1 « عاهَدْتُ عَينَيَّ، فَكَيفَ أنْظُرُ إلَى عَذْراءَ.

Умову я склав був з очима своїми, то як буду дивитись на дівчину?

2 ف َماذا كانَ نَصِيبِي مِنَ اللهِ مِنْ فَوقٍ، وَماذا كانَ مِيراثِي مِنَ القَدِيرِ السّاكِنِ فِي الأعالِي؟

І зверху яка доля від Бога, чи спадщина від Всемогутнього із висот?

3 أ لَيسَ الدَّمارُ للِشِّرِّيرِ، وَالكارِثَةُ مِنْ نَصِيبِ فاعِلِي الإثمِ؟

Хіба не загибіль для кривдника, і хіба не нещастя злочинцям?

4 أ لا يَرَى اللهُ ما أفعَلُهُ، وَيُراقِبُ كُلَّ حَرَكاتِي؟

Хіба ж Він не бачить дороги мої, і не лічить усі мої кроки?

5 « إنْ كُنتُ تَصَرَّفتُ بِالغِشِّ، أوْ أسْرَعتُ إلَى الخِداعِ،

Якщо я ходив у марноті, і на оману спішила нога моя,

6 ف َليَزِّنِي اللهُ فِي مِيزانِ البِرِّ، وَسَيَعرِفُ عِندَ ذَلِكَ استِقامَتِي.

то нехай на вазі справедливости зважить мене, і невинність мою Бог пізнає!

7 إ نْ حادَتْ خُطُواتِي عَنِ الطَّرِيقِ، وَإنْ ذَهَبَ قَلبِي وَراءَ شَهَواتِي، وَإنْ تَلَطَّخَتْ يَدَايَ بِالخَطِيَّةِ،

Якщо збочує крок мій з дороги, і за очима моїми пішло моє серце, і до рук моїх нечисть приліпла,

8 ف َليَأكُلْ ما زَرَعتُهُ رَجُلٌ آخَرَ، وَلْتُقلَعْ مَحاصِيلِي.

то нехай сію я, а їсть інший, а рослинність моя нехай вирвана буде з корінням!

9 « إذا تَغابَى قَلبِي فَاشْتَهَى امْرأةً، وَاقْتَنَصْتُ الفُرصَةَ للِتَسَلُّلِ إلَى امْرأةِ صاحِبِي،

Якщо моє серце зваблялось до жінки чужої, і причаювався я при дверях мойого товариша,

10 ف َلتَطحَنِ امرَأتِي حُبُوباً لِآخَرَ، وَلِيَضطَجِعْ مَعَها آخَرُونَ!

то хай меле для іншого жінка моя, і над нею нехай нахиляються інші!

11 ل أنَّ هَذا شَرٌّ مُخْزٍ جَرِيمَةٌ تَستَحِقُّ الدَينُونَةَ.

Бо гидота оце, й це провина підсудна,

12 ف َمِثلُ هَذا نارٌ تَأكُلُ كُلَّ شَيءٍ حَتَّى إلَى مَوْضِعِ الهَلاكِ، وَتَستَأصِلُ كُلَّ ما أُنتِجُ.

бо огонь це, який буде жерти аж до Аваддону, і вирве з корінням увесь урожай мій!...

13 « لَوْ كُنْتُ قَدْ أنكَرتُ حُقُوقَ خَادِمِي أوْ خادِمَتِي، إذا جاءا يَتَظَلَّمانِ،

Якщо я понехтував правом свойого раба чи своєї невільниці в їх суперечці зо мною,

14 ف َماذا سَأفعَلُ حِينَ يَقُومُ اللهُ لِيَتَّهِمَنِي؟ وَحِينَ يَأتِي اللهُ لِيَسألَنِي، فَماذا أقُولُ، وَأيَّ جَوابٍ أُعطِيهِ؟

то що я зроблю, як підійметься Бог? А коли Він приглянеться, що Йому відповім?

15 أ لَيسَ الَّذِي صَنَعَنِي فِي بَطنِ أُمِّي هُوَ الَّذِي صَنَعَ خادِمِي؟ ألَمْ يُشَكِّلْنا الإلَهُ ذاتُهُ فِي البَطنِ؟

Чи ж не Той, Хто мене учинив у нутрі, учинив і його, і Один утворив нас в утробі?

16 « لَوْ كُنْتُ قَدْ مَنَعْتُ عَنِ المَساكِينِ مُرادَهُمْ، لَوْ لَمْ أمسَحْ دُمُوعَ الأرمَلَةِ،

Чи бажання убогих я стримував, а очі вдовицям засмучував?

17 ل َوِ احتَفَظتُ بِخُبزِي لِنَفسِي، وَلَمْ أُطْعِمِ اليَتِيمَ،

Чи я сам поїдав свій шматок, і з нього не їв сирота?

18 م َعَ أنَّهُ اعتَبَرَنِي أباً لَهُ مُنذُ شَبابِي. اهتَمَمتُ بِالأرمَلَةِ مُنذُ وِلادَتِي،

Таж від днів молодечих моїх виростав він у мене, як в батька, і від утроби матері моєї я провадив його!

19 ه َل رَأيتُ مَنْ يَتَعَذَّبُ لِقِلَّةِ مَلابِسِهِ، أوْ رَأيتُ فَقيراً دُونَ غِطاءٍ،

Якщо бачив я гинучого без одежі, і вбрання не було в сіромахи,

20 و َلَمْ يَشْكُرْنِي مِنْ قَلْبِهِ، أوْ لَمْ يَتَدَفَّأْ بِصُوفِ خِرافِي؟

чи ж не благословляли мене його стегна, і руном овечок моїх він не грівся?

