1 ف ِي سَنَةِ وَفاةِ المَلِكُ عُزِّيّا، رَأيتُ الرَّبَّ جالِساً عَلَى عَرشٍ عالٍ، وَأطرافُ ثَوبِهِ تَملأُ الهَيكَلَ.
Року смерти царя Озії бачив я Господа, що сидів на високому та піднесеному престолі, а кінці одежі Його переповнювали храм.
2 و َكانَتِ مَلائِكَةُ السِّيرافِيمِ فَوقَهُ. وَلِكُلِّ واحِدٍ مِنها سِتَّةُ أجنِحَةٍ: بِاثْنَينِ يُغَطِّي وَجهَهُ، وَبِاثْنَينِ يُغَطِّي رِجلَيهِ، وَبِاثْنَينِ يَطِيرُ.
Серафими стояли зверху Його, по шість крил у кожного: двома закривав обличчя своє, і двома закривав ноги свої, а двома літав.
3 و َكانَتِ المَلائِكَةُ يُنادِي أحَدُها الآخَرَ: «قُدُّوسٌ، قُدُّوسٌ، قُدُّوسٌ اللهُ القَدِيرُ. مَجدُهُ يَملأُ كُلَّ الأرْضِ.»
І кликав один до одного й говорив: Свят, свят, свят Господь Саваот, уся земля повна слави Його!
4 ف َاهتَزَّتْ أساساتُ الأبوابِ بِسَبَبِ صَوتِ المُنادِي، وَامتَلأ الهَيكَلُ بِالدُّخانِ.
І захиталися чопи порогів від голосу того, хто кликав, а храм переповнився димом!
5 ف َقُلْتُ: «وَيلٌ لِي لأنَّنِي سَأهلِكُ، فَأنا لَستُ طاهِرَ الشَّفَتَينِ، وَأنا أسكُنُ وَسَطَ شَعبٍ غَيرِ طاهِرِ الشِّفاهِ. وَمَعَ هَذا رَأتْ عَينَيَّ المَلِكَ، الإلَهَ القَدِيرَ.»
Тоді я сказав: Горе мені, бо я занапащений! Бо я чоловік нечистоустий, і сиджу посеред народу нечистоустого, а очі мої бачили Царя, Господа Саваота!
6 ف َطارَ إلَيَّ واحِدٌ مِنَ السِّيرافِيمِ وَبِيَدِهِ جَمرَةُ نارٍ أخَذَها بِمِلقَطٍ مِنْ عَنِ المَذبَحِ،
І прилетів до мене один з Серафимів, а в руці його вугіль розпалений, якого він узяв щипцями з-над жертівника.
7 و َلَمَسَ بِها فَمِي، وَقالَ: «ها قَدْ مَسَّتْ هَذِهِ الجَمرَةُ شَفَتَيكَ، فَأُزِيلَ عَنكَ إثمُكَ، وَمُحِيَتْ خَطِيَّتُكَ.»
І він доторкнувся до уст моїх та й сказав: Ось доторкнулося це твоїх уст, і відійшло беззаконня твоє, і гріх твій окуплений.
8 و َسَمِعْتُ صَوتَ الرَّبِّ يَقُولُ: «مَنْ أُرسِلُ؟ مَنْ سَيَذهَبُ لِيُعلِنَ رِسالَتَنا؟» فَقُلْتُ: «ها أنا، أرسِلْنِي.»
І почув я голос Господа, що говорив: Кого Я пошлю, і хто піде для Нас? А я відказав: Ось я, пошли Ти мене!
9 ث ُمَّ قالَ الرَّبُّ: «اذْهَبْ وَقُلْ لِهَذا الشَّعبِ: ‹اسْمَعُوا لَكِنَّكُمْ لَنْ تَفهَمُوا، وَانْظُروا لَكِنَّكُمْ لَنْ تَفهَمُوا!›
А Він проказав: Іди, і скажеш народові цьому: Ви будете чути постійно, та не зрозумієте, і будете бачити завжди, але не пізнаєте.
10 ا جعَلْ ذِهنَ هَذا الشَّعبِ عاجِزاً عَنِ الفَهمِ، وَأغلِقْ آذانَهُمْ. أُغلِقُ عُيُونَهُمْ، فَلا يَقدِرُونَ أنْ يُلاحِظُوا بِعُيُونِهِمْ، وَلا أنْ يَسْمَعُوا بِآذانِهِمْ، وَلا أنْ يَفهَمُوا بِعُقُولِهِمْ، لِكَيلا يَرجِعُوا إلَيَّ فَأُشْفِيْهِمْ.»
Учини затужавілим серце народу цього, і тяжкими зроби його уші, а очі йому позаклеюй, щоб не бачив очима своїми, й ушима своїми не чув, і щоб не зрозумів своїм серцем, і не навернувся, і не був уздоровлений він!
11 ف َقُلْتُ: «إلَى مَتَى يا رَبُّ أعلِنُ هَذا؟» فَقالَ: «إلَى أنْ تُدَمَّرَ المُدُنُ، وَلا يَبقَى فِيها ساكِنٌ. وَإلَى أنْ تُصبِحَ البُيُوتُ بِلا ساكِنٍ، وَتُخرَبَ الأرْضُ وَتُصبِحَ فارِغَةً.»
І сказав я: Аж доки, о Господи? А Він відказав: Аж доки міста спустіють без мешканця, і доми без людей, а земля спустошена буде зовсім...
12 س َيُرسِلُ اللهُ الشَّعبَ إلَى أرْضٍ بَعِيدَةٍ، فَتَخلُو مُعظَمُ الأرْضِ.
І віддалить людину Господь, і буде велике опущення серед землі...
13 و َمَعَ أنَّهُ يَبقَى فِي الأرْضِ عُشْرُ العُشبِ، إلّا أنَّها سَتُحرَقُ ثانِيَةً. وَتَكُونُ مِثلَ شَجَرَةِ البُطمَةِ وَالبَلُّوطِ الَّتِي إنْ قُطِعَتْ يُترَكُ لَها جَذْعٌ، وَجَذْعُها زَرعٌ مُقَدَّسٌ يَنبُتُ مِنْ جَدِيدٍ.
І коли позостанеться в ній ще десята частина, вона знову спустошена буде... Але мов з теребинту й мов з дубу, зостанеться в них пень по зрубі, насіння бо святости пень їхній!