فَرَكِبناها وَأبحَرنا.

І знайшли корабля, що плив у Фінікію, увійшли та й поплинули.

3 و َرَأينا قُبرُصَ، فَواصَلنا سَيرَنا عَنْ يَسارِها. وَأبحَرنا إلَى سُورِيَّةَ، وَرَسَونا فِي صُورَ، لِأنَّهُ كانَ عَلَى السَّفِينَةِ أنْ تُفرِغَ حُمُولَتَها هُناكَ.

А коли показався нам Кіпр, ми лишили ліворуч його та й поплинули в Сирію. І пристали ми в Тирі, бо там корабель вантажа мав скласти.

4 ف َعَثَرنا عَلَى بَعْضِ تَلاميذِ يَسُوعَ هُناكَ، وَبَقِينا مَعَهُمْ سَبعَةَ أيّامٍ. وَقَدْ قالُوا لِبُولُسَ أنْ لا يَذهَبَ إلَى مَدينَةِ القُدسِ، بِناءً عَلَىْ ما أعلَنَهُ لَهُمُ الرُّوحُ القُدُسُ.

І, учнів знайшовши, перебули тут сім день. Вони через Духа казали Павлові, щоб до Єрусалиму не йшов.

5 و َلَمّا انتَهَتْ مُدَّةُ إقامَتِنا، غادَرْنا وَتابَعْنا رِحلَتَنا. فَرافَقُونا جَمِيعاً مَعَ زَوجاتِهِمْ وَأبنائِهِمْ إلَى خارِجَ المَدِينَةِ. وَهُناكَ رَكَعنا عَلَى الشّاطِئِ وَصَلَّيْنا.

І, як дні побуту скінчилися, то ми вийшли й пішли, а всі нас проводили з дружинами й дітьми аж за місто. І, ставши навколішки, помолились на березі.

6 ث ُمَّ وَدَّعْنا بَعضُنا بَعضاً، وَرَكِبنا السَّفِينَةَ. فَعادُوا هُمْ إلَى بُيُوتِهِمْ.

І, попрощавшись один із одним, ми ввійшли в корабель, а вони повернулись додому.

7 أ مّا نَحنُ فَتابَعْنا رِحلَتَنا مِنْ صُورَ، وَرَسَونا فِي بُتُولِمايِسَ. وَسَلَّمْنا عَلَى الإخوَةِ هُناكَ، وَبَقِينا مَعَهُمْ يَوماً واحِداً.

А ми, закінчивши від Тиру плавбу, пристали до Птолемаїди, і, братів привітавши, один день перебули в них.

8 و َفِي اليَومِ التّالِي غادَرْنا، وَوَصَلْنا إلَى قَيصَرِيَّةَ. وَدَخَلْنا بَيتَ فِيلِبُّسَ المُبَشِّرِ، وَهُوَ واحِدٌ مِنَ الخُدّامِ السَّبعَةِ المُختارِينَ وَبَقِينا مَعَهُ.

А назавтра в дорогу ми вибрались, і прийшли в Кесарію. І ввійшли до господи благовісника Пилипа, одного з семи, і позосталися в нього.

9 و َكانَتْ عِندَهُ أربَعُ بَناتٍ عازِباتٍ يَتَنَبَّأْنَ.

Він мав чотири панні дочки, що пророкували.

10 و َأثناءَ إقامَتِنا هُناكَ عِدَّةَ أيّامٍ، نَزَلَ نَبِيٌّ مِنَ اليَهُودِيَّةِ اسْمُهُ أغابُوسَ.

І коли ми багато днів у них зоставались, то прибув із Юдеї якийсь пророк, Агав на ім'я.

11 و َلَمّا أقبَلَ عَلَينا، أخَذَ حِزامَ بُولُسَ وَرَبَطَ بِهِ قَدَمَيهِ وَيَدَيهِ وَقالَ: «هَذا هُوَ ما يَقُولُهُ الرُّوحُ القُدُسُ: ‹هَكَذا سَيَربِطُ اليَهُودُ فِي القُدسِ صاحِبَ هَذا الحِزامِ، وَسَيُسَلِّمُونَهُ إلَى غَيرِ المُؤمِنينَ.›»

І прийшов він до нас, і взяв пояса Павлового, та й зв'язав свої руки та ноги й сказав: Дух Святий так звіщає: Отак зв'яжуть в Єрусалимі юдеї того мужа, що цей пояс його, і видадуть в руки поган...

12 ف َلَمّا سَمِعنا هَذا، رَجَوناهُ نَحنُ وَالآخَرونَ الَّذينَ كانوا هُناكَ ألّا يَذهَبَ إلَى القُدسِ.

