1 И Той излезе оттам и дойде в Своята родина; и учениците Му вървяха подир Него.

І, вийшовши звідти, Він прийшов до Своєї батьківщини, а за Ним ішли учні Його.

2 И когато настана събота, почна да поучава в синагогата; и мнозина, като Го слушаха, се чудеха и думаха: Откъде има Тоя всичко това? и: Каква е дадената на този мъдрост, и какви са тези велики дела извършени от ръцете Му?

Як настала ж субота, Він навчати почав у синагозі. І багато-хто, чувши, дивуватися стали й питали: Звідки в Нього оце? І що за мудрість, що дана Йому? І що за чуда, що стаються руками Його?

3 Т оя не е ли дърводелецът, син на Мария, и брат на Якова и Иосия, на Юда и Симона? и сестрите Му не са ли тука между нас? И те се съблазниха в Него.

Хіба ж Він не тесля, син Маріїн, брат же Якову, і Йосипу, і Юді та Симонові? А сестри Його хіба тут не між нами? І вони спокушалися Ним...

4 А Исус им каза: Никой пророк не е без почит, освен в своята родина, и между своите сродници, и в своя си дом.

А Ісус їм сказав: Пророка нема без пошани, хіба тільки в вітчизні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм.

5 И не можеше да извърши там никакво велико дело, освен дето положи ръце на малцина болни и ги изцели.

І Він тут учинити не міг чуда жадного, тільки деяких хворих, руки поклавши на них, уздоровив.

6 И чудеше се за тяхното неверие. И обикаляше околните села и поучаваше.

І Він дивувавсь їх невірству. І ходив Він по селах навкруг та навчав.

7 И като повика дванадесетте, почна да ги разпраща двама по двама, и даде им власт над нечистите духове.

І, закликавши Дванадцятьох, зачав їх по двох посилати, і владу їм дав над нечистими духами.

8 И заповяда им да не вземат нищо за път освен една тояга; ни хляб, ни торба, ни пари в пояса;

І звелів їм нічого в дорогу не брати, крім палиці тільки самої: ні торби, ні хліба, ані мідяків у свій черес,

9 н о да се обуват със сандали: И<, рече Той>, не се обличайте с две дрехи.

а ходити в сандалях, і двох убрань не носити.

10 И каза им: В която къща влезете, оставайте в нея докле си излезете оттам.

І промовив до них: Коли ви де ввійдете в дім, залишайтеся там, аж поки не вийдете звідти.

11 И ако в някое място не ви приемат, нито ви послушат, като излизате оттам отърсете праха из под нозете си като свидетелство против тях.

А як місто яке вас не прийме, і не послухають вас, то, виходячи звідти, обтрусіть порох, що в вас під ногами, на свідчення супроти них. Поправді кажу вам, легше буде Содому й Гоморрі дня судного, аніж місту тому!

12 И те излязоха и проповядваха, че <човеците> трябва да се покаят.

І вийшли вони, і проповідували, щоб каялися.

13 И изгонваха много бесове, и мнозина болни помазваха с масло и ги изцеляваха.

І багато вигонили демонів, і оливою хворих багато намащували і вздоровляли.

14 И цяр Ирод чу за <Исуса>, (защото името Му стана известно), и думаше: Иоан Кръстител е възкръснал от мъртвите и за това тия велики сили действуват чрез Него.

І прочув про Ісуса цар Ірод, бо ім'я Його стало загально відоме, і сказав, що то Іван Христитель із мертвих воскрес, і тому творяться чуда від нього.

15 А други казваха, че е Илия. Други пък казваха, че Той е пророк, като един от <старовременните> пророци.

Інші впевняли, що Ілля Він, а знов інші казали, що пророк, або як один із пророків.

16 Н о Ирод, като чу за <Него>, рече: Това е Иоан, когото аз обезглавих, той е възкръснал.

А Ірод, прочувши, сказав: Іван, якому я голову стяв був, оце він воскрес!

17 З ащото тоя Ирод беше пратил да хванат Иоана, и да го вържат в тъмница, заради Иродиада, жената на брата му Филипа, понеже я беше взел за жена.

Той бо Ірод, пославши, схопив був Івана, і в в'язниці закув його, через Іродіяду, дружину брата свого Пилипа, бо він одружився був із нею.

18 З ащото Иоан казваше на Ирода: Не ти е позволено да имаш братовата си жена.

Бо Іван казав Іродові: Не годиться тобі мати за дружину жінку брата свого!

