1 ل َيلَةً بَعدَ لَيلَةٍ، وَأنا عَلَى فِراشِي، اشتَقتُ إلَى حَبِيبِي. بَحَثتُ عَنهُ فَلَمْ أجِدهُ.

По ночах на ложі своїм я шукала того, кого покохала душа моя... Шукала його, та його не знайшла...

2 س َأقُومُ وَأطُوفُ فِي المَدِينَةِ، فِي شَوارِعِها وَمَيادِينِها. سَأبحَثُ عَن حَبِيبِ القَلبِ. بَحَثتُ عَنهُ، فَلَمْ أجِدْهُ.

Хай устану й нехай я пройдуся по місті, хай на вулицях та на майданах того пошукаю, кого покохала душа моя! Шукала його, та його не знайшла...

3 ص ادَفَنِي الحُرّاسُ فِي شَوارِعِ المَدِينَةِ. فَسَألتُهُمْ: «هَلْ رَأيتُمْ حَبِيبِي؟»

Спіткали мене сторожі, що по місті проходять... Чи не бачили часом того, кого покохала душа моя?

4 و َما إنْ تَجاوَزْتُهُمْ حَتَّى وَجَدتُ حَبِيبِي. فَأمسَكتُ بِهِ، وَلَمْ أُفلِتْهُ مِنْ يَدِي، إلَى أنْ أحضَرتُهُ إلَى بَيتِ أُمِّي، وَإلَى غُرفَةِ والِدَتِي. هِيَ تَقُولُ للفَتَيات:

Небагато пройшла я від них, та й знайшла я того, кого покохала душа моя: схопила його, й не пустила його, аж поки його не ввела у дім неньки своєї, та в кімнату тієї, що в утробі носила мене!...

5 ي ا بَناتِ القُدْسِ، أستَحلِفُكُنَّ بِالغِزلانِ وَبِالأيائِلِ البَرِّيَّةِ، ألّا تُنَبِّهْنَ أوْ تُيقِظْنَ الحُبَّ، حَتَّى أسْتَعِدَّ لَهُ. فَتياتُ القُدس:

Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, газелями чи польовими оленями, щоб ви не сполохали, щоб не збудили кохання, аж доки йому до вподоби!...

6 م َنْ هَذِهِ الخارِجَةُ مِنَ الصَّحراءِ تارِكَةً أعمِدَةَ دُخّانٍ وَراءَها، يَفُوحُ مِنها شَذَى المُرِّ وَالبَخُورِ، أكثَرَ مِنْ كُلِّ مَساحِيقِ التُّجّارِ؟

Хто вона, що виходить із пустині, немов стовпи диму, окурена миррою й ладаном, всілякими пахощами продавця?

7 ه ا هِيَ أرِيكَةُ سُلَيْمانَ. يُحِيطُ بِها سِتِّونَ مُحارِباً مِنْ بَنِي إسْرائِيلَ.

Ось ложе його, Соломонове, шістдесят лицарів навколо нього, із лицарів славних Ізраїлевих!

8 ك ُلُّهُمْ حَمَلَةُ سُيُوفٍ ماهِرُونَ، مُتَمَرِّسُونَ فِي القِتالِ. كُلٌّ يَحْمِلُ سَيفَهُ عَلَى جَنبِهِ، مُستَعِدّاً لِأيِّ خَطَرٍ فِي اللَّيلِ.

Усі вони мають меча, усі вправні в бою, кожен має свого меча при своєму стегні проти страху нічного.

9 ص َنَعَ سُلَيْمانُ لِنَفسِهِ أرِيكَةً مِنْ أرْزِ لُبنانَ.

Ноші зробив собі цар Соломон із ливанських дерев:

10 ط َلَى بِالفِضَّةِ أعمِدَتَها، وَبِخُيُوطِ الذَّهَبِ أغطِيَتَها. وَسائِدُها أُرجُوانٌ، وَداخِلُها مُرَصَّعٌ بِالحُبِّ.

стовпці їхні зробив він із срібла, а їхне опертя золоте, пурпурове сидіння, їхня середина вистелена коханням дочок єрусалимських!...

11 ا خرُجنَ، يا بَناتِ صِهْيَوْنَ، وَانظُرنَ إلَى المَلِكِ سُلَيْمانَ، انظُرنَ إلَى التَّاجِ الَّذِي تَوَّجَتهُ بِهِ أُمُّهُ فِي يَومِ عُرسِهِ، فِي يَومِ احتِفالِهِ.

Підіть і побачте, о дочки сіонські, царя Соломона в вінку, що ним мати його увінчала його в день весілля його та в день радости серця його!