1 А як скінчилося це, підійшли до мене зверхники, говорячи: Цей народ, Ізраїль, і священики та Левити не відділилися від народів цих країв з їхніми гидотами, від хананеян, періззеян, євусеян, аммонеян, моавітян, єгиптян та амореян,

¶ Now when these things were done, the princes came to me, saying, The people of Israel and the priests and the Levites, have not separated themselves from the peoples of the lands of the Canaanites, the Hittites, the Perizzites, the Jebusites, the Ammonites, the Moabites, the Egyptians, and the Amorites, doing according to their abominations,

2 б о побрали з їхніх дочок собі та своїм синам, змішалося святе насіння з народами цих країв, а рука зверхників та представників була перша в цьому спроневіренні.

for they have taken of their daughters for themselves and for their sons, and the holy seed is mingled with the peoples of the lands; and the hand of the princes and of the governors has been foremost in this trespass.

3 А коли я почув це слово, то роздер я одежу свою та плаща свого, і рвав волосся з голови своєї та з бороди своєї, і сидів остовпілий...

And when I heard this thing, I rent my garment and my mantle and plucked off of the hair of my head and of my beard and sat down astonied.

4 І зібралися до мене всі тремтячі перед словами Бога Ізраїлевого за спроневірення поверненців, а я сидів остовпілий аж до жертви вечірньої.

Then each one that trembled at the words of the God of Israel because of the transgression of those that had been carried away were assembled unto me; and I sat astonied until the evening sacrifice.

5 А за вечірньої жертви встав я з упокорення свого, і, роздерши шату свою та плаща свого, упав я на коліна свої, і простягнув руки свої до Господа, Бога мого...

¶ And at the evening sacrifice I arose up from my affliction; and having rent my garment and my mantle, I fell upon my knees and spread out my hands unto the LORD my God

6 І сказав я: Боже мій, соромлюся я та стидаюся піднести, Боже мій, обличчя своє до Тебе, бо беззаконня наші помножилися понад голову, а наша провина виросла аж до неба!...

and said, O my God, I am confused and ashamed to lift up my face to thee, my God, for our iniquities have multiplied over our head, and our guiltiness is grown up unto heaven.

7 В ід днів наших батьків ми в великій провині аж до дня цього, а за наші беззаконня були віддані ми, наші царі, наші священики в руку царів цих країв на меча, на полон, і на грабіж, і на посоромлення обличчя, як цього дня.

Since the days of our fathers, we have been in great guiltiness unto this day; and for our iniquities we, our kings and our priests, have been delivered into the hand of the kings of the lands, to the sword, to captivity, to spoil, and to confusion of face, as it is this day.

8 А тепер на малу хвилю сталася нам милість від Господа, Бога нашого, щоб позоставити нам останок, і дати нам затвердитися на місці святині Його, щоб освітити очі наші, Боже наш, і дати нам трохи ожити в нашій неволі!

And now as for a brief moment there has been the mercy of the LORD our God, to leave us an escape, and that we may be given a stake in his holy sanctuary that our God may illuminate our eyes and give us a little preservation of life in our bondage.

9 Б о раби ми, та в нашій неволі не покинув нас Бог наш, і прихилив до нас милість перед перськими царями, щоб дати нам ожити, щоб піднести дім нашого Бога й щоб відбудувати руїни його, та щоб дати нам захист в Юдеї та в Єрусалимі.

For we were slaves; yet our God did not forsake us in our bondage, but has extended mercy over us before the king of Persia, that we may be given life to lift up the house of our God and to cause the desolations thereof to be restored and to give us a wall of protection in Judah and in Jerusalem.

10 А тепер що скажемо, Боже наш, по цьому? Бо ми покинули заповіді Твої,

And now, O our God, what shall we say after this? For we have forsaken thy commandments,

11 я кі Ти наказав через Своїх рабів пророків, говорячи: Цей Край, що ви йдете посісти, він край нечистий через нечистість народу цих країв, через їхні гидоти, що наповнили його від краю до краю своєю нечистістю.

which thou hast commanded by thy slaves the prophets, saying, The land, unto which ye go to possess it, is an unclean land because of the uncleanness of the people of the lands, for the abominations with which they have filled it from one end to another with their uncleanness.

12 А тепер дочок своїх не давайте їхнім синам, а їхніх дочок не беріть для своїх синів, і не питайте їх про мир та про добро їх аж навіки, щоб ви стали сильні, та споживали добро цієї землі, і віддали на спадок вашим синам аж навіки.

Now, therefore, do not give your daughters unto their sons, neither take their daughters unto your sons, nor seek their peace or their prosperity forever, that ye may be strengthened, and eat the good of the land and leave it for an inheritance to your sons forever.

13 А по тому всьому, що прийшло на нас за наші злі чини та за нашу велику провину, бо Ти, Боже наш, стримав кару більше від гріха нашого, і дав нам таку рештку,

And after all that is come upon us for our evil deeds and for our great guiltiness, seeing that thou our God hast intervened that we no longer be oppressed because of our iniquities and hast given us such an escape as this,

14 ч и знову ми ламатимемо заповіді Твої, і будемо посвоячуватися з оцими мерзотними народами? Чи ж Ти не розгніваєшся на нас аж до вигублення нас, так що ніхто не позостався б і не врятувався?

should we again break thy commandments and join in affinity with the people of these abominations? Would thou not be angry with us until thou hadst consumed us, so that there should be no remnant nor escape?

15 Г осподи, Боже Ізраїлів, Ти праведний, бо ми позосталися останком, як цього дня. Ось ми в провині своїй перед лицем Твоїм, бо не встояти нам за це перед лицем Твоїм!...

O LORD God of Israel, thou art righteous; for we have an escape, as it is this day, behold us here, before thee in our guiltiness; for we cannot stand before thee because of this.