19 А Иродиада се настрои против него и искаше да го убие, но не можеше;

А Іродіяда лютилась на нього, і хотіла йому смерть заподіяти, та не могла.

20 з ащото Ирод се боеше от Иоана, като знаеше, че той е човек праведен и свет, и го пазеше здраво; и когато го слушаше, вършеше много неща и с удоволствие го слушаше.

Бо Ірод боявся Івана, знавши, що він муж праведний і святий, і беріг його. І, його слухаючи, він дуже бентежився, але слухав його залюбки.

21 И когато настана сгоден ден, когато Ирод за рождения си ден направи вечеря на големците си и на хилядниците и на галилейските старейшини,

Та настав день догідний, коли дня народження Ірод справляв був бенкета вельможам своїм, і тисячникам, і галілейській старшині,

22 и самата дъщеря на Иродиада влезе и поигра, тя угоди на Ирода и на седящите с него; и царят рече на момичето: Искай от мене каквото щеш, и ще ти го дам.

і коли прийшла дочка тієї Іродіяди, і танцювала, і сподобалася Іродові та присутнім із ним при столі, тоді цар промовив до дівчини: Проси в мене, чого хочеш, і дам я тобі!

23 И закле й се: Каквото и да поискаш от мене, ще ти дам<, даже> до половината на царството ми.

І поклявся він їй: Чого тільки від мене попросиш, то дам я тобі, хоча б і півцарства мого!

24 А тя излезе и рече на майка си: Какво да поискам? И тя каза: Главата на Иоана Кръстителя.

Вона ж вийшла, і спиталася матері своєї: Чого маю просити? А та відказала: Голови Івана Христителя...

25 И на часа <момичето> влезе бързо при царя и поиска, като каза: Искам да ми дадеш още сега, на блюдо, главата на Иоана Кръстителя.

І зараз квапливо вернулась вона до царя, і просила, говорячи: Я хочу, щоб дав ти негайно мені на полумиску голову Івана Христителя!

26 И царят се наскърби много; но пак, заради клетвите си и заради седящите с него, не иска да й откаже.

І засмутився цар, але через клятву й з-за тих, що з ним були при столі, не схотів їй відмовити.

27 И веднага царят прати един телохранител<, комуто> заповяда да донесе главата му; и той отиде, обезглави го в тъмницата,

І цар зараз послав вояка, і звелів принести Іванову голову.

28 и донесе главата му на блюдо и я даде на момичето; а момичето я даде на майка си.

І пішов він, і стяв у в'язниці Івана, і приніс його голову на полумискові, і дівчаті віддав, а дівча віддало її своїй матері...

29 И учениците му, като чуха <това> дойдоха и дигнаха тялото му, и го положиха в гроб.

А коли його учні зачули, то прийшли, і взяли його тіло, і до гробу поклали його.

30 И апостолите се събраха при Исуса и разказваха Му всичко каквото бяха извършили и каквото бяха поучили.

І посходилися до Ісуса апостоли, і розповіли Йому все, як багато зробили вони, і як багато навчили.

31 И рече им: Дойдете вие сами на уединено място насаме и починете си малко. Защото мнозина дохождаха и отиваха; и нямаха време нито да ядат.

І сказав Він до них: Ідіть осібно самі до безлюдного місця, та трохи спочиньте. Бо багато народу приходило та відбувало, аж навіть не мали коли й поживитись.

32 И отидоха с ладията на уединено място на саме.

І відпливли вони човном окремо до місця безлюдного.

33 А като отидоха< людете ги> видяха, и мнозина <ги> познаха; и от всичките градове се стекоха там пеша, и ги изпревариха.

І побачили їх, коли плинули, і багато-хто їх розпізнали. І пішки побігли туди з усіх міст, та й їх випередили.

34 И <Исус> като излезе, видя едно голямо множество, и смили се за тях, понеже бяха като овце, които нямат пастир; и почна да ги поучава много неща.

І, як вийшов Ісус, Він побачив багато народу, і змилувався над ними, бо були, немов вівці, що не мають пастуха. І зачав їх багато навчати.

35 И когато беше станало вече късно, учениците Му се приближиха при Него и казаха: Мястото е уединено, и вече е късно;

І, як минуло вже часу доволі, підійшли Його учні до Нього та й кажуть: Це місце безлюдне, а година вже пізня.

36 р азпусни ги за да отидат по околните колиби и села и да си купят нещо за ядене.

