1 І втік Давид з Найоту в Рамі, і прийшов та й сказав перед Йонатаном: Що я зробив, яка провина моя й який мій гріх перед батьком твоїм, що він шукає моєї душі?

Then David ran from Naioth in Ramah, and came and said to Jonathan, “What have I done? What is my sin? What have I done wrong to your father, that he wants to kill me?”

2 А той відказав: Борони Боже, ти не помреш! Таж батько мій не робить жодної справи, великої чи справи малої, коли не відкриває на вухо мені, то чому мій батько заховає від мене цю справу? Цього не буде!

Jonathan said to him, “Far from it, you will not die. See, my father does nothing big or small without telling me about it. So why should my father hide this from me? It is not so!”

3 А Давид іще присягнув та й сказав: Добре пізнав твій батько, що я знайшов милість в очах твоїх. І сказав він: Нехай не довідається про те Йонатан, щоб не був він засмучений. Але як живий Господь і як жива душа твоя, між мною та смертю не більше кроку!

But David answered, “Your father knows well that I have found favor in your eyes. He has said, ‘Do not let Jonathan know this, because it would fill him with sorrow.’ But it is true. As the Lord lives and as your soul lives, there is only a step between me and death.”

4 І сказав Йонатан до Давида: Що підкаже душа твоя, те зроблю тобі!

Then Jonathan said to David, “I will do for you whatever you say.”

5 І сказав Давид до Йонатана: Ось узавтра новомісяччя, коли звичайно сиджу я з царем, щоб їсти з ним. Але ти відпусти мене, а я сховаюся в полі аж до третього вечора.

David said to Jonathan, “See, tomorrow is the new moon, and I should sit down to eat with the king. But let me go. I will hide myself in the field until the third evening.

6 Я кщо дійсно згадає про мене твій батько, то скажеш, що конче жадав від мене Давид, щоб йому забігти до свого міста Віфлеєму, бо там річна жертва для всього роду його.

If your father misses me at all, then say, ‘David asked me to let him leave to run to his city Bethlehem. It is the time for the whole family to gather there for the gift given on the altar in worship each year.’

7 Я кщо він скаже так: Добре! то мир твоєму рабові. А якщо дійсно запалає йому гнів, то знай, що постановлене те зло від нього.

If he says, ‘Good!’ your servant will be safe. But if he is very angry, then you will know that he has decided to do what is bad.

8 І зробиш милість своєму рабові, бо ти ввів свого раба в Господній заповіт із собою. А якщо є на мені провина, убий мене ти, а до батька твого пощо мене вести?

So be kind to your servant. For you have brought me into an agreement of the Lord with you. But if I am guilty, kill me yourself. For why should you bring me to your father?”

9 І відказав Йонатан: Борони тебе, Боже! Бо якщо справді пізнаю, що в мого батька постановлене зло, щоб прийшло на тебе, чи ж того я не розкажу тобі?

Jonathan said, “Far be it from you! If I knew that my father has decided to do something bad to you, would I not tell you about it?”

10 І сказав Давид до Йонатана: Хто повідомить мене, якщо батько твій відповість тобі жорстоке?

Then David said to Jonathan, “Who will tell me if your father is angry when he answers you?”

11 А Йонатан сказав до Давида: Ходи ж, і вийдемо на поле. І вийшли вони обидва на поле.

Jonathan said to David, “Come, let us go out into the field.” So both of them went out into the field.

12 І сказав Йонатан до Давида: Свідок Господь, Бог Ізраїлів, що післязавтра цього часу вивідаю я батька свого. Нехай скарає мене Бог, якщо тоді не пошлю до тебе, і не сповіщу тебе,

Jonathan said to David, “May the Lord, the God of Israel, see it. I will speak with my father, about this time tomorrow, or the third day. If he feels good about David, will I not send news to you and let you know it?

13 т ак нехай зробить Господь Йонатану, і так нехай додасть! А якщо моєму батькові вгодно зробити зло тобі, то сповіщу тебе, і відішлю тебе, і ти підеш у мирі, а Господь буде з тобою, як Він був із моїм батьком.