Як почули ж оце, то благали ми та тамтешні Павла, щоб до Єрусалиму не йшов.

13 ف َأجابَ بُولُسُ: «لِماذا تَبكُونَ وَتَكسِرُونَ قَلبِي؟ إنَّنِي عَلَى استِعدادٍ لا لِأنْ أُربَطَ فَحَسبُ، بَلْ أنْ أمُوتَ أيضاً فِي القُدسِ مِنْ أجلِ اسْمِ الرَّبِّ يَسُوعَ.»

А Павло відповів: Що робите ви, плачучи та серце мені розриваючи? Бо за Ім'я Господа Ісуса я готовий не тільки зв'язаним бути, а й померти в Єрусалимі!

14 و َلَمّا رَفَضَ أنْ يَقتَنِعَ، تَوَقَّفنا عَنِ التَّوَسُّلِ إلَيهِ. وَقُلنا: «لِتَكُنْ مَشِيئَةُ الرَّبِّ.»

І не могли ми його вмовити, і замовкли, сказавши: Нехай діється Божая воля!

15 و َبَعدَ تِلكَ الأيّامِ قُمنا بِالإعداداتِ وَذَهَبْنا إلَى القُدسِ.

А після оцих днів приготувались ми, та до Єрусалиму вирушили.

16 و َذَهَبَ مَعَنا أيضاً بَعضُ المُؤمِنِينَ مِنْ قَيصَرِيَّةَ، وَأخَذُونا إلَى بَيتِ مَناسُونَ الَّذِي كُنّا سَنُقِيمُ عِندَهُ. وَكانَ هَذا الرَّجُلُ القُبرُصِيُّ مِنْ أوائِلِ المُؤمِنِينَ. بُولُسُ يَزُورُ يَعقُوب

А з нами пішли й деякі учні із Кесарії, ведучи якогось кіпрянина Мнасона, давнього учня, що ми в нього спинитися мали.

17 و َلَمّا وَصَلْنا إلَى القُدسِ، استَقبَلَنا الإخوَةُ استِقبالاً دافِئاً.

А коли ми прийшли в Єрусалим, то брати прийняли нас гостинно.

18 و َفِي اليَومِ التّالِي ذَهَبَ بُولُسُ مَعَنا لِرُؤيَةِ يَعقُوبَ. وَكانَ كُلُّ الشُّيُوخِ الآخَرِينَ حاضِرِينَ.

А другого дня Павло з нами подався до Якова. І всі старші посходились.

19 ف َسَلَّمَ عَلَيهِمْ بُولُسُ، وَحَدَّثَهُمْ بِالتَّفصِيلِ بِكُلِّ الأشياءِ الَّتِي فَعَلَها اللهُ بَينَ غَيرِ اليَهُودِ مِنْ خِلالِ خِدمَتِهِ.

Поздоровивши ж їх, розповів він докладно, що Бог через служіння його вчинив між поганами.

20 ف َلَمّا سَمِعُوا ما قالَهُ، سَبَّحُوا اللهَ وَقالُوا لِبُولُسَ: «أيُّها الأخُ، أنتَ تَرَى أنَّ هُناكَ آلافاً كَثِيرَةً مِنَ اليَهُودِ الَّذِينَ آمَنُوا، وَهُمْ جَمِيعاً مُتَحَمِّسُونَ لِلشَّرِيعَةِ.

Як вони ж це почули, то славили Бога, а до нього промовили: Бачиш, брате, скільки тисяч серед юдеїв увірувало, і всі вони ревні оборонці Закону!

21 و َقَدْ سَمِعُوا أنَّكَ تُعَلِّمُ كُلَّ اليَهُودِ الَّذِينَ يَعِيشُونَ بَينَ غَيرِ اليَهُودِ أنْ يَهجُرُوا تَعلِيمَ مُوسَى. وَأنَّكَ تَطلُبُ مِنهُمْ ألّا يَختِنُوا أولادَهُمْ أوْ يَتَّبِعُوا عاداتِنا.

Вони ж чули про тебе, ніби ти всіх юдеїв, що живуть між поганами, навчаєш відступлення від Мойсея, говорячи, щоб дітей не обрізували й не тримались звичаїв.

22 « فَما العَمَلُ؟ فَمِنَ المُؤَكَّدِ أنَّهُمْ سَيَسمَعُونَ بِقُدُومِكَ.

Що ж почати? Люд збереться напевно, бо почують, що прибув ти.

23 ف َافعَلْ بِما نَنصَحُكَ بِهِ: بَينَنا أربَعَةُ رِجالٍ نَذَرُوا نُذُوراً،

Отже, зроби це, що порадимо тобі. Ми маємо чотирьох мужів, що обітницю склали на себе.

