1 ( По слав. 38). За първия певец Едутун {1 Лет. 16: 41. 25: 1. Псал. 62 и 77, надписите.}. Давидов псалом. Рекох: Ще внимавам в пътищата си За да не съгреша с езика си. Ще имам юзда за устата си, Докато е пред мене нечестивият.

Для дириґетна хору. Єдутуна. Псалом Давидів. (39-2) Я сказав: Пильнувати я буду дороги свої, щоб своїм язиком не грішити, накладу я вуздечку на уста свої, поки передо мною безбожний.

2 С танах ням и мълчалив, Въздържах се от да говоря, и нямах спокойствие; И скръбта ми се раздвижваше.

(39-3) Занімів я в мовчанні, замовк про добро, а мій біль був подражнений.

3 С горещи се сърцето ми дълбоко в мене; Докато размишлявах пламна огън. <Тогава> проговорих с езика си, <казвайки:>

(39-4) Розпалилося серце моє у моєму нутрі, палає огонь від мого роздумування... Я став говорити своїм язиком:

4 Н аучи ме, Господи, за кончината ми, И за числото на дните ми, какво е; Дай ми да зная колко съм кратковременен.

(39-5) Повідоми мене, Господи, про кінець мій та про днів моїх міру, яка то вона, нехай знаю, коли я помру!

5 Е то, направил си дните <като> педя. И възрастта ми е като нищо пред Тебе;

(39-6) Ось відміряв долонею Ти мої дні, а мій вік як ніщо проти Тебе, і тільки марнота сама кожна людина жива! Села.

6 Н аистина всеки човек, колкото яко и да стои, е само лъх, (Села). Наистина всеки човек ходи като сянка; Наистина всяка нищожност го смущава; Трупа <съкровища>, но не знае кой ще ги прибере.

(39-7) У темноті лиш ходить людина, клопочеться тільки про марне: громадить вона, та не знає, хто звозити буде оте!

7 И сега, Господи, що чакам? Надеждата ми е на Тебе.

(39-8) А тепер на що маю надіятись, Господи? Надія моя на Тебе вона!

8 И збави ме от всичките ми беззакония; Недей ме прави за укор на безумния.

(39-9) Від усіх моїх прогріхів визволи мене, не чини мене посміхом для нерозумного!

9 О немях, не си отворих устата; Понеже Ти стори <това>.

(39-10) Занімів я та уст своїх не відкриваю, бо Ти те вчинив,

10 О тдалечи от мене удара Си; От поражението на ръката Ти изчезвам.

(39-11) забери Ти від мене Свій доторк, від порази Твоєї руки я кінчаюсь...

11 К огато с изобличения наказваш човека за беззаконието <му, >Ти разваляш като молец красотата му. Наистина всеки човек е <само> лъх; (Села).

(39-12) Ти караєш людину докорами за беззаконня, Ти знищив, як міль, привабність її, кожна людина направду марнота! Села.

12 П ослушай, Господи, молитвата ми, и дай ухо на вика ми; Не премълчавай при сълзите ми, Защото съм странен при Тебе <И> пришелец, както всичките мои бащи.

(39-13) Вислухай, Господи, молитву мою, і почуй благання моє, не будь мовчазний до моєї сльози, бо приходько я в Тебе, мандрівник, як батьки мої всі!

13 О стави ме да отдъхна, за да се съвзема Преди да си отида и да ме няма вече.

(39-14) Відверни гнів від мене і я підкріплюся, перше ніж відійду, і не буде мене!