1 Ч и нам знов зачинати доручувати самих себе? Чи ми потребуємо, як дехто, листів доручальних до вас чи від вас?

Are we beginning again to commend ourselves? or need we, as do some, epistles of commendation to you or from you?

2 В и наш лист, написаний у наших серцях, якого всі люди знають і читають!

Ye are our epistle, written in our hearts, known and read of all men;

3 В иявляєте ви, що ви лист Христів, нами вислужений, що написаний не чорнилом, але Духом Бога Живого, не на таблицях камінних, але на тілесних таблицях серця.

being made manifest that ye are an epistle of Christ, ministered by us, written not with ink, but with the Spirit of the living God; not in tables of stone, but in tables that are hearts of flesh.

4 Т аку ж певність до Бога ми маємо через Христа,

And such confidence have we through Christ to God-ward:

5 н е тому, що ми здібні помислити щось із себе, як від себе, але наша здібність від Бога.

not that we are sufficient of ourselves, to account anything as from ourselves; but our sufficiency is from God;

6 І Він нас зробив бути здатними служителями Нового Заповіту, не букви, а духа, бо буква вбиває, а дух оживляє.

who also made us sufficient as ministers of a new covenant; not of the letter, but of the spirit: for the letter killeth, but the spirit giveth life.

7 К оли ж служіння смерті, вирізане на каменях буквами, було таке славне, що Ізраїлеві сини не могли дивитись на обличчя Мойсея, через славу минущу обличчя його,

But if the ministration of death, written, and engraven on stones, came with glory, so that the children of Israel could not look stedfastly upon the face of Moses for the glory of his face; which glory was passing away:

8 с кільки ж більш буде в славі те служіння духа!

how shall not rather the ministration of the spirit be with glory?

9 Б о як служіння осуду слава, то служіння праведности тим більше багате на славу!

For if the ministration of condemnation hath glory, much rather doth the ministration of righteousness exceed in glory.

10 Н е прославилося бо прославлене, у цій частині, ради слави, що вона переважує,

For verily that which hath been made glorious hath not been made glorious in this respect, by reason of the glory that surpasseth.

11 б о коли славне те, що минає, то багато більш у славі те, що триває!

For if that which passeth away was with glory, much more that which remaineth is in glory.

12 Т ож, мавши надію таку, ми вживаємо великої сміливости,

Having therefore such a hope, we use great boldness of speech,

13 а не як Мойсей, що покривало клав на обличчя своє, щоб Ізраїлеві сини не дивилися на кінець того, що минає.

and are not as Moses, who put a veil upon his face, that the children of Israel should not look stedfastly on the end of that which was passing away:

14 А ле засліпилися їхні думки, бо те саме покривало аж до сьогодні лишилось незняте в читанні Старого Заповіту, бо зникає воно Христом.

but their minds were hardened: for until this very day at the reading of the old covenant the same veil remaineth, it not being revealed to them that it is done away in Christ.

15 А ле аж до сьогодні, як читають Мойсея, на їхньому серці лежить покривало,

But unto this day, whensoever Moses is read, a veil lieth upon their heart.

16 к оли ж вони навернуться до Господа, тоді покривало здіймається.

But whensoever it shall turn to the Lord, the veil is taken away.

17 Г осподь же то Дух, а де Дух Господній, там воля.

Now the Lord is the Spirit: and where the Spirit of the Lord is, there is liberty.

18 М и ж відкритим обличчям, як у дзеркало, дивимося всі на славу Господню, і зміняємося в той же образ від слави на славу, як від Духа Господнього.

But we all, with unveiled face beholding as in a mirror the glory of the Lord, are transformed into the same image from glory to glory, even as from the Lord the Spirit.