1 ¶ For you yourselves, brethren, know that our entrance unto you was not vain,

Самі бо ви знаєте, браття, прихід наш до вас, що не марний він був.

2 b ut having suffered before and having been shamefully treated, as ye know, at Philippi, we were bold in our God to announce unto you the gospel of God with much diligence.

Та хоч ми натерпілися перед тим, і дізнали зневаги в Филипах, як знаєте, проте ми відважилися в нашім Бозі звіщати вам Божу Євангелію з великою боротьбою.

3 F or our exhortation was not of error nor of uncleanness nor in guile,

Бо покликання наше було не з обмани, ані з нечистости, ані від лукавства,

4 b ut because we have been approved of God that he might entrust us with the gospel, even so we speak, not as pleasing men, but God, who tries our hearts.

але, як Бог визнав нас гідними, щоб нам доручити Євангелію, ми говоримо так, не людям догоджуючи, але Богові, що випробовує наші серця.

5 F or we were never flatterers in the word, as ye know, nor tainted with covetousness, God is witness,

Ми слова підлесливого не вживали ніколи, як знаєте, і не винні в зажерливості. Бог свідок тому!

6 n or did we seek glory of men neither of you nor yet of others, when we might have been burdensome unto you as the apostles of Christ.

Не шукаємо ми слави в людей, ані в вас, ані в інших.

7 ¶ But we were gentle among you, as a mother feeding and caring for her children,

Хоч могли ми потужними бути, як Христові апостоли, але ми серед вас були тихі, немов годувальниця та, яка доглядає дітей своїх.

8 l oving you so much, that we were willing to give unto you, not only the gospel of God, but even our own souls, because ye are dear unto us.

Так бувши ласкаві до вас, хотіли ми вам передати не тільки Божу Євангелію, але й душі свої, бо були ви улюблені нам.

9 F or ye remember, brethren, our labour and travail, for labouring night and day, not to be a burden unto any of you, we preached among you the gospel of God.

Бо ви пам'ятаєте, браття, наше струднення й утому: день і ніч ми робили, щоб жадного з вас не обтяжити, і проповідували вам Божу Євангелію.

10 Y e are witnesses, and God also, of how holy and just and irreprehensible our behaviour was among you that believe,

Ви свідки та Бог, як свято, і праведно, і бездоганно поводилися ми між вами, віруючими!

11 a s ye know how we exhorted and comforted and charged every one of you, as a father with his children,

Бож знаєте ви, як кожного з вас, немов батько дітей своїх власних,

12 t hat ye would walk worthy of God, who has called you unto his kingdom and glory.

просили ми вас, і намовлювали та показували, щоб ви гідно поводилися перед Богом, що покликав вас у Своє Царство та в славу.

13 ¶ For this cause also we thank God without ceasing, that having received from us the word to hear from God, ye received it not as the word of men, (but as it is in truth) the word of God, which effectually works in you that believe.

Тому то й ми дякуємо Богові безперестанку, що, прийнявши почуте від нас Слово Боже, прийняли ви не як слово людське, але як правдиво то є Слово Боже, що й діє в вас, віруючих.

14 F or ye, brethren, have been imitators in Christ Jesus of the congregations of God which are in Judaea, for ye also have suffered like things of your own nation, even as they have of the Jews,

Бо стали ви, браття, наслідувачами Церквам Божим, що в Юдеї в Христі Ісусі, бо те саме і ви були витерпіли від своїх земляків, як і ті від юдеїв,

15 w ho killed both the Lord Jesus and their own prophets and have persecuted us, and they do not please God and are contrary to all men,

що вбили вони й Господа Ісуса, і пророків Його, і вигнали нас, і Богові не догоджають, і супротивні всім людям.

16 f orbidding us to speak to the Gentiles that they might be saved, to fill up the measure of their sins always, for the wrath of God has come upon them to the uttermost.

Вони забороняють нам говорити поганам, щоб спаслися, щоб тим доповняти їм завжди провини свої. Але Божий гнів їх спіткає вкінці!

17 ¶ But we, brethren, being taken from you for a short time in presence, not in heart, endeavoured the more abundantly with great desire to see your face.

А ми, браття, на короткий часок розлучившися з вами лицем, а не серцем, тим із більшим бажанням силкувались побачити ваше лице.

18 T herefore we would have come unto you, even I, Paul, once and again, but Satan hindered us.

Тим то до вас ми хотіли прийти, я, Павло, раз і двічі, але сатана перешкодив був нам.

19 F or what is our hope or joy or crown of rejoicing? Is it not you in the presence of our Lord Jesus Christ at his coming?

Бо хто нам надія, чи радість, чи вінок похвали? Хіба ж то й не ви перед Господом нашим Ісусом в Його приході?

20 F or ye are our glory and joy.

Бо ви наша слава та радість!