1 و َفِي أوَّلِ الشَّهرِ السّابِعِ، حِينَ كانَ بَنُو إسْرائِيلَ مُستَقِرِّينَ فِي مُدُنِهِمْ، اجتَمَعَ الشَّعبُ كُلُّهُ بِنَفسٍ واحِدَةٍ فِي مَدينَةِ القُدْسِ.

А коли настав сьомий місяць, і Ізраїлеві сини були по містах, то зібрався народ, як один чоловік, до Єрусалиму.

2 و َبَدَأ يَشُوعُ بْنُ يُوصاداقَ وَرُفَقاؤُهُ الكَهَنَةُ وَزَرُبّابِلُ بْنُ شَألتِئِيلَ وَأقرِباؤُهُ بِإعادَةِ بِناءِ مَذبَحِ إلَهِ إسْرائِيلَ لِكَي يُقَدِّمُوا عَلَيهِ ذَبائِحَ، كَما هُوَ مَكتُوبٌ فِي شَرِيعَةِ مُوسَى، رَجُلِ اللهِ.

І встав Ісус, син Йоцадаків, та брати його священики, і Зоровавель, син Шеалтіїлів, та брати його, і збудували жертівника Бога Ізраїля, щоб приносити на ньому цілопалення, як написано в Законі Мойсея, Божого чоловіка.

3 و َأقامُوا المَذبَحَ عَلَى قَواعِدِهِ الأصلِيَّةِ خَوفاً مِنَ الشُّعُوبِ المُحِيطَةِ بِهِمْ، وَقَدَّمُوا عَلَيهِ الذَّبائِحَ للهِ صَباحاً وَمَساءً.

І поставили міцно жертівника на його основі, бо були вони в страху від народів країв, і приносили на ньому цілопалення для Господа, цілопалення на ранок та на вечір.

4 و َاحتَفَلُوا بِعِيدُ السَّقائِفِ كَما تَنُصُّ الشَّرِيعَةُ، وَقَدَّمُوا العَدَدَ المَطلُوبَ مِنَ الذَّبائِحِ لِكُلِّ يَومٍ مِنْ أيّامِ الاحتِفالِ.

І справили свято Кучок, як написано, і щоденні цілопалення в кількості за постановою щодо жертов на кожен день,

5 و َبَعدَ ذَلِكَ قَدَّمُوا الذَّبائِحَ المُعْتادَةَ وَذَبائِحَ أوائِلِ الشُّهُورِ وَكُلِّ أعيادِ اللهِ المُقَدَّسَةِ، وَكُلِّ شَخصٍ تَبَرَّعَ بِشَئٍ للهِ.

а по тому цілопалення стале, і на молодики, і на всі присвячені Господеві свята, і для кожного, хто жертвує добровільну жертву для Господа.

6 و َبَدَأُوا يُقَدِّمُونَ الذَّبائِحَ للهِ اعتِباراً مِنَ اليَومِ الأوَّلِ مِنَ الشَّهرِ السّابِعِ، مَعَ أنَّهُمْ لَمْ يَكُونُوا قَد وَضَعُوا أساساتِ هَيكَلِ اللهِ بَعْدُ. إعادةُ بناء الهيكَل

Від першого дня сьомого місяця зачали приносити цілопалення для Господа. А під Господній храм не були ще покладені основи.

7 و َأعطُوا مالاً للبَنائِينَ وَالنَّجّارِينَ، وَقَدَّمُو الطَّعامَ وَالشَّرابَ وَزَيتَ الزَّيتُونِ إلَى أهالِي صِيدا وَصُورَ لِقاءَ نَقلِهِمْ خَشَبَ الأرْزِ إلَيْهِمْ مِنْ لُبنانَ إلَى يافا عَن طَرِيقِ البَحرِ، فَقَد سَمَحَ لَهُمْ بِذَلِكَ كُورُشُ مَلِكُ فارِسَ.

І дали срібла каменярам та теслям, і їжі, і питва та оливи, сидонянам та тирянам, щоб достачали кедрові дерева з Ливану до Яфського моря за дозволом їм Кіра, царя перського.

8 و َفِي الشَّهرِ الثّانِي مِنَ السَّنَةِ الثّانِيَةِ مِنْ وُصُولِهِمْ إلَى بَيتِ اللهِ فِي مَدينَةِ القُدْسِ، بَدَأ زَرُبّابِلُ بْنُ شَألتِئِيلَ وَيَشُوعُ بْنُ يُوصاداقَ العَمَلَ إلَى جانِبِ إخْوَتِهِمِ الكَهَنَةِ وَاللّاوِيِّينَ وَجَمِيعِ الَّذِينَ عادُوا إلَى مَدينَةِ القُدْسِ مِنْ سَبيِ بابِلَ. وَعَيَّنُوا اللّاوِيِّينَ مِنْ سِنِّ عِشرِينَ سَنَةً فَصاعِداً مُشرِفِينَ عَلَى بِناءِ بَيتِ اللهِ.

