1 ¶ Oh that thou would rend the heavens, that thou would come down, that the mountains might flow down at thy presence,

О, коли б небеса Ти роздер і зійшов, перед обличчям Твоїм розтопилися б гори,

2 a s when the melting fire burns, the fire causes the waters to boil, to make thy name known to thine adversaries, that the Gentiles may tremble at thy presence!

як хворост горить від огню, як кипить та вода на огні, отак щоб Ім'я Твоє стало відоме Твоїм ворогам, щоб перед обличчям Твоїм затремтіли народи!

3 A s thou didst come down when thou didst terrible things which we did not look for, that the mountains flowed down at thy presence.

Коли Ти чинив страшні речі, ми їх не чекали, коли б Ти зійшов, то перед обличчям Твоїм розтопилися б гори!

4 N or have men heard, nor perceived by the ear, neither has the eye seen a God beside thee, that thou might do it again for the one who waits in him.

І відвіку не чули, до ушей не доходило, око не бачило Бога, крім Тебе, Який би зробив так тому, хто надію на Нього кладе!

5 T hou didst come out to meet him that with rejoicing had worked righteous ness. In thy ways they remembered thee. Behold, thou art wroth; for we have sinned: thy ways are eternal, and we shall be saved.

Ти стрічаєш того, хто радіє та праведність чинить, отих, що вони на дорогах Твоїх пам'ятають про Тебе. Та розгнівався Ти, бо ми в тому згрішили навіки та несправедливими стали!

6 ¶ But we were all as an unclean thing, and all our righteousnesses as filthy rags; and we all fell as the leaves of a tree; and our iniquities, like the wind, have taken us away.

І стали всі ми, як нечистий, а вся праведність наша немов поплямована місячним одіж, і в'янемо всі ми, мов листя, а наша провина, як вітер, несе нас...

7 A nd there is none that calls upon thy name, that wakes himself up to take hold of thee; therefore, thou hast hid thy face from us and hast allowed us to wither in the power of our iniquities.

І немає нікого, хто кликав би Ймення Твоє, хто збудився б триматися міцно за Тебе, бо від нас заховав Ти обличчя Своє й через нашу вину Ти покинув нас нидіти...

8 B ut now, O LORD, thou art our father; we are the clay, and thou our potter; such that we all are the work of thy hands.

Тепер же, о Господи, Ти наш Отець, ми глина, а Ти наш ганчар, і ми всі чин Твоєї руки!

9 B e not wroth very sore, O LORD, neither remember iniquity for ever; behold, see, we beseech thee, we are all thy people.

Не гнівайся, Господи, сильно, і не пам'ятай повсякчасно провини! Тож споглянь, ми народ Твій усі!

10 T hy holy cities are a wilderness, Zion is a wilderness, Jerusalem a desolation.

Святі міста Твої стали пустинею, Сіон став пустелею, степом став Єрусалим...

11 O ur house of our Sanctuary and of our glory, where our fathers praised thee, was burned up with fire; and all our precious things were destroyed.

Дім святощі нашої й нашої слави, в якім батьки наші хвалили Тебе, погорілищем став, а все наше любе руїною стало...

12 W ilt thou refrain thyself regarding these things, O LORD? Wilt thou hold thy peace and afflict us very sore?

Чи й на це ще Себе будеш стримувати, Господи? Будеш мовчати, й занадто карати нас будеш?