1 ¶ And the famine was sore in the land.

А голод став тяжкий у тім Краї.

2 A nd it came to pass when they had eaten up the wheat which they had brought out of Egypt, their father said unto them, Go again, buy us a little food.

І сталося, як вони скінчили їсти хліб, що привезли були з Єгипту, то сказав до них батько їх: Верніться, купіть нам трохи їжі!

3 A nd Judah spoke unto him, saying, The man did solemnly protest unto us, saying, Ye shall not see my face unless your brother is with you.

І сказав йому Юда, говорячи: Рішуче освідчив нам той муж, кажучи: Не побачите лиця мого без вашого брата з вами!

4 I f thou wilt send our brother with us, we will go down and buy thee food:

Як ти пошлеш брата нашого з нами, то ми зійдемо, і купимо тобі їжі.

5 B ut if thou wilt not send him, we will not go down; for the man said unto us, Ye shall not see my face unless your brother is with you.

А коли не пошлеш, не зійдемо, бо муж той сказав нам: Не побачите лиця мого без вашого брата з вами.

6 A nd Israel said, Why did ye such evil unto me as to tell the man that ye had another brother?

І промовив Ізраїль: Нащо зло ви вчинили мені, що сказали тому мужеві, що ще маєте брата?

7 A nd they said, The man asked us expressly of our state and of our kindred, saying, Is your father yet alive? Have ye another brother? And we told him according to the tenor of these words. Could we certainly know that he would say, Bring your brother down?

А вони відказали: Розпитуючи, випитував той муж про нас та про місце нашого народження, говорячи: Чи батько ваш іще живий? Чи є в вас брат? І ми розповіли йому відповідно до цих слів. Чи могли ми знати, що скаже: Приведіть вашого брата?

8 T hen Judah said unto Israel, his father, Send the lad with me, and we will arise and go, that we may live, and not die, both we and thou and also our little ones.

І сказав Юда до Ізраїля, батька свого: Пошли ж цього юнака зо мною, і встаньмо, та й ходім, і будемо жити, і не повмираємо і ми, і ти, і наші діти.

9 I will be surety for him; of my hand shalt thou require him; if I do not bring him unto thee and set him before thee, then let me bear the sin for ever;

Я поручуся за нього, з моєї руки будеш його ти жадати! Коли я не приведу його до тебе, і не поставлю перед лицем твоїм, то буду винним перед тобою по всі дні!

10 f or if we had not lingered, surely by now we would have returned this second time.

А коли б ми були не відтягалися, то тепер уже б вернулися були два рази.

11 ¶ Then their father Israel answered them, If it must be so now, do this: take of the best fruits of the land in your vessels and take the man a present, a little balm, and a little honey, aromas, and myrrh, nuts, and almonds.

І сказав їм Ізраїль, їх батько: Коли так, то зробіть ви оце. Візьміть із плодів цього Краю, і віднесіть дарунка мужеві тому: трохи бальзаму, і трохи меду, пахощів, і ладану, дактилів, і мигдалів.

12 A nd take double money in your hands and the money that was brought again in the mouth of your sacks; carry it again in your hand; peradventure it was an oversight.

А срібла візьміть удвоє в руку свою. А срібло, повернене в отвір ваших мішків, верніть своєю рукою, може то помилка.

13 T ake also your brother, and arise, go again unto the man.

А брата вашого заберіть, і встаньте, ідіть до того мужа.

14 A nd God Almighty give you mercy before the man, that he may let your other brother go, and Benjamin. If I be bereaved of my sons, I am bereaved.

А Бог Всемогутній нехай дасть вам милосердя перед лицем того мужа, і нехай він відпустить вам другого вашого брата й Веніямина. А я, певно стратив сина свого!...

15 ¶ Then the men took the present, and they took double money in their hand, and Benjamin, and rose up and went down to Egypt and stood before Joseph.

І взяли ті люди того дарунка, і взяли вдвоє срібла в руку свою, і Веніямина, і встали, та й зійшли до Єгипту. І стали вони перед лицем Йосиповим.

16 A nd when Joseph saw Benjamin with them, he said to the ruler of his house, Bring these men home and slay an animal and make ready; for these men shall dine with me at noon.

І побачив Йосип Веніямина з ними, і сказав до того, що був над його домом: Упровадь цих людей до дому, і нехай заріжуть худобину, і приготуй, бо зо мною будуть їсти ці люди опівдні.

17 A nd the man did as Joseph bade, and the man brought the men into Joseph’s house.

І той чоловік зробив, як Йосип сказав був. І впровадив той чоловік тих людей до Йосипового дому.

