1 А як заколот стих, то Павло скликав учнів, і, потішивши та попрощавшись із ними, вибрався йти в Македонію.

And after the uproar ceased, Paul having sent for the disciples and exhorted them, took leave of them, and departed to go into Macedonia.

2 П ерейшовши ж ті сторони та підбадьоривши їх довгим словом, прибув до Геллади,

And when he had gone through those parts, and had given them much exhortation, he came into Greece.

3 і прожив там три місяці. А як він захотів був відплинути в Сирію, то змову на нього вчинили юдеї, тому він узяв думку вертатись через Македонію.

And when he had spent three months there, and a plot was laid against him by Jews as he was about to set sail for Syria, he determined to return through Macedonia.

4 Р азом із ним пішов Сопатер Піррів із Верії, Аристарх та Секунд із Солуня, і Гай дерв'янин, і Тимофій, а з азійців Тихик та Трохим.

And there accompanied him as far as Asia, Sopater of Beroea, the son of Pyrrhus; and of the Thessalonians, Aristarchus and Secundus; and Gaius of Derbe, and Timothy; and of Asia, Tychicus and Trophimus.

5 В они відбули наперед, і нас дожидали в Троаді.

But these had gone before, and were waiting for us at Troas.

6 А ми відпливли із Филипів по святах Опрісноків, і прибули днів за п'ять у Троаду до них, де сім день прожили.

And we sailed away from Philippi after the days of unleavened bread, and came unto them to Troas in five days, where we tarried seven days.

7 А дня першого в тижні, як учні зібралися на ламання хліба, Павло мав промову до них, бо вранці збирався відбути, і затягнув своє слово до півночі.

And upon the first day of the week, when we were gathered together to break bread, Paul discoursed with them, intending to depart on the morrow; and prolonged his speech until midnight.

8 А в горниці, де зібралися ми, було багато світел.

And there were many lights in the upper chamber where we were gathered together.

9 Ю нак же один, Євтих на ім'я, сидів на вікні. Його обгорнув міцний сон, бо задовго Павло промовляв, і він сонний хитнувся, і додолу упав із третього поверху, і підняли його мертвого...

And there sat in the window a certain young man named Eutychus, borne down with deep sleep; and as Paul discoursed yet longer, being borne down by his sleep he fell down from the third story, and was taken up dead.

10 З ійшов же Павло та до нього припав, і, обнявши його, проказав: Заспокойтесь, бо душа його в ньому!

And Paul went down, and fell on him, and embracing him said, Make ye no ado; for his life is in him.

11 А вернувшись, він хліб переломив і спожив, і бесіду довго точив, аж до досвітку, потім відбув.

And when he was gone up, and had broken the bread, and eaten, and had talked with them a long while, even till break of day, so he departed.

12 А хлопця живим привели, і зраділи немало.

And they brought the lad alive, and were not a little comforted.

13 А ми наперед пішли до корабля, та в Асс попливли, щоб звідти забрати Павла, бо він так ізвелів, сам бажаючи пішки піти.

But we going before to the ship set sail for Assos, there intending to take in Paul: for so had he appointed, intending himself to go by land.

14 А коли він із нами зійшовся в Ассі, ми взяли його та прибули в Мітілену.

And when he met us at Assos, we took him in, and came to Mitylene.

15 І , відплинувши звідти, ми назавтра пристали навпроти Хіосу, а другого дня припливли до Самосу, наступного ж ми прибули до Мілету.

And sailing from thence, we came the following day over against Chios; and the next day we touched at Samos; and the day after we came to Miletus.

16 Б о Павло захотів поминути Ефес, щоб йому не баритися в Азії, бо він квапився, коли буде можливе, бути в Єрусалимі на день П'ятдесятниці.

For Paul had determined to sail past Ephesus, that he might not have to spend time in Asia; for he was hastening, if it were possible for him, to be at Jerusalem the day of Pentecost.

17 А з Мілету послав до Ефесу, і прикликав пресвітерів Церкви.

And from Miletus he sent to Ephesus, and called to him the elders of the church.

