1 З ащото сами вие знаете, братя, че нашият достъп при вас не беше напразно;

Самі бо ви знаєте, браття, прихід наш до вас, що не марний він був.

2 н о, като бяхме от по-напред пострадали и бяхме опозорени във Филипи, както знаете, одързостихме се в нашия Бог да ви проповядваме Божието благовестие всред голяма борба.

Та хоч ми натерпілися перед тим, і дізнали зневаги в Филипах, як знаєте, проте ми відважилися в нашім Бозі звіщати вам Божу Євангелію з великою боротьбою.

3 З ащото в нашето увещание не е имало самоизмама, нито нечисто <подбуждение>, нито е било с лукавщина;

Бо покликання наше було не з обмани, ані з нечистости, ані від лукавства,

4 н о както сме били одобрени от Бога да ни се повери <делото на> благовестието, така говорим, не като да угаждаме на човеците, а на Бога, Който изпитва сърцата ни.

але, як Бог визнав нас гідними, щоб нам доручити Євангелію, ми говоримо так, не людям догоджуючи, але Богові, що випробовує наші серця.

5 З ащото, както знаете, никога не сме употребили ласкателни думи, или прикрито сребролюбие, (Бог е свидетел);

Ми слова підлесливого не вживали ніколи, як знаєте, і не винні в зажерливості. Бог свідок тому!

6 н ито сме търсили слава от човеци, било от вас или от други, (ако и да сме могли да притежаваме власт като Христови апостоли),

Не шукаємо ми слави в людей, ані в вас, ані в інших.

7 н о сме били нежни посред вас, както доилка, когато се грижи за чадата си.

Хоч могли ми потужними бути, як Христові апостоли, але ми серед вас були тихі, немов годувальниця та, яка доглядає дітей своїх.

8 Т ака, като имахме гореща любов към вас, беше ни драго да ви предадем не само Божието благовестие, но и своите души, защото ни бяхте станали мили.

Так бувши ласкаві до вас, хотіли ми вам передати не тільки Божу Євангелію, але й душі свої, бо були ви улюблені нам.

9 З атова вие, братя, помните нашия труд и усилие, как работещи денем и нощем, за да не отеготим ни един от вас, проповядахме ви Божието благовестие.

Бо ви пам'ятаєте, браття, наше струднення й утому: день і ніч ми робили, щоб жадного з вас не обтяжити, і проповідували вам Божу Євангелію.

10 В ие сте свидетели, и Бог, как свето, праведно и неукорно се обхождахме към вас, вярващите,

Ви свідки та Бог, як свято, і праведно, і бездоганно поводилися ми між вами, віруючими!

11 к ато знаете как увещавахме и утешавахме всеки един от вас, като баща чадата си,

Бож знаєте ви, як кожного з вас, немов батько дітей своїх власних,

12 и ви заръчахме да се обхождате достойно за Бога, Който ви призовава в Своето царство и слава.

просили ми вас, і намовлювали та показували, щоб ви гідно поводилися перед Богом, що покликав вас у Своє Царство та в славу.

13 И за туй и ние непрестанно благодарим на Бога загдето, като приехте чрез нас словото на Божието послание, приехте <го>, не <като> човешко слово, а <като> Божие слово, каквото е наистина, което и действува между вас, вярващите.

Тому то й ми дякуємо Богові безперестанку, що, прийнявши почуте від нас Слово Боже, прийняли ви не як слово людське, але як правдиво то є Слово Боже, що й діє в вас, віруючих.

14 З ащото вие, братя, станахте подражатели на Божиите в Христа Исуса църкви, които са в Юдея, понеже вие пострадахте същото от своите си сънародници, както и те от юдеите;

Бо стали ви, браття, наслідувачами Церквам Божим, що в Юдеї в Христі Ісусі, бо те саме і ви були витерпіли від своїх земляків, як і ті від юдеїв,

15 к оито и Господа Исуса и пророците убиха, и нас прогониха, на Бога не угождават и на всичките човеци са противни,

що вбили вони й Господа Ісуса, і пророків Його, і вигнали нас, і Богові не догоджають, і супротивні всім людям.

16 к ато ни забраняват да говорим на езичниците, за да се спасят. Така те винаги допълнят <мярката на> греховете си; но безграничният гняв ги постигна.

Вони забороняють нам говорити поганам, щоб спаслися, щоб тим доповняти їм завжди провини свої. Але Божий гнів їх спіткає вкінці!

17 А ние, братя, като осиротяхме от вас за малко време, (колкото за <телесно> присъствие, а не по сърце), постарахме се още повече, с голямо желание, дано видим лицето ви.

А ми, браття, на короткий часок розлучившися з вами лицем, а не серцем, тим із більшим бажанням силкувались побачити ваше лице.

18 З ащото поискахме да дойдем при вас (поне аз, Павел) един два пъти, но сатана ни попречи.

Тим то до вас ми хотіли прийти, я, Павло, раз і двічі, але сатана перешкодив був нам.

19 П онеже коя е нашата надежда, или радост, или венец, с който се хвалим? Не сте ли вие, пред нашия Господ Исус при Неговото пришествие?

Бо хто нам надія, чи радість, чи вінок похвали? Хіба ж то й не ви перед Господом нашим Ісусом в Його приході?

20 З ащото вие сте наша слава и радост.

Бо ви наша слава та радість!