А другого року по своєму приході до Божого дому до Єрусалиму, другого місяця, почали робити Зоровавель, син Шеалтіїлів, і Ісус, син Йоцадаків, і решта їхніх братів, священики та Левити, і всі, хто поприходив з неволі в Єрусалим, а Левитів від віку двадцяти років і вище поставили керувати над працею Господнього дому.

9 و َقامَ يَشُوعُ وَأبناؤُهُ وَإخوَتُهُ قَدْمِيئِيلَ وَبَنُوهُ بَنُو يَهُوذا مَعَ بَنِي حِينادادَ وَبَنِيهِمْ وَإخوَتِهِمِ اللّاوِيِّينَ بِنَفسٍ واحِدَةٍ لِلإشرافِ عَلَى العُمّالِ الَّذِينَ كانُوا يَبنُونَ بَيتَ اللهِ.

І став Ісус, сини його та брати його, Кадміїл та сини його, сини Юдині, як один чоловік, на догляд над робітниками праці в Божому домі, сини Хенададові, сини їх та їхні брати, Левити.

10 و َلَمّا وَضَعَ البَنّاؤُونَ أساساتِ هَيكَلِ اللهِ ، أخَذَ الكَهَنَةُ أماكِنَهُمُ المُخَصَّصَةَ، وَهُمْ يَرتَدُونَ أثوابَهُمُ الكَهَنُوتِيَّةَ وَيَحمِلُونَ الأبواقَ. وَكانَ اللّاوِيُّونَ بَنُو آسافَ يُسَبِّحُونَ اللهَ وَهُمْ يَحمِلُونَ الصُّنُوجَ، كَما رَتَّبَ داوُدُ مَلِكُ بَنِي إسْرائِيلَ.

А коли клали основу Господнього храму, то поставили облаченних священиків із сурмами, а Левитів, Асафових синів, із цимбалами, щоб славити Господа за уставом Давида, Ізраїлевого царя.

11 و َرَنَّمُوا بِالتَّناوُبِ مُسَبِّحِينَ وَشاكِرِينَ اللهَ: «سَبِّحُوا اللهَ لِأنَّهُ صالِحٌ، لأنَّ رَحمَتَهُ إلَى الأبَدِ.» وَهَتَفَ كُلُّ الشَّعبِ هُتافاً عَظِيماً تَسبِيحاً للهِ ، لأنَّ أساساتِ بَيتِ اللهِ قَد وُضِعَتْ.

І відповіли вони хвалою та подякою Господеві, Добрий бо Він, бо навіки Його милосердя на Ізраїля. А ввесь народ викликував гучним покликом, славлячи Господа за основу Господнього дому!

12 و َكَثِيرُونَ مِنَ الكَهَنَةِ وَاللّاوِيِّينَ وَرُؤَساءِ العَشائِرِ الَّذِينَ سَبَقَ لَهُمْ أن رَأَوْا الهَيكَلَ السّابِقَ، بَكُوا بِصَوتٍ مُرتَفِعٍ لَمّا رَأَوْا أساساتِ الهَيكَلِ الجَّدِيدِ تُوضَعُ أمامَ عُيُونِهِمْ. بَينَما كانَ كَثِيرُونَ غَيرُهُمْ يَصرُخُونَ مِنَ الفَرَحِ،

А багато-хто зо священиків і Левитів та з голів батьківських родів, старші, що бачили перший храм, при заснуванні його, того храму, своїми очима, плакали ревним голосом, а багато-хто покликували піднесеним голосом у радості...

13 ف َلَمْ يَكُن بِاستِطاعَةِ أحَدٍ أن يُمَيِّزَ صَوتَ الفَرَحِ مِنْ صَوتِ البُكاءِ! لأنَّ الشَّعبَ كُلَّهُ كانَ يَهتِفُ بِصَوتٍ مُرتَفِعٍ جِداً، حَتَّى إنَّ صَوتَهُمْ كانَ يُسمَعُ مِنْ بَعِيدٍ.

І не міг народ розпізнати голосу поклику радости від голосу плачу народу, бо народ сильно викликував, а голос був чутий аж далеко...