1 С амі бо ви знаєте, браття, прихід наш до вас, що не марний він був.

For yourselves, brethren, know our entering in unto you, that it hath not been found vain:

2 Т а хоч ми натерпілися перед тим, і дізнали зневаги в Филипах, як знаєте, проте ми відважилися в нашім Бозі звіщати вам Божу Євангелію з великою боротьбою.

but having suffered before and been shamefully treated, as ye know, at Philippi, we waxed bold in our God to speak unto you the gospel of God in much conflict.

3 Б о покликання наше було не з обмани, ані з нечистости, ані від лукавства,

For our exhortation is not of error, nor of uncleanness, nor in guile:

4 а ле, як Бог визнав нас гідними, щоб нам доручити Євангелію, ми говоримо так, не людям догоджуючи, але Богові, що випробовує наші серця.

but even as we have been approved of God to be intrusted with the gospel, so we speak; not as pleasing men, but God who proveth our hearts.

5 М и слова підлесливого не вживали ніколи, як знаєте, і не винні в зажерливості. Бог свідок тому!

For neither at any time were we found using words of flattery, as ye know, nor a cloak of covetousness, God is witness;

6 Н е шукаємо ми слави в людей, ані в вас, ані в інших.

nor seeking glory of men, neither from you nor from others, when we might have claimed authority as apostles of Christ.

7 Х оч могли ми потужними бути, як Христові апостоли, але ми серед вас були тихі, немов годувальниця та, яка доглядає дітей своїх.

But we were gentle in the midst of you, as when a nurse cherisheth her own children:

8 Т ак бувши ласкаві до вас, хотіли ми вам передати не тільки Божу Євангелію, але й душі свої, бо були ви улюблені нам.

even so, being affectionately desirous of you, we were well pleased to impart unto you, not the gospel of God only, but also our own souls, because ye were become very dear to us.

9 Б о ви пам'ятаєте, браття, наше струднення й утому: день і ніч ми робили, щоб жадного з вас не обтяжити, і проповідували вам Божу Євангелію.

For ye remember, brethren, our labor and travail: working night and day, that we might not burden any of you, we preached unto you the gospel of God.

10 В и свідки та Бог, як свято, і праведно, і бездоганно поводилися ми між вами, віруючими!

Ye are witnesses, and God also, how holily and righteously and unblameably we behaved ourselves toward you that believe:

11 Б ож знаєте ви, як кожного з вас, немов батько дітей своїх власних,

as ye know how we dealt with each one of you, as a father with his own children, exhorting you, and encouraging you, and testifying,

12 п росили ми вас, і намовлювали та показували, щоб ви гідно поводилися перед Богом, що покликав вас у Своє Царство та в славу.

to the end that ye should walk worthily of God, who calleth you into his own kingdom and glory.

13 Т ому то й ми дякуємо Богові безперестанку, що, прийнявши почуте від нас Слово Боже, прийняли ви не як слово людське, але як правдиво то є Слово Боже, що й діє в вас, віруючих.

And for this cause we also thank God without ceasing, that, when ye received from us the word of the message, even the word of God, ye accepted it not as the word of men, but, as it is in truth, the word of God, which also worketh in you that believe.

14 Б о стали ви, браття, наслідувачами Церквам Божим, що в Юдеї в Христі Ісусі, бо те саме і ви були витерпіли від своїх земляків, як і ті від юдеїв,

For ye, brethren, became imitators of the churches of God which are in Judaea in Christ Jesus: for ye also suffered the same things of your own countrymen, even as they did of the Jews;

15 щ о вбили вони й Господа Ісуса, і пророків Його, і вигнали нас, і Богові не догоджають, і супротивні всім людям.

who both killed the Lord Jesus and the prophets, and drove out us, and pleased not God, and are contrary to all men;

16 В они забороняють нам говорити поганам, щоб спаслися, щоб тим доповняти їм завжди провини свої. Але Божий гнів їх спіткає вкінці!

forbidding us to speak to the Gentiles that they may be saved; to fill up their sins always: but the wrath is come upon them to the uttermost.

17 А ми, браття, на короткий часок розлучившися з вами лицем, а не серцем, тим із більшим бажанням силкувались побачити ваше лице.

But we, brethren, being bereaved of you for a short season, in presence not in heart, endeavored the more exceedingly to see your face with great desire:

18 Т им то до вас ми хотіли прийти, я, Павло, раз і двічі, але сатана перешкодив був нам.

because we would fain have come unto you, I Paul once and again; and Satan hindered us.

19 Б о хто нам надія, чи радість, чи вінок похвали? Хіба ж то й не ви перед Господом нашим Ісусом в Його приході?

For what is our hope, or joy, or crown of glorying? Are not even ye, before our Lord Jesus at his coming?

20 Б о ви наша слава та радість!

For ye are our glory and our joy.