1 D ecidí prestar atención a mis caminos para no incurrir en pecado con mi lengua; decidí refrenar mis palabras mientras tuviera un malvado cerca de mí.

Для дириґетна хору. Єдутуна. Псалом Давидів. (39-2) Я сказав: Пильнувати я буду дороги свої, щоб своїм язиком не грішити, накладу я вуздечку на уста свої, поки передо мною безбожний.

2 Y guardé un profundo silencio; ni siquiera hablaba de lo bueno. Y mi dolor se agravó.

(39-3) Занімів я в мовчанні, замовк про добро, а мій біль був подражнений.

3 E n mi interior, mi corazón se enardeció; al pensar en esto, estalló mi enojo y no pude menos que decir:

(39-4) Розпалилося серце моє у моєму нутрі, палає огонь від мого роздумування... Я став говорити своїм язиком:

4 « Señor, hazme saber qué fin tendré, y cuánto tiempo me queda de vida. ¡Quiero saber cuán frágil soy!

(39-5) Повідоми мене, Господи, про кінець мій та про днів моїх міру, яка то вона, нехай знаю, коли я помру!

5 T ú me has dado una vida muy corta; ante ti, mis años de vida no son nada. ¡Ay, un simple soplo somos los mortales!

(39-6) Ось відміряв долонею Ти мої дні, а мій вік як ніщо проти Тебе, і тільки марнота сама кожна людина жива! Села.

6 ¡ Ay, todos pasamos como una sombra! ¡Ay, de nada nos sirve tratar de enriquecernos, pues nadie sabe para quién trabaja!

(39-7) У темноті лиш ходить людина, клопочеться тільки про марне: громадить вона, та не знає, хто звозити буде оте!

7 » Señor, ¿qué puedo esperar, si en ti he puesto mi esperanza?

(39-8) А тепер на що маю надіятись, Господи? Надія моя на Тебе вона!

8 ¡ Líbrame de todos mis pecados! ¡No permitas que los necios se burlen de mí!»

(39-9) Від усіх моїх прогріхів визволи мене, не чини мене посміхом для нерозумного!

9 Y volví a guardar silencio. No abrí la boca, porque tú eres quien actúa.

(39-10) Занімів я та уст своїх не відкриваю, бо Ти те вчинив,

10 ¡ Deja ya de hostilizarme, pues tus golpes están acabando conmigo!

(39-11) забери Ти від мене Свій доторк, від порази Твоєї руки я кінчаюсь...

11 T ú nos corriges al castigar nuestros pecados, pero destruyes, como polilla, lo que más amamos. ¡Ay, sólo un soplo somos los mortales!

(39-12) Ти караєш людину докорами за беззаконня, Ти знищив, як міль, привабність її, кожна людина направду марнота! Села.

12 S eñor, ¡escucha mi oración! ¡Atiende a mi clamor! ¡No guardes silencio ante mis lágrimas! Ciertamente, para ti soy un extraño; soy un advenedizo, como mis antepasados,

(39-13) Вислухай, Господи, молитву мою, і почуй благання моє, не будь мовчазний до моєї сльози, бо приходько я в Тебе, мандрівник, як батьки мої всі!

13 p ero déjame recobrar las fuerzas antes de que parta y deje de existir.

(39-14) Відверни гнів від мене і я підкріплюся, перше ніж відійду, і не буде мене!