1 А ти пісню жалобну здійми про князів Ізраїлевих,

“Moreover take up a lamentation for the princes of Israel,

2 т а й скажи: Яка твоя мати левиця: Лягла поміж левів, серед левчуків вона викохала левенят!

and say: ‘What is your mother? A lioness: She lay down among the lions; Among the young lions she nourished her cubs.

3 І одне із своїх левенят вона вигодувала, левчуком воно стало, і здобич ловити навчився, людину він жер!

She brought up one of her cubs, And he became a young lion; He learned to catch prey, And he devoured men.

4 І похід розголосили народи на нього, в їхню яму він схоплений був, і його в ланцюгах до краю єгипетського відвели...

The nations also heard of him; He was trapped in their pit, And they brought him with chains to the land of Egypt.

5 Я к левиця побачила, що надаремно чекає, що пропала надія її, то взяла вона знову одне із своїх левенят, і вчинила його левчуком.

‘When she saw that she waited, that her hope was lost, She took another of her cubs and made him a young lion.

6 І ходив він між левами й став левчуком, і здобич ловити навчився, людину він жер!

He roved among the lions, And became a young lion; He learned to catch prey; He devoured men.

7 І він розбивав їхні палати, і руйнував їхні міста, і від голосу рику його остовпіла земля й що на ній!

He knew their desolate places, And laid waste their cities; The land with its fullness was desolated By the noise of his roaring.

8 Т а пастку на нього поставили люди знавкола з округ, і свою сітку на нього розкинули, і він схоплений був в їхню яму!

Then the nations set against him from the provinces on every side, And spread their net over him; He was trapped in their pit.

9 І кинули в клітку його в ланцюгах, і його відвели до царя вавилонського, і в твердиню його запроторили, щоб голос його вже не чувся на горах Ізраїлевих...

They put him in a cage with chains, And brought him to the king of Babylon; They brought him in nets, That his voice should no longer be heard on the mountains of Israel.

10 Т воя мати, як той виноград у винограднику, посадженому над водою, плодюча й гілляста була через води великі.

‘Your mother was like a vine in your bloodline, Planted by the waters, Fruitful and full of branches Because of many waters.

11 І виросли пруття міцні, й надавались на берла володарів, і височів між гущавинами його зріст, і він показався в своїй висоті, у численних галузках своїх!

She had strong branches for scepters of rulers. She towered in stature above the thick branches, And was seen in her height amid the dense foliage.

12 Т а була вона вирвана в лютості, об землю кинена, і вітер зо сходу зсушив її плід, поламалися й повисихали вони, а її міцний прут огонь його зжер...

But she was plucked up in fury, She was cast down to the ground, And the east wind dried her fruit. Her strong branches were broken and withered; The fire consumed them.

13 А тепер посадили її на пустині, у краї сухому й безвідному,

And now she is planted in the wilderness, In a dry and thirsty land.

14 і вийшов огонь із прута її вітки та й пожер її плід, і немає у неї міцного прута, берла на панування... Це пісня жалобна, і буде за пісню жалоби вона.

Fire has come out from a rod of her branches And devoured her fruit, So that she has no strong branch— a scepter for ruling.’” This is a lamentation, and has become a lamentation.