1 ث ُمَّ تَذَكَّرَ اللهُ نُوحَ وَكُلَّ الحَيواناتِ البَرِّيَّةِ وَكُلَّ المَواشِيَ الَّتِي كانَتْ مَعَهُ فِي السَّفِينَةِ. فَجَعَلَ اللهُ رِيحاً تَهُبُّ عَلَى الأرْضِ. فَبَدَأ المِاءُ يَنخَفِضُ.
І згадав Бог про Ноя, і про кожну звірину та про всяку худобу, що були з ним у ковчезі. І Бог навів вітра на землю, і вода заспокоїлась.
2 و َتَوَقَّفَ تَدَفُّقُ الماءِ مِنْ تَحْتِ الأرْضِ. وَسَدَّتِ السَّماءُ نَوافِذَها، فَلَمْ يَعُدِ المَطَرُ يَنْزِلُ مِنَ السَّماءِ.
І закрились джерела безодні та небесні розтвори, і дощ з неба спинився.
3 ث ُمَّ بَدَأ الماءُ يَنْسَحِبُ شَيئاً فَشَيئاً مِنَ الأرْضِ. فَبَدَأ الماءُ يَنحَسِرُ فِي نِهايَةِ المِئَةِ وَالخَمْسِينَ يَوْماً،
І верталась вода з-над землі, верталась постійно. І стала вода спадати по ста й п'ятидесяти днях.
4 إ لَى أنِ اسْتَقَرَّتِ السَّفِينَةُ عَلَى جِبالِ أراراطَ فِي اليَوْمِ السّابِعَ عَشَرَ مِنَ الشَّهْرِ السّابِعِ.
А сьомого місяця, на сімнадцятий день місяця ковчег спинився на горах Араратських.
5 و َاسْتَمَرَّ انخِفاضُ الماءِ حَتَّى الشَّهْرِ العاشِرِ. وَفِي اليَوْمِ الخامِسِ مِنَ الشَّهْرِ العاشِرِ ظَهَرَتْ قِمَمُ الجِبالِ.
І постійно вода спадала аж до десятого місяця. А першого дня десятого місяця завиднілися гірські вершки.
6 و َبَعْدَ أربَعِينَ يَوْماً، فَتَحَ نُوحُ نافِذَةَ السَّفِينَةِ الَّتِي صَنَعَها.
І сталося по сорока днях, Ной відчинив вікно ковчегу, що його він зробив.
7 و َأرْسَلَ غُراباً. فَطارَ الغُرابُ مِنْ مَكانٍ إلَى آخَرَ إلَى أنْ نَشِفَتِ المِياهُ عَنِ الأرْضِ.
І вислав він крука. І літав той туди та назад, аж поки не висохла вода з-над землі.
8 ث ُمَّ أرْسَلَ نُوحُ يَمامَةً مِنْ عِنْدِهِ لِيَرَى إنْ كانَ الماءُ قَدِ انْحَسَرَ مِنْ سَطحِ الأرْضِ.
І послав він від себе голубку, щоб побачити, чи не спала вода з-над землі.
9 و َلَكِنَّ اليَمامَةَ لَمْ تَجِدْ مَكاناً تَحُطُّ عَلَيهِ لأنَّ الأرْضَ كانَتْ ما تَزالُ مُغَطّاةً بِالماءِ. فَعادَتْ إلَى نُوحَ فِي السَّفِينَةِ. فَأخرَجَ نُوحُ ذِراعَهُ وَأمْسَكَ بِاليَمامَةِ، وَأدخَلَها إلَى السَّفِينَةِ.
Та не знайшла та голубка місця спочинку для стопи своєї ноги, і вернулась до нього до ковчегу, бо стояла вода на поверхні всієї землі. І вистромив руку, і взяв він її, та й до себе в ковчег упустив її.
10 و َانتَظَرَ نُوحُ سَبْعَةَ أيّامٍ أُيضاً. ثُمَّ أرسَلَ اليَمامَةَ مِنَ السَّفِينَةِ ثانِيَةً.
І він зачекав іще других сім день, і знову з ковчегу голубку послав.
11 ف َعادَتِ اليَمامَةُ إلَيهِ فِي ذَلِكَ المَساءِ، تَحْمِلُ فِي مِنْقارِها وَرَقَةَ زَيتُونٍ خَضْراءَ. فَعَرَفَ نُوحُ أنَّ المياهَ قَدِ انخَفَضَتْ عَنِ الأرْضِ.
І голубка вернулась до нього вечірнього часу, і ось у неї в дзюбку лист оливковий зірваний. І довідався Ной, що спала вода з-над землі.