But if my father wants to hurt you, may the Lord do the same to Jonathan and even more, if I do not let you know and send you away, so you may be safe. May the Lord be with you as He has been with my father.

14 І ти, якщо я буду ще живий, хіба не зробиш зо мною Господньої милости? Коли ж я помру,

If I am still alive, show me the faithful love of the Lord, that I may not die.

15 т о не відбирай своєї милости від дому мого навіки, а навіть тоді, як Господь понищить усіх Давидових ворогів із поверхні землі.

Do not stop being faithful to my house forever, not even when the Lord destroys from the earth all who hate David.

16 І нехай пошукає Господь душі від Давидових ворогів! І склав Йонатан умову з Давидовим домом.

Do not let the name of Jonathan be lost from the family of David. And may the Lord punish those who hate you.”

17 І Йонатан далі присягався Давидові в своїй любові до нього, бо він покохав його, як свою душу.

Jonathan made David promise again, by his love for him. For he loved him as he loved his own life.

18 І сказав йому Йонатан: Узавтра новомісяччя, і ти будеш згаданий, бо буде порожнє твоє місце.

Then Jonathan said to David, “Tomorrow is the new moon. You will be missed because your seat will be empty.

19 А третього дня скоро зійдеш, і прийдеш до місця, де ти ховався у день твого чину, і сядеш при камені Азел.

On the third day hurry and come to the place where you hid yourself the other time. Stay by the stone called Ezel.

20 А я пущу три стрілі набік, ніби стріляючи собі до мети.

I will shoot three arrows to the side of it, as if I shot at a mark.

21 І ось пошлю я слугу: Іди, знайди ті стріли! Якщо, говорячи, скажу я до хлопця: Он ті стріли тут перед тобою, візьми їх, то приходь, бо мир тобі, і нема нічого злого, як живий Господь!

Then I will send the boy, saying, ‘Go, find the arrows.’ If I say to the boy these words, ‘See, the arrows are on this side of you, get them!’ then you may come. For it is safe for you and there is no danger, as the Lord lives.

22 А якщо я скажу до того юнака так: Он ті стріли з а тобою далі, то втікай, бо Господь відпускає тебе.

But if I say to the boy, ‘See, the arrows are farther away,’ then go, for the Lord has sent you away.

23 А та річ, що про неї говорили ми, я та ти, ось Господь буде свідком між мною та між тобою аж навіки!

As for the agreement you and I have spoken, see, the Lord is between you and me forever.”

24 І сховався Давид у полі. І було новомісяччя, а цар засів до їжі.

So David hid in the field. When the new moon came, the king sat down to eat food.

25 І сів цар на стільці своїм, як раз-у-раз, на стільці при стіні. І встав Йонатан, а Авнер сів збоку Саула, а Давидове місце було порожнє.

The king sat on his seat by the wall as he did other times. Jonathan sat on the other side from him, and Abner sat beside Saul. But David’s place was empty.

26 Т а Саул нічого не говорив того дня, бо сказав собі: Це випадок, Давид не чистий, бо не очистився.

But Saul did not say anything that day. For he thought, “Something has happened to him. He is not clean. For sure he is not clean.”

27 І сталося другого дня, на другий день новомісяччя, було порожнє Давидове місце. І сказав Саул до сина свого Йонатана: Чому не прийшов на хліб Єссеїв син і вчора, і сьогодні?

But David’s place was empty the next day, the second day of the new moon. So Saul said to his son Jonathan, “Why has the son of Jesse not come to the supper yesterday and today?”

28 І відповів Йонатан Саулові: Дійсно просився Давид у мене до Віфлеєму.

Jonathan answered Saul, “David asked me to let him go to Bethlehem.

29 І він говорив: Пусти мене, бо в тому місті для нас родова жертва, і запросив мене брат мій. А тепер, якщо знайшов я милість в очах твоїх, нехай я побіжу та побачу братів моїх. Тому не прийшов він до царського столу.

