1 С амі бо ви знаєте, браття, прихід наш до вас, що не марний він був.

For you yourselves know, brethren, that our coming to you was not in vain.

2 Т а хоч ми натерпілися перед тим, і дізнали зневаги в Филипах, як знаєте, проте ми відважилися в нашім Бозі звіщати вам Божу Євангелію з великою боротьбою.

But even after we had suffered before and were spitefully treated at Philippi, as you know, we were bold in our God to speak to you the gospel of God in much conflict.

3 Б о покликання наше було не з обмани, ані з нечистости, ані від лукавства,

For our exhortation did not come from error or uncleanness, nor was it in deceit.

4 а ле, як Бог визнав нас гідними, щоб нам доручити Євангелію, ми говоримо так, не людям догоджуючи, але Богові, що випробовує наші серця.

But as we have been approved by God to be entrusted with the gospel, even so we speak, not as pleasing men, but God who tests our hearts.

5 М и слова підлесливого не вживали ніколи, як знаєте, і не винні в зажерливості. Бог свідок тому!

For neither at any time did we use flattering words, as you know, nor a cloak for covetousness—God is witness.

6 Н е шукаємо ми слави в людей, ані в вас, ані в інших.

Nor did we seek glory from men, either from you or from others, when we might have made demands as apostles of Christ.

7 Х оч могли ми потужними бути, як Христові апостоли, але ми серед вас були тихі, немов годувальниця та, яка доглядає дітей своїх.

But we were gentle among you, just as a nursing mother cherishes her own children.

8 Т ак бувши ласкаві до вас, хотіли ми вам передати не тільки Божу Євангелію, але й душі свої, бо були ви улюблені нам.

So, affectionately longing for you, we were well pleased to impart to you not only the gospel of God, but also our own lives, because you had become dear to us.

9 Б о ви пам'ятаєте, браття, наше струднення й утому: день і ніч ми робили, щоб жадного з вас не обтяжити, і проповідували вам Божу Євангелію.

For you remember, brethren, our labor and toil; for laboring night and day, that we might not be a burden to any of you, we preached to you the gospel of God.

10 В и свідки та Бог, як свято, і праведно, і бездоганно поводилися ми між вами, віруючими!

You are witnesses, and God also, how devoutly and justly and blamelessly we behaved ourselves among you who believe;

11 Б ож знаєте ви, як кожного з вас, немов батько дітей своїх власних,

as you know how we exhorted, and comforted, and charged every one of you, as a father does his own children,

12 п росили ми вас, і намовлювали та показували, щоб ви гідно поводилися перед Богом, що покликав вас у Своє Царство та в славу.

that you would walk worthy of God who calls you into His own kingdom and glory. Their Conversion

13 Т ому то й ми дякуємо Богові безперестанку, що, прийнявши почуте від нас Слово Боже, прийняли ви не як слово людське, але як правдиво то є Слово Боже, що й діє в вас, віруючих.

For this reason we also thank God without ceasing, because when you received the word of God which you heard from us, you welcomed it not as the word of men, but as it is in truth, the word of God, which also effectively works in you who believe.

14 Б о стали ви, браття, наслідувачами Церквам Божим, що в Юдеї в Христі Ісусі, бо те саме і ви були витерпіли від своїх земляків, як і ті від юдеїв,

For you, brethren, became imitators of the churches of God which are in Judea in Christ Jesus. For you also suffered the same things from your own countrymen, just as they did from the Judeans,

15 щ о вбили вони й Господа Ісуса, і пророків Його, і вигнали нас, і Богові не догоджають, і супротивні всім людям.

who killed both the Lord Jesus and their own prophets, and have persecuted us; and they do not please God and are contrary to all men,

16 В они забороняють нам говорити поганам, щоб спаслися, щоб тим доповняти їм завжди провини свої. Але Божий гнів їх спіткає вкінці!

forbidding us to speak to the Gentiles that they may be saved, so as always to fill up the measure of their sins; but wrath has come upon them to the uttermost. Longing to See Them

17 А ми, браття, на короткий часок розлучившися з вами лицем, а не серцем, тим із більшим бажанням силкувались побачити ваше лице.

But we, brethren, having been taken away from you for a short time in presence, not in heart, endeavored more eagerly to see your face with great desire.

18 Т им то до вас ми хотіли прийти, я, Павло, раз і двічі, але сатана перешкодив був нам.

Therefore we wanted to come to you—even I, Paul, time and again—but Satan hindered us.

19 Б о хто нам надія, чи радість, чи вінок похвали? Хіба ж то й не ви перед Господом нашим Ісусом в Його приході?

For what is our hope, or joy, or crown of rejoicing? Is it not even you in the presence of our Lord Jesus Christ at His coming?

20 Б о ви наша слава та радість!

For you are our glory and joy.