12 ف َانتَظَرَ نُوحُ سَبْعَةَ أيّامٍ أُيضاً، وَأرْسَلَ اليَمامَةَ. فَلَمْ تَعُدِ إلَيهِ.
І він зачекав іще других сім день, і голубку послав. І вже більше до нього вона не вернулась.
13 و َفِي اليَوْمِ الأوَّلِ مِنَ الشَّهْرِ الأوَّلِ، فِي السَّنَةِ الواحِدَةِ وَالسِّتِّ مِئَةٍ مِنْ عُمْرِ نَوْحٍ، جَفَّتِ المِياهُ عَنِ الأرْضِ. فَفَتَحَ نُوحُ بابَ السَّفِينَةِ وَنَظَرَ، فَرَأى أنَّ سَطحَ الأرْضِ قَدْ جَفَّ.
І сталося, року шістсотого й першого, місяця першого, першого дня місяця висохла вода з-над землі. І Ной зняв даха ковчегу й побачив: аж ось висохла поверхня землі!
14 و َفِي اليَوْمِ السّابِعِ وَالعِشْرِينَ مِنَ الشَّهْرِ الثّانِي، جَفَّتِ الأرْضُ تَماماً.
А місяця другого, двадцятого й сьомого дня місяця висохла земля.
15 ف َقالَ اللهُ لِنُوحَ:
І промовив Ноєві Господь, кажучи:
16 « اخرُجْ مِنَ السَّفِينَةِ أنتَ وَزَوْجَتُكَ وَأبناؤكَ وَزَوْجاتُهُمْ مَعَكَ،
Вийди з ковчегу ти, а з тобою жінка твоя, і сини твої, і невістки твої.
17 و َأخرِجْ كُلَّ كائِنٍ حَيٍّ مَعَكَ، مِنْ كُلِّ نَوْعٍ مِنَ الحَيوانِ وَالطَّيرِ وَالماشِيَةِ وَالزَّواحِفِ عَلَى التَّرابِ، لِكَي تَتَكاثَرَ وَتَتَناسَلَ وَتَزْدادَ عَلَى الأرْضِ.»
Кожну звірину, що з тобою вона, від кожного тіла з-посеред птаства, і з-посеред скотини, і з-посеред усіх плазунів, що плазують по землі, повиводь із собою. І хай рояться вони на землі, і нехай на землі вони плодяться та розмножуються.
18 ف َخَرَجَ نُوحُ وَأبناؤهُ وَزَوْجَتُهُ وَزَوجَاتُ أبنائِهِ مِنَ السَّفِينَةِ.
І вийшов Ной, а з ним сини його, і жінка його, і невістки його.
19 و َخَرَجَ مِنَ السَّفِينَةِ كُلُّ حَيوانٍ، وَكُلُّ زاحِفٍ، وَكُلُّ طَيرٍ، وَكُلُّ ما يَتَحَرَّكُ عَلَى الأرْضِ، كُلٌّ حَسَبَ جِنْسِهِ.
Кожна звірина, кожен плазун, усе птаство, усе, що рухається на землі, за родами їхніми вийшли з ковчегу вони.
20 ث ُمَّ بَنَى نُوحُ مَذْبَحاً للهِ. وَأخَذَ مِنْ جَمِيعِ أنْواعِ الحَيواناتِ الطّاهِرَةِ وَالطُّيُورِ الطّاهِرَةِ، وَقَدَّمَها قَرابِينَ عَلَى المَذْبَحِ.
І збудував Ной жертівника Господеві. І взяв він із кожної чистої худоби й з кожного чистого птаства, і приніс на жертівнику цілопалення.
21 و َرَضِيَ اللهُ عَنْ هَذِهِ الذَّبائِحِ وَقالَ: «لَنْ ألْعَنَ الأرْضَ ثانِيَةً بِسَبَبِ النّاسِ، لأنَّ قَلْبَ الإنسانِ مَيّالٌ إلَى الشَّرِّ مُنْذُ صِغَرِهِ. فَلَنْ أعُودَ إلَى إهلاكِ كُلِّ مَخلُوقٍ حَيِّ كَما فَعَلْتُ الآنَ.
І почув Господь пахощі любі, і в серці Своєму промовив: Я вже більше не буду землі проклинати за людину, бо нахил людського серця лихий від віку його молодого. І вже більше не вбиватиму всього живого, як то Я вчинив був.
22 ف َما دامَتْ هُناكَ أرْضٌ، سَيَظَلُّ هُناكَ زَرْعٌ وَحَصادٌ، بَرْدٌ وَحَرٌّ، صَيفٌ وَشِتاءٌ، وَلَيلٌ وَنَهارٌ.»
Надалі, по всі дні землі, сівба та жнива, і холоднеча та спека, і літо й зима, і день та ніч не припиняться!