24 ف َخُذْهُمْ وَاشتَرِكْ مَعَهُمْ فِي طُقوسِ التَّطهِيرِ وَادفَعِ الأجرَ المَطلوبَ لِكَي يَحلِقُوا رُؤُوسَهُمْ. حينَئِذٍ سَيَعلَمُ الجَمِيعُ أنَّ ما سَمِعُوهُ عَنكَ لَيسَ صَحِيحاً، وَسَيَعلَمُونَ أنَّكَ أنتَ نَفسَكَ تُطِيعُ الشَّرِيعَةَ.

Візьми їх, та й із ними очисться, і видатки за них заплати, щоб постригли їм голови. І пізнають усі, що неправда про тебе їм сказане, та й що сам ти Закона пильнуєш.

25 أ مّا بِالنِّسبَةِ لِلمُؤمِنِينَ غَيرِ اليَهُودِ، فَقَدْ أرسَلْنا إلَيْهِمْ، وَأشَرنا عَلَيهِمْ بِأنْ يَمتَنِعوا عَنِ الطَّعامِ المُقَدَّمِ لِلأصنامِ، وَعَنِ الدَّمِ وَالحَيواناتِ المَخنُوقَةِ، وَالزِّنى.» القَبضُ عَلَى بُولُس

А про тих із поган, що ввірували, ми писали, розсудивши, щоб вони береглися від ідольських жертов та крови й задушенини, та від блуду.

26 ف َأخَذَ بُولُسُ الرِّجالَ الأرْبَعَةَ مَعَهُ. وَفِي اليَومِ التّالي، طَهَّرَ نَفسَهُ مَعَهُمْ، ثُمَّ دَخَلَ إلَى ساحَةِ الهَيكَلِ. وَأعلَنَ مَوعِدَ انتِهاءِ أيّامِ التَّطهِيرِ وَمَوعِدَ تَقْديمِ التَّقدِماتِ عَنْ كُلِّ واحِدٍ مِنهُمْ.

Тоді взяв Павло мужів отих, і назавтра очистився з ними, і ввійшов у храм, і звістив про виконання днів очищення, так, аж за кожного з них була жертва принесена.

27 و َلَمّا قارَبَتِ الأيّامُ السَّبعَةُ عَلَى الانتِهاءِ، جاءَ بَعضُ اليَهُودِ مِنْ مُقاطَعَةِ أسِيّا وَدَخَلوا ساحَةَ الهَيكَلِ. فَلَمّا رَأَوْا بُولُسَ وَمَنْ مَعَهُ، هَيَّجُوا النّاسَ كُلَّهُمْ وَأمسَكُوا بِهِ.

А коли ті сім день закінчитися мали, то азійські юдеї, як побачили в храмі його, підбурили ввесь народ, та руки на нього наклали,

28 و َصَرَخُوا وَقالوا: «يا رِجالَ إسرائِيلَ، أنجِدُونا! هَذا هُوَ الرَّجُلُ الَّذِي يُعَلِّمُ الجَمِيعَ فِي كُلِّ مَكانٍ أُمُوراً ضِدَّ شَعبِنا وَشَرِيعَتِنا وَضِدَّ هَذا المَكانِ. بَلْ إنَّهُ أحضَرَ أشخاصاً غَيرَ يَهُودٍ إلَى ساحَةِ الهَيْكَلِ، فَنَجَّسَ هَذا المَكانَ المُقَدَّسَ.»

кричачи: Ізраїльські мужі, рятуйте! Це людина ота, що проти народу й Закону та місця цього всіх усюди навчає!... А до того у храм упровадив і гелленів, і занечистив це місце святе!

29 ق الوا هَذا لِأنَّهُ سَبَقَ لَهُمْ أنْ رَأَوْا تْرُوفِيمُسَ الأفَسُسِيِّ فِي المَدِينَةِ مَعَهُ، وَافتَرَضُوا أنَّ بُولُسَ أدخَلَهُ إلَى ساحَةِ الهَيْكَلِ.

Бо перед тим вони бачили в місті з ним разом Трохима ефесянина, і гадали про нього, що Павло то його ввів у храм.

30 ف َثارَتِ المَدِينَةُ كُلُّها، وَرَكَضَ النّاسُ مَعاً وَأمسَكُوا بِبُولُسَ، وَجَرُّوهُ خارِجَ ساحَةِ الهَيْكَلِ. وَأُغلِقَتِ الأبوابُ فَوراً.

І порушилося ціле місто, і повстало збіговисько люду. І, схопивши Павла, потягли його поза храм, а двері негайно зачинено...