He said, ‘I beg you, let me go. Our family is giving a gift on the altar in the city. And my brother has told me to be there. Now, if I have found favor in your eyes, let me leave and see my brothers.’ That is why he has not come to the king’s table.”

30 І запалав Саулів гнів на Йонатана, і він сказав йому: Негідний і неслухняний сину! Чи ж не знаю я, що ти вибрав Єссеєвого сина на свій сором та на сором і неславу своєї матері?

Then Saul was very angry with Jonathan and he said to him, “You son of a sinful woman! Do I not know that you are choosing the son of Jesse to your own shame and to the shame of your mother who gave birth to you?

31 Б о всі дні, поки Єссеїв син живий на землі, не будеш міцно стояти ані ти, ані царство твоє. А тепер пошли, і приведи його до мене, бо він призначений на смерть.

As long as the son of Jesse lives on the earth, you and the power you would have as king will not last. So send for him and bring him to me. For he must die.”

32 І відповів Йонатан своєму батькові Саулові та й сказав йому: Чому він буде забитий? Що він зробив?

Jonathan answered his father Saul, “Why should he be killed? What has he done?”

33 Т оді Саул кинув списа на нього, щоб убити його. І пізнав Йонатан, що то постановлене від батька, щоб убити Давида.

But Saul threw his spear at Jonathan to kill him, so he knew that his father had decided to kill David.

34 І встав Йонатан від столу, розпалений гнівом, і не їв хліба і другого дня новомісяччя, бо був засмучений за Давида, бо його образив його батько.

Jonathan rose from the table very angry. He did not eat any food on the second day of the new moon. For he was filled with sorrow for David, because his father had brought shame upon him.

35 І сталося вранці, і вийшов Йонатан на поле, на умовлений з Давидом час, а з ним був малий хлопець.

In the morning Jonathan went out to the field at the time he and David agreed to meet. A little boy was with him.

36 І сказав він до хлопця свого: Побіжи, знайди ті стріли, що я вистріляю. Хлопець побіг, а він пустив стрілу поза нього.

Jonathan said to his boy, “Run, find the arrows I shoot.” As the boy was running, he shot an arrow past him.

37 І прийшов хлопець до місця стріли, що пустив Йонатан, а Йонатан кликнув за хлопцем і сказав: Он та стріла за тобою далі!

The boy came to the place where Jonathan had shot the arrow. Jonathan called to the boy and said, “Is not the arrow farther away?”

38 І кликнув Йонатан за хлопцем: Скоро, поспіши, не ставай! І зібрав Йонатанів хлопець стріли, та й прийшов до свого пана.

Jonathan called to the boy, “Hurry, be quick, do not stay!” Then Jonathan’s boy picked up the arrow and came to his owner.

39 А той хлопець нічого не знав, тільки Йонатан та Давид знали ту справу.

The boy knew nothing. Only Jonathan and David knew what had happened.

40 І віддав Йонатан свою зброю юнакові, якого мав, та й сказав йому: Іди, занеси це до міста!

Then Jonathan gave his bow and arrows to his boy and told him, “Go, take them to the city.”

41 Т ой юнак пішов, а Давид устав із південного боку, і впав на обличчя своє на землю, та й поклонився три рази. І поцілували вони один одного, і оплакували один одного, а Давид гірко плакав.

When the boy was gone, David rose from the south side and fell on his face to the ground. He bowed three times. Then they kissed each other and cried together, but David more.

42 І сказав Йонатан до Давида: Іди з миром! А що присягнули ми двоє в Господнє Ім'я, говорячи: Господь нехай буде свідком між мною та між тобою, і між насінням моїм та насінням твоїм, нехай буде аж навіки! (21-1) І встав Давид і пішов, а Йонатан пішов до міста.

Jonathan said to David, “Go in peace. For we have promised each other in the name of the Lord, saying, ‘The Lord will be between me and you, and between my children and your children forever.’” Then David got up and left, and Jonathan went into the city.