18 A nd the men were afraid because they were brought into Joseph’s house, and they said, Because of the money that was returned in our sacks the first time we are brought in here that he may seek occasion against us and fall upon us and take us for slaves and our asses.

І полякалися ті люди, що були впроваджені до Йосипового дому. І сказали вони: Через срібло, повернене напочатку в наших мішках, ми впроваджені, щоб причепитись до нас, і напасти на нас, і забрати за рабів нас та наші осли...

19 A nd they came near to the steward of Joseph’s house, and they spoke with him at the door of the house

І приступили вони до чоловіка, що над домом Йосиповим, та й говорили до нього при вході в дім.

20 a nd said, my lord, we came indeed down the first time to buy food;

І сказали вони: Послухай, о пане мій, ми зійшли були напочатку купити їжі.

21 a nd it came to pass when we came to the inn, that we opened our sacks, and, behold, each man’s money was in the mouth of his sack, our money in full weight; and we have brought it again in our hand.

І сталося, коли ми прийшли на нічліг, і відкрили мішки свої, а ось срібло кожного в отворі мішка його, наше срібло за вагою його! І ми вертаємо його нашою рукою!

22 A nd we brought down other money in our hands to buy food; we cannot tell who put our money in our sacks.

А на купівлю їжі ми знесли нашою рукою інше срібло. Ми не знаємо, хто поклав був наше срібло до наших мішків...

23 A nd he said, Peace be to you, fear not; your God, and the God of your father, has given you treasure in your sacks; I had your money. And he brought Simeon out unto them.

А той відказав: Мир вам! Не бійтеся! Бог ваш і Бог вашого батька дав вам скарб до ваших мішків. Срібло ваше прийшло до мене. І вивів до них Симеона.

24 A nd the man brought the men into Joseph’s house and gave them water, and they washed their feet, and he gave their asses fodder.

І впровадив той чоловік тих людей до Йосипового дому, і дав води, а вони вмили ноги свої, і дав паші їхнім ослам.

25 A nd they made ready the present waiting until Joseph came at noon, for they heard that they should eat bread there.

І вони приготовили дарунки до приходу Йосипа опівдні, бо почули, що там вони їстимуть хліб.

26 ¶ And when Joseph came home, they brought him the present which they had in their hand in the house and bowed themselves to him to the earth.

І ввійшов Йосип до дому, а вони принесли йому до дому дарунка, що в їхній руці. І вони поклонилися йому до землі.

27 A nd he asked them of their welfare and said, Is your father well, the old man of whom ye spoke? Is he yet alive?

А він запитав їх про мир і сказав: Чи гаразд вашому батькові старому, про якого ви розповідали? Чи він ще живий?

28 A nd they answered, Thy slave our father is in good health, he is yet alive. And they bowed down their heads and made obeisance.

А вони відказали: Гаразд рабові твоєму, батькові нашому. Ще він живий. І вони схилилися, і вклонилися до землі.

29 A nd he lifted up his eyes and saw his brother Benjamin, his mother’s son, and said, Is this your younger brother, of whom ye spoke unto me? And he said, God be merciful unto thee, my son.

І звів він очі свої, та й побачив Веніямина, свого брата, сина матері своєї, і промовив: Чи то ваш наймолодший брат, що ви мені розповідали? І сказав: Нехай Бог буде милостивий до тебе, мій сину!

30 T hen Joseph made haste; for his bowels did yearn upon his brother; and he sought where to weep, and he entered into his chamber and wept there.

І Йосип поспішив, бо порушилася його любов до брата його, і хотів він заплакати. І ввійшов він до іншої кімнати, і заплакав там...

31 A nd he washed his face and went out and refrained himself and said, Serve bread.

І вмив він лице своє, і вийшов, і стримався, та й сказав: Покладіть хліба!

32 A nd they served for him by himself, and for them by themselves, and for the Egyptians, who ate with him, by themselves; because the Egyptians may not eat bread with the Hebrews, for that is an abomination unto the Egyptians.

І поклали йому окремо, а їм окремо, й єгиптянам, що їли з ним, окремо, бо єгиптяни не можуть їсти хліб з євреями, бо це огида для Єгипту.

33 A nd they sat before him, the firstborn according to his birthright and the youngest according to his youth; and the men marvelled one at another.

І вони посідали перед ним, перворідний за перворідством своїм, а молодший за молодістю своєю. І здивувалися ці люди один перед одним.

34 A nd he took and sent portions unto them from before him; but Benjamin’s portion was five times as much as any of theirs. And they drank, and were drunk with him.

І він посилав дари страви від себе до них. А дар Веніяминів був більший від дару всіх їх уп'ятеро. І пили вони, і повпивалися з ним.