1 С лед това Иов отвори устата си та прокле деня си.

По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день народження.

2 И ов, проговаряйки, рече: -

І Йов заговорив та й сказав:

3 Д а погине денят, в който се родих, И нощта, <в която> се каза, роди се мъжко.

Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік!

4 Д а бъде тъмнина оня ден; Бог да го не зачита от горе, И да не изгрее на него светлина.

Нехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!...

5 Т ъмнина и мрачна сянка да го обладаят; Облак да седи на него; Всичко що помрачава деня нека го направи ужасен.

Бодай темрява й морок його заступили, бодай хмара над ним пробувала, бодай темнощі денні лякали його!...

6 Т ъмнина да обладае оная нощ; Да се не брои между дните на годината, Да не влезе в числото на месеците.

Оця ніч бодай темність її обгорнула, нехай у днях року не буде названа вона, хай не ввійде вона в число місяців!...

7 Е то, пуста да остане оная нощ; Радостен глас да не дойде в нея.

Тож ця ніч нехай буде самітна, хай не прийде до неї співання!

8 Д а я прокълнат ония, които кълнат дните, Ония, които са изкусни да събудят левиатана.

Бодай її ті проклинали, що день проклинають, що левіятана готові збудити!

9 Д а изгаснат звездите на вечерта й; Да очаква видело, и да го няма, И да не види първите лъчи на зората;

Хай потемніють зорі поранку її, нехай має надію на світло й не буде його, і хай вона не побачить тремтячих повік зорі ранньої,

10 З ащото не затвори вратата на <майчината ми> утроба, И не скри скръбта от очите ми.

бо вона не замкнула дверей нутра матернього, і не сховала страждання з очей моїх!...

11 З ащо не умрях при раждането, И не издъхнах щом излязох из утробата?

Чому я не згинув в утробі? Як вийшов, із нутра то чому я не вмер?

12 З ащо ме приеха коленете? Или защо съсците, за да суча?

Чого прийняли ті коліна мене? І нащо ті перса, які я був ссав?

13 З ащото сега щях да лежа и да почивам; щях да спя; Тогава щях да съм в покой.

Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочинок

14 З аедно с царе и съветници на земята, Които си градят пусти стълбове;

з царями та з земними радниками, що гробниці будують собі,

15 И ли с князе, които имаха злато, Които напълниха къщите си със сребро;

або із князями, що золото мали, що доми свої сріблом наповнювали!...

16 И ли, като скрито пометниче, не щеше да ме има. Както младенци, които видело не са видели.

Або чом я не ставсь недоноском прихованим, немов ті немовлята, що світла не бачили?

17 Т ам нечестивите престават да смущават, И там уморените се успокояват.

Там же безбожники перестають докучати, і спочивають там змученосилі,

18 З аедно се успокояват и пленниците. Не чуват гласа на насилника,

разом з тим мають спокій ув'язнені, вони не почують вже крику гнобителя!...

19 Т ам са малък и голям; И слугата е свободен от господаря си,

Малий та великий там рівні, а раб вільний від пана свого...

20 З ащо се дава видело на злощастния, И живот на огорчения в душата,

І нащо Він струдженому дає світло, і життя гіркодухим,

21 К оито копнеят за смъртта, и няма я, Ако и да копаят за нея повече отколкото за скрити съкровища, -

що вичікують смерти й немає її, що її відкопали б, як скарби заховані,

22 К оито се много радват и веселят, Когато намерят гроба?

тим, що радісно тішилися б, веселились, коли б знайшли гроба,

23 & lt;Защо се дава видело> на човека, чиито път е скрит, И когото Бог е преградил?

мужчині, якому дорога закрита, що Бог тінню закрив перед ним?...

24 З ащото вместо ядене, дохожда ми въздишка; И стенанията ми се изливат като вода.

Бо зідхання моє випереджує хліб мій, а зойки мої полились, як вода,

25 З ащото онова, от което се боях, случи ми се, И онова, от което треперех, дойде върху мене.

бо страх, що його я жахався, до мене прибув, і чого я боявся прийшло те мені...

26 Н е бях на мир, нито на покой, нито в охолност; Но пак смущение ме нападна.

Не знав я спокою й не був втихомирений, і я не відпочив, та нещастя прийшло!...