31 و َبَينَما كانُوا يُحاوِلُونَ قَتلَهُ، بَلَغَ الخَبَرُ إلَى آمِرِ الكَتِيبَةِ الرُّومانِيَّةِ بِأنَّ القُدسَ كُلُّها فِي حالَةِ فَوضَى.

Як хотіли ж забити його, то вістка досталась до полкового тисяцього, що ввесь Єрусалим збунтувався!

32 ف َأخَذَ بَعضَ الجُنُودِ وَالضُّبّاطِ وَنَزَلَ عَلَى الفَورِ مُسْرِعاً إلَيْهِمْ. فَلَمّا رَأى اليَهُودُ الآمِرَ وَالجُنُودَ، تَوَقَّفُوا عَنْ ضَربِ بُولُسَ.

І він зараз узяв вояків та сотників, і подався до них. А вони, як угледіли тисяцького й вояків, то бити Павла перестали.

33 ث ُمَّ تَقَدَّمَ الآمِرُ مِنهُ، وَقَبَضَ عَلَيهِ، وَأمَرَ بِأنْ يُربَطَ بِسِلسِلَتَينِ. ثُمَّ سَألَ مَنْ يَكُونُ بُولُسُ وَماذا فَعَلَ.

Приступив тоді тисяцький, та й ухопив його, і двома ланцюгами зв'язати звелів, і допитувати став: хто такий він і що він зробив?

34 ف َأخَذَ بَعضُ الجُمهُورِ يُجِيبُونَ صارِخِينَ بِكَلامٍ، وَبَعضُهُمْ بِكَلامٍ آخَرَ. وَلَمّا عَجِزَ الآمِرُ عَنِ استِخلاصِ الحَقِيقَةِ بِسَبَبِ الفَوضَى، أمَرَ بِأنْ يُؤخَذَ بُولُسُ إلَى الثُّكْنَةِ.

Але кожен що інше викрикував у натовпі. І, не мігши довідатись певного через заколот, він звелів відпровадити його до фортеці.

35 و َعِندَما وَصَلَ بُولُسُ إلَى الدَّرَجِ، اضطَّرَ الجُنُودُ إلَى حَملِهِ بِسَبَبِ عُنفِ الجُمهُورِ.

А коли він до сходів прийшов, то трапилося, що мусіли нести його вояки із-за натовпу людського,

36 إ ذْ كانَ عامَّةُ النّاسِ يَتبَعُونَهُ صارِخِينَ: «اقتُلُوهُ!»

бо безліч народу йшла слідкома та кричала: Геть із ним!

37 و َلَمّا أوشَكَ بُولُسُ أنْ يُدخَلَ إلَى الثُّكْنَةِ، قالَ بُولُسُ لِلآمِرِ: «أتَأْذَنُ لِي بِأنْ أقُولُ لَكَ شَيئاً؟» فَقالَ الآمِرَ: «هَلْ تَتَكَلَّمُ اليُونانِيَّةَ؟»

А коли Павло входив до фортеці, то тисяцького поспитався: Чи можна мені щось сказати тобі? А той відказав: То ти вмієш по-грецькому?

38 إ ذاً فَلَستَ ذَلِكَ المِصرِيَّ الَّذِي أشْعَلَ ثَورَةً قَبلَ مُدَّةٍ، وَقادَ أربَعَةَ آلافِ إرهابِيٍّ إلَى الصَّحراءِ؟»

Чи не той ти єгиптянин, що перед цими днями призвів був до бунту, і випровадив до пустині чотири тисячі потаємних убійників?

39 ف َقالَ بُولُسُ: «أنا رَجُلٌ يَهُودِيٌّ مِنْ مَدِينَةِ طَرسُوسَ فِي كِيلِيكِيَّةَ. فَأنا لَستُ مِنْ مَدِينَةٍ قَلِيلَةِ الأهَمِّيَّةِ، وَأطلُبُ مِنكَ أنْ تَأْذَنَ لِي بِالحَدِيثِ إلَى النّاسِ.»

А Павло відказав: Я юдеянин із Тарсу, громадянин відомого міста в Кілікії. Благаю тебе, дозволь мені до народу промовити!

40 ف َلَمّا أذِنَ لَهُ الآمِرُ، وَقَفَ بُولُسُ عَلَى الدَّرَجِ، وَأشارَ بِيَدِهِ إلَى النّاسِ لِيَسكُتُوا، فَسادَ هُدُوءٌ عَظِيمٌ، وَبَدَأ يَتَكَلَّمُ بِالأرامِيَّةِ.

А коли той дозволив, то Павло став на сходах, і дав знака рукою народові. А як тиша велика настала, промовив єврейською мовою, кажучи: