1 С амі бо ви знаєте, браття, прихід наш до вас, що не марний він був.

¶ For you yourselves, brethren, know that our entrance unto you was not vain,

2 Т а хоч ми натерпілися перед тим, і дізнали зневаги в Филипах, як знаєте, проте ми відважилися в нашім Бозі звіщати вам Божу Євангелію з великою боротьбою.

but having suffered before and having been shamefully treated, as ye know, at Philippi, we were bold in our God to announce unto you the gospel of God with much diligence.

3 Б о покликання наше було не з обмани, ані з нечистости, ані від лукавства,

For our exhortation was not of error nor of uncleanness nor in guile,

4 а ле, як Бог визнав нас гідними, щоб нам доручити Євангелію, ми говоримо так, не людям догоджуючи, але Богові, що випробовує наші серця.

but because we have been approved of God that he might entrust us with the gospel, even so we speak, not as pleasing men, but God, who tries our hearts.

5 М и слова підлесливого не вживали ніколи, як знаєте, і не винні в зажерливості. Бог свідок тому!

For we were never flatterers in the word, as ye know, nor tainted with covetousness, God is witness,

6 Н е шукаємо ми слави в людей, ані в вас, ані в інших.

nor did we seek glory of men neither of you nor yet of others, when we might have been burdensome unto you as the apostles of Christ.

7 Х оч могли ми потужними бути, як Христові апостоли, але ми серед вас були тихі, немов годувальниця та, яка доглядає дітей своїх.

¶ But we were gentle among you, as a mother feeding and caring for her children,

8 Т ак бувши ласкаві до вас, хотіли ми вам передати не тільки Божу Євангелію, але й душі свої, бо були ви улюблені нам.

loving you so much, that we were willing to give unto you, not only the gospel of God, but even our own souls, because ye are dear unto us.

9 Б о ви пам'ятаєте, браття, наше струднення й утому: день і ніч ми робили, щоб жадного з вас не обтяжити, і проповідували вам Божу Євангелію.

For ye remember, brethren, our labour and travail, for labouring night and day, not to be a burden unto any of you, we preached among you the gospel of God.

10 В и свідки та Бог, як свято, і праведно, і бездоганно поводилися ми між вами, віруючими!

Ye are witnesses, and God also, of how holy and just and irreprehensible our behaviour was among you that believe,

11 Б ож знаєте ви, як кожного з вас, немов батько дітей своїх власних,

as ye know how we exhorted and comforted and charged every one of you, as a father with his children,

12 п росили ми вас, і намовлювали та показували, щоб ви гідно поводилися перед Богом, що покликав вас у Своє Царство та в славу.

that ye would walk worthy of God, who has called you unto his kingdom and glory.

13 Т ому то й ми дякуємо Богові безперестанку, що, прийнявши почуте від нас Слово Боже, прийняли ви не як слово людське, але як правдиво то є Слово Боже, що й діє в вас, віруючих.

¶ For this cause also we thank God without ceasing, that having received from us the word to hear from God, ye received it not as the word of men, (but as it is in truth) the word of God, which effectually works in you that believe.

14 Б о стали ви, браття, наслідувачами Церквам Божим, що в Юдеї в Христі Ісусі, бо те саме і ви були витерпіли від своїх земляків, як і ті від юдеїв,

For ye, brethren, have been imitators in Christ Jesus of the congregations of God which are in Judaea, for ye also have suffered like things of your own nation, even as they have of the Jews,

15 щ о вбили вони й Господа Ісуса, і пророків Його, і вигнали нас, і Богові не догоджають, і супротивні всім людям.

who killed both the Lord Jesus and their own prophets and have persecuted us, and they do not please God and are contrary to all men,

16 В они забороняють нам говорити поганам, щоб спаслися, щоб тим доповняти їм завжди провини свої. Але Божий гнів їх спіткає вкінці!

forbidding us to speak to the Gentiles that they might be saved, to fill up the measure of their sins always, for the wrath of God has come upon them to the uttermost.

17 А ми, браття, на короткий часок розлучившися з вами лицем, а не серцем, тим із більшим бажанням силкувались побачити ваше лице.

¶ But we, brethren, being taken from you for a short time in presence, not in heart, endeavoured the more abundantly with great desire to see your face.

18 Т им то до вас ми хотіли прийти, я, Павло, раз і двічі, але сатана перешкодив був нам.

Therefore we would have come unto you, even I, Paul, once and again, but Satan hindered us.

19 Б о хто нам надія, чи радість, чи вінок похвали? Хіба ж то й не ви перед Господом нашим Ісусом в Його приході?

For what is our hope or joy or crown of rejoicing? Is it not you in the presence of our Lord Jesus Christ at his coming?

20 Б о ви наша слава та радість!

For ye are our glory and joy.