18 І , як до нього вони прибули, він промовив до них: Ви знаєте, як із першого дня, відколи прибув в Азію, я з вами ввесь час перебував,

And when they were come to him, he said unto them, Ye yourselves know, from the first day that I set foot in Asia, after what manner I was with you all the time,

19 і служив Господеві з усією покорою, і з рясними слізьми та напастями, що спіткали мене від юдейської змови,

serving the Lord with all lowliness of mind, and with tears, and with trials which befell me by the plots of the Jews;

20 я к нічого корисного я не минув, щоб його вам звістити й навчити вас прилюдно і в домах.

how I shrank not from declaring unto you anything that was profitable, and teaching you publicly, and from house to house,

21 І я свідчив юдеям та гелленам, щоб вони перед Богом покаялись, та ввірували в Господа нашого Ісуса Христа.

testifying both to Jews and to Greeks repentance toward God, and faith toward our Lord Jesus Christ.

22 І ось тепер, побуджений Духом, подаюсь я в Єрусалим, не відаючи, що там трапитись має мені,

And now, behold, I go bound in the spirit unto Jerusalem, not knowing the things that shall befall me there:

23 т ільки Дух Святий в кожному місті засвідчує, кажучи, що кайдани та муки чекають мене...

save that the Holy Spirit testifieth unto me in every city, saying that bonds and afflictions abide me.

24 А ле я ні про що не турбуюсь, і свого життя не вважаю для себе цінним, аби но скінчити дорогу свою та служіння, яке я одержав від Господа Ісуса, щоб засвідчити Євангелію благодаті Божої.

But I hold not my life of any account as dear unto myself, so that I may accomplish my course, and the ministry which I received from the Lord Jesus, to testify the gospel of the grace of God.

25 І ось я знаю тепер, що обличчя мого більш не будете бачити всі ви, між якими ходив я, проповідуючи Царство Боже...

And now, behold, I know that ye all, among whom I went about preaching the kingdom, shall see my face no more.

26 Т ому дня сьогоднішнього вам свідкую, що я чистий від крови всіх,

Wherefore I testify unto you this day, that I am pure from the blood of all men.

27 б о я не вхилявсь об'являти вам усю волю Божу!

For I shrank not from declaring unto you the whole counsel of God.

28 П ильнуйте себе та всієї отари, в якій Святий Дух вас поставив єпископами, щоб пасти Церкву Божу, яку власною кров'ю набув Він.

Take heed unto yourselves, and to all the flock, in which the Holy Spirit hath made you bishops, to feed the church of the Lord which he purchased with his own blood.

29 Б о я знаю, що як я відійду, то ввійдуть між вас вовки люті, що отари щадити не будуть...

I know that after my departing grievous wolves shall enter in among you, not sparing the flock;

30 І з вас самих навіть мужі постануть, що будуть казати перекручене, аби тільки учнів тягнути за собою...

and from among your own selves shall men arise, speaking perverse things, to draw away the disciples after them.

31 Т ому то пильнуйте, пам'ятаючи, що я кожного з вас день і ніч безперестань навчав зо слізьми ось три роки.

Wherefore watch ye, remembering that by the space of three years I ceased not to admonish every one night and day with tears.

32 А тепер доручаю вас Богові та слову благодаті Його, Який має силу будувати та дати спадщину, серед усіх освячених.

And now I commend you to God, and to the word of his grace, which is able to build you up, and to give you the inheritance among all them that are sanctified.

33 Н і срібла, ані золота, ні одежі чиєїсь я не побажав...

I coveted no man's silver, or gold, or apparel.

34 С амі знаєте, що ці руки мої послужили потребам моїм та отих, хто був зо мною.

Ye yourselves know that these hands ministered unto my necessities, and to them that were with me.

35 Я вам усе показав, що, працюючи так, треба поміч давати слабим, та пам'ятати слова Господа Ісуса, бо Він Сам проказав: Блаженніше давати, ніж брати!

In all things I gave you an example, that so laboring ye ought to help the weak, and to remember the words of the Lord Jesus, that he himself said, It is more blessed to give than to receive.

36 П роказавши ж оце, він навколішки впав, та й із ними всіма помолився.

And when he had thus spoken, he kneeled down and prayed with them all.

37 І знявсь між усіма плач великий, і вони припадали на Павлову шию, і його цілували...

And they all wept sore, and fell on Paul's neck and kissed him,

38 А найтяжче вони сумували з-за слова, яке він прорік, що не бачитимуть більш обличчя його. І вони провели його до корабля.

sorrowing most of all for the word which he had spoken, that they should behold his face no more. And they brought him on his way unto the ship.