1 З наємо бо, коли земний мешкальний намет наш зруйнується, то маємо будівлю від Бога на небі, дім нерукотворний та вічний.

For we know that if the earthly house of our tabernacle be dissolved, we have a building from God, a house not made with hands, eternal, in the heavens.

2 Т ому то й зідхаємо, бажаючи приодягтися будівлею нашею, що з неба,

For verily in this we groan, longing to be clothed upon with our habitation which is from heaven:

3 к оли б тільки й одягнені ми не знайшлися нагі!

if so be that being clothed we shall not be found naked.

4 Б о ми, знаходячися в цьому наметі, зідхаємо під тягарем, бо не хочемо роздягтися, але одягтися, щоб смертне пожерлось життям.

For indeed we that are in this tabernacle do groan, being burdened; not for that we would be unclothed, but that we would be clothed upon, that what is mortal may be swallowed up of life.

5 А Той, Хто на це саме й створив нас, то Бог, що й дав нам завдаток Духа.

Now he that wrought us for this very thing is God, who gave unto us the earnest of the Spirit.

6 О тож, бувши відважні постійно, та знаючи, що, мавши дім у тілі, ми не перебуваємо в домі Господньому,

Being therefore always of good courage, and knowing that, whilst we are at home in the body, we are absent from the Lord

7 б о ходимо вірою, а не видінням,

(for we walk by faith, not by sight);

8 м и ж відважні, і бажаємо краще покинути дім тіла й мати дім у Господа.

we are of good courage, I say, and are willing rather to be absent from the body, and to be at home with the Lord.

9 Т ому ми й пильнуємо, чи зостаємося в домі тіла, чи виходимо з дому, бути Йому любими.

Wherefore also we make it our aim, whether at home or absent, to be well-pleasing unto him.

10 Б о мусимо всі ми з'явитися перед судовим престолом Христовим, щоб кожен прийняв згідно з тим, що в тілі робив він, чи добре, чи лихе.

For we must all be made manifest before the judgment-seat of Christ; that each one may receive the things done in the body, according to what he hath done, whether it be good or bad.

11 О тже, відаючи страх Господній, ми людей переконуємо, а Богові явні; але маю надію, що й у ваших сумліннях ми явні.

Knowing therefore the fear of the Lord, we persuade men, but we are made manifest unto God; and I hope that we are made manifest also in your consciences.

12 Б о не знову себе ми доручуємо вам, але даємо вам привід хвалитися нами, щоб мали ви що проти тих, що хваляться обличчям, а не серцем.

We are not again commending ourselves unto you, but speak as giving you occasion of glorying on our behalf, that ye may have wherewith to answer them that glory in appearance, and not in heart.

13 К оли бо ми з розуму сходимо, то Богові, коли ж при здоровому розумі, то для вас.

For whether we are beside ourselves, it is unto God; or whether we are of sober mind, it is unto you.

14 Б о Христова любов спонукує нас, що думають так, що коли вмер Один за всіх, то всі померли.

For the love of Christ constraineth us; because we thus judge, that one died for all, therefore all died;

15 А вмер Він за всіх, щоб ті, хто живе, не жили вже для себе самих, а для Того, Хто за них був умер і воскрес.

and he died for all, that they that live should no longer live unto themselves, but unto him who for their sakes died and rose again.

16 Ч ерез те відтепер ми нікого не знаємо за тілом; коли ж і знали за тілом Христа, то тепер ми не знаємо вже!

Wherefore we henceforth know no man after the flesh: even though we have known Christ after the flesh, yet now we know him so no more.

17 Т ому то, коли хто в Христі, той створіння нове, стародавнє минуло, ото сталось нове!

Wherefore if any man is in Christ, he is a new creature: the old things are passed away; behold, they are become new.

18 У се ж від Бога, що нас примирив із Собою Ісусом Христом і дав нам служіння примирення,

But all things are of God, who reconciled us to himself through Christ, and gave unto us the ministry of reconciliation;

19 б о Бог у Христі примирив світ із Собою Самим, не зважавши на їхні провини, і поклав у нас слово примирення.

to wit, that God was in Christ reconciling the world unto himself, not reckoning unto them their trespasses, and having committed unto us the word of reconciliation.

20 О це ми як посли замість Христа, ніби Бог благає через нас, благаємо замість Христа: примиріться з Богом!

We are ambassadors therefore on behalf of Christ, as though God were entreating by us: we beseech you on behalf of Christ, be ye reconciled to God.

21 Б о Того, Хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою правдою в Нім!

Him who knew no sin he made to be sin on our behalf; that we might become the righteousness of God in him.