Відпусти їх, нехай підуть в осади та села близькі, і куплять собі чого їсти.

37 А Той в отговор им рече: Дайте им вие да ядат. А те Му казаха: Да идем ли да купим за двеста пенязи хляб и да им дадем да ядат?

А Він відповів і сказав їм: Дайте їсти їм ви. Вони ж відказали Йому: Чи ми маємо піти та хліба купити на двісті динаріїв, і дати їм їсти?

38 А Той им каза: Колко хляба имате? Идете вижте. И като узнаха, казаха: Пет и две риби.

А Він їх запитав: Скільки маєте хліба? Ідіть, побачте! І розізнавши, сказали: П'ять хлібів та дві рибі.

39 И заповяда им да насядат всички на групи по зелената трева.

І звелів їм усіх на зеленій траві посадити один біля одного.

40 И те насядаха на редици, по сто и по петдесет.

І розсілись рядами вони, по сто та по п'ятдесят.

41 И като взе петте хляба и двете риби, <Исус> погледна на небето и благослови; и разчупи хлябовете, и даваше на учениците да наслагат отпреде им; раздели и двете риби на всичките.

І Він узяв п'ять хлібів та дві рибі, споглянув на небо, поблагословив, і поламав ті хліби, і дав учням, щоб клали перед ними, і дві рибі на всіх поділив.

42 И всички ядоха и се наситиха.

І всі їли й наїлися!

43 И дигнаха къшеи, дванадесет пълни коша, така и от рибите.

А з кусків позосталих та з риб назбирали дванадцять повних кошів.

44 А ония, които ядоха хлябовете, бяха пет хиляди мъже.

А тих, хто хліб споживав, було тисяч із п'ять чоловіка!

45 И веднага накара учениците Си да влязат в ладията и да отидат преди <Него> на отвъдната страна към Витсаида, докле Той разпусне народа.

І зараз звелів Своїм учням до човна сідати, і на той бік поплинути до Віфсаїди, раніше Його, поки Сам Він відпустить народ.

46 И след като се прости с тях, отиде на бърдото да се помоли.

І Він їх відпустив, та й пішов помолитись на гору.

47 И като се свечери, ладията беше всред морето, а Той сам на сушата.

А як вечір настав, човен був серед моря, а Він Сам один на землі.

48 И като ги видя, че се мъчат като гребат с веслата, защото им беше противен вятърът, около четвъртата стража на нощта дохожда при тях, като вървеше по езерото; и щеше да ги отмине.

Коли ж Він побачив, як вони веслуванням мордуються, бо вітер їм був супротивний, о четвертій сторожі вночі підійшов Він до них, по морю йдучи, і хотів їх минути.

49 А те, като Го видяха да ходи по езерото, помислиха си, че е призрак, и извикаха;

А вони, як побачили, що йде Він по морю, подумали, що то мара, та й стали кричати,

50 з ащото всички Го видяха и се смутиха. И веднага Той им проговори, като им каза: Дерзайте! Аз съм, не бойте се!

бо Його всі побачили та налякались. А Він зараз до них обізвався й сказав їм: Будьте смілі, це Я, не лякайтесь!

51 И влезе при тях в ладията, и вятърът утихна; и те много се ужасиха в себе си.

І ввійшов Він у човен до них, і вітер затих. А вони здивувалися дуже в собі,

52 З ащото не бяха се вразумили от <чудото> с хлябовете, но сърцето им беше закоравяло.

бо не зрозуміли чуда про хліби, бо серце їхнє було затверділе.

53 И като премина <езерото>, дойдоха в генисаретската земя и излязоха на сушата.

Перепливши ж вони, прибули в землю Генісаретську й причалили.

54 И когато излязоха из ладията, веднага <хората> Го познаха;

І, як вони повиходили з човна, люди зараз пізнали Його,

55 и разтичаха се по цялата оная околност и почнаха да носят на легла болните там, гдето чуеха, че се намирал Той.

і порозбігались по всій тій околиці, і стали на ложах недужих приносити, де тільки прочули були, що Він є.

56 И гдето и да влизаше, в села или в градове или в колиби, туряха болните по пазарите, и молеха Му се да се допрат те поне до полите на дрехите Му; и колкото души се допираха се изцеляваха.

І куди тільки Він прибував до сіл, чи до міст, чи до осель, клали недужих на майданах, і благали Його, щоб могли доторкнутись хоч краю одежі Його. І хто тільки до Нього доторкувався, той був уздоровлений!