21 إ نْ هَدَّدْتُ اليَتِيمَ، مُعتَمِداً عَلَى مَركِزِي وَنُفُوذِي،

Якщо на сироту я порушував руку свою, коли бачив у брамі собі допомогу,

22 ف َلْيَنفَصِلْ كَتِفِي مِنْ أصلِهِ، وَلْتُكسَرْ ذِراعِي مِنْ مَفْصِلِها.

хай рамено моє відпаде від свойого плеча, а рука моя від суглобу свого нехай буде відламана!

23 ل أنَّ أكثَرَ ما أخشاهُ هُوَ مُصِيبَةٌ يُرسِلُها اللهُ، فَلا أنجُو إذا قامَ لِمُقاوَمَتِي.

Бо острах на мене нещастя від Бога, а перед величчям Його я не можу встояти...

24 « إنِ اتَكَلتُ عَلَى الغِنَى، وَقُلتُ لِلذَّهَبِ: ‹أنتَ أمانِي،›

Чи я золото клав за надію собі, чи до щирого золота я говорив: Ти, безпеко моя?

25 إ نْ فَرِحتُ كَثِيراً بِثَروَتِي الكَثِيرَةِ، أوْ لأنِّي جَمَعتُ مالاً كَثِيراً،

Чи тішився я, що велике багатство моє, й що рука моя стільки надбала?

26 إ نْ لاحَظتُ شُعاعَ الشَّمسِ الجَمِيلَ، وَرَوعَةَ القَمَرِ فِي حَرَكَتِهِ،

Коли бачив я сонце, як сяє воно, а місяць велично пливе,

27 ف َغَوَى قَلبِي سِرّاً، وَقَبَّلتُ يَدَيَّ عِبادَةً لَهُما،

то коли б потаємно повабилось серце моє, і цілунки рукою я їм посилав,

28 ف َهَذِهِ أيضاً جَرِيمَةٌ تَستَوجِبُ الدَّينُونَةَ، لأنِّي سَأكُونُ قَدْ خَذَلْتُ العَلِيَّ.

це так само провина підсудна була б, бо відрікся б я Бога Всевишнього!

29 « إنِ ابْتَهَجْتُ بِمُصِيبَةٍ حَلَّتْ بِعَدُوِّي، أوْ هَتَفتُ لأنَّ سوءاً أصابَهُ …

Чи я тішивсь упадком свойого ненависника, чи порушувавсь я, коли зло спотикало його?

30 ل َكِنِّي لَمْ أُخطِئْ بِكَلامِي، لَمْ أنْطِقْ بِلَعْنَةٍ عَلَى حَياتِهِ.

Таки ні, не давав я на гріх піднебіння свого, щоб прокляттям жадати душі його.

31 أ ُقسِمُ أنَّ لا أحَدَ مِنْ أهلِي وَبَيتِي طَلَبَ طَعَاماً وَلَمْ يَأخُذْ كِفايَتَهُ.

Хіба люди намету мого не казали: Хто покаже такого, хто з м'яса його не наситився?

32 ل َمْ يَبِتْ غَرِيبٌ لَيلَتَهُ فِي الطَّرِيقِ، بَلْ فَتَحتُ بَيتِي لِلمُسافِرِ.

Чужинець на вулиці не ночував, я двері свої відчиняв подорожньому.

33 إ نْ أخفَيتُ إثمِي كَآدَمَ، فَكَتَمْتُ جَرِيمَتِي فِي صَدرِي،

Чи ховав свої прогріхи я, як людина, щоб у своєму нутрі затаїти провину свою?

34 ل أنِّي خِفْتُ مِنَ النّاسِ، أوْ لأنِّي خَشِيتُ أنْ لا يَرْضَى أقارِبِي، فَسَكَتُّ وَلَمْ أُغادِرْ مَدخَلَ بَيتِي.

Бо тоді я боявся б великого натовпу, і сором від родів жахав би мене, я мовчав би, й з дверей не виходив...

35 « لَيْتَ هُناكَ مَنْ يَرْضَى أنْ يَستَمِعَ إلَيَّ! فَلْيُجِبْنِي خَصمِيَ القَدِيرُ، وَلِيَكتُبِ اتِّهاماتِهِ عَلَى مَخطُوطَةٍ، وَأنا سَأُوَقِّعُ عَلَيها.

О, якби мене вислухав хто! Оце підпис моєї руки: Нехай Всемогутній мені відповість, а ось звій, зо скаргою, що його написав мій противник...

36 س َأضَعُها عَلَى كَتِفِي، وَألبَسُها تاجاً عَلَى رَأسِي.

Чи ж я не носив би його на своєму плечі, не обвинувся б ним, як вінками?

37 س َأذكُرُ لَهُ كُلَّ ما فَعَلْتُ، وَأدنُو مِنهُ كَقائِدٍ مَرْفُوعِ الرَّأْسِ.

Число кроків своїх я представлю йому; мов до князя, наближусь до нього.

38 « إنْ صَرَخَتْ أرْضِي ضِدِّي، وَبَكَتْ أتلامُها مَعاً.

Якщо проти мене голосить земля моя, й її борозни плачуть із нею,

39 إ نْ كُنتُ قَدْ أكَلْتُ غَلَّتَها، دُونَ أنْ أدفَعَ أُجرَةً. أوْ سَلَبْتُ حِصَّةَ مالِكِيها،

якщо без грошей я їв плоди її, а її власника я стогнати примушував,

40 ف َليَنبُتِ الشَّوكُ فِيها عِوَضاً عَنِ القَمحِ، وَالأعشابُ عِوَضاً عَنِ الشَّعِيرِ.» اكتَمَلَتْ أقوالُ أيُّوبَ.

то замість пшениці хай виросте терен, а замість ячменю кукіль!... Слова Йова скінчилися.