1 Я кщо ти, Ізраїлю, вернешся, каже Господь, до Мене ти вернешся, і якщо ти відкинеш із-перед обличчя Мого гидоти свої, то не будеш тинятись!

If thou dost turn back, O Israel, An affirmation of Jehovah, unto Me turn back, And if thou dost turn aside Thine abominations from My face, Then thou dost not bemoan.

2 І якщо ти присягнеш Як живий Господь правдою й правом та справедливістю, то будуть Ним благословлятись народи, і хвалитись Ним будуть.

And thou hast sworn -- Jehovah liveth, In truth, in judgment, and in righteousness, And blessed themselves in Him have nations, And in Him they boast themselves.

3 Б о так каже Господь мужам Юди та Єрусалиму: Оріть собі на цілині, і не сійте в тернину!

For thus said Jehovah, To the man of Judah, and to Jerusalem: Till for yourselves tillage, And do not sow unto the thorns.

4 О брізуйтеся Господеві, й усуньте із ваших сердець крайні плоті, юдеї та мешканці Єрусалиму, щоб не вийшла, немов той огонь, Моя лютість, і буде палати вона, і не буде кому погасити через злі ваші вчинки!

Be circumcised to Jehovah, And turn aside the foreskins of your heart, O man of Judah, and ye inhabitants of Jerusalem, Lest My fury go out as fire, and hath burned, And there is none quenching, Because of the evil of your doings.

5 О повістіте в Юдеї та в Єрусалимі звістіть та й скажіть: Засурміте в сурму у краю! Кричіть гучним голосом та говоріть: Зберіться та підемо до міст до твердинних!

Declare in Judah, and in Jerusalem sound, And say ye, `Blow a trumpet in the land,' Call ye fully, and say ye: `Be gathered, and we go in to the fenced city.'

6 П ідійміте прапор до Сіону, поспішайте, не станьте, бо з півночі зло приведу, і велике нещастя...

Lift up an ensign Zionward, Strengthen yourselves, stand not still, For evil I am bringing in from the north, And a great destruction.

7 Л ев виходить із своєї гущавини, і той, хто нищить народи, вирушає із місця свого, щоб твій край обернути на руїну, і спустошені будуть міста твої, так що забракне і мешканця!...

Gone up hath a lion from his thicket, And a destroyer of nations hath journeyed, He hath come forth from his place To make thy land become a desolation, Thy cities are laid waste, without inhabitant.

8 О тож, опережіться веретами, плачте та голосіть, бо лютість Господнього гніву від нас не відвернеться!

For this, gird on sackcloth, lament and howl, For the fierce anger of Jehovah hath not turned back from us.

9 І станеться в день той, говорить Господь, згине розум царя і розум князів, і остовпіють священики, а пророки здивуються

And it hath come to pass, in that day, An affirmation of Jehovah: `Perish doth the heart of the king, And the heart of the princes, And astonished have been the priests, And the prophets do wonder.'

10 й скажуть: О Господи, Боже, справді обманений сильно народ цей та Єрусалим, коли казано: Буде вам мир, а меч доторкнувся ось аж до душі!...

And I say, `Ah, Lord Jehovah, Surely thou hast entirely forgotten this people and Jerusalem, saying, Peace is for you, And struck hath a sword unto the soul!'

11 Т ого часу народові цьому та Єрусалимові сказане буде: Ось вітер палкий з лисих гір на пустині, на дорозі дочки Мого люду, не на віяння й не на очищення він!

At that time it is said of this people, And of Jerusalem: `A dry wind of high places in the wilderness,' The way of the daughter of My people, (Not for winnowing, nor for cleansing,)

12 Т а вітер сильніший від цього прибуде Мені, і над ними Я суд прокажу...

A full wind from these doth come for Me, Now, also, I speak judgments with them.

13 О сь він прийде, як хмари, й як буря його колесниці, від орлів швидші коні його: Горе нам, бо спустошені будемо ми!...

Lo, as clouds he cometh up, And as a hurricane his chariots, Lighter than eagles have been his horses, Wo to us, for we have been spoiled.

14 О бмий серце своє від лихого, о Єрусалиме, щоб був ти врятований! Аж доки в тобі пробуватимуть думки марноти твоєї?

Wash from evil thy heart, O Jerusalem, That thou mayest be saved, Till when dost thou lodge in thy heart Thoughts of thy strength?

15 Б о голос доносить із Дану й звіщає погибіль з Єфремових гір...

For a voice is declaring from Dan, And sounding sorrow from mount Ephraim.

16 П ригадайте народам оце, сповістіть ось про Єрусалим: Приходять з далекого краю його облягати, і здіймають свій крик на юдейські міста!

Make ye mention to the nations, Lo, sound ye to Jerusalem: `Besiegers are coming from the land afar off, And they give forth against cities of Judah their voice.

17 Я к сторожа полів, навколо оточать його, бо він Мені був неслухняний, говорить Господь!

As the keepers of a field They have been against her round about, For with Me she hath been rebellious, An affirmation of Jehovah.'

18 Д орога твоя й твої вчинки тобі це зробили, це лихо твоє: бо гірке, бо торкнуло воно аж до серця твого...

Thy way and thy doings have done these to thee, This thy vexation, for bitter, For it hath struck unto thy heart.

19 О й, утробо моя, ти утробо моя, я тремчу! Біль серце стискає мені, і трепоче мені моє серце!... Не можу мовчати, бо вчула душа моя голос сурми, гук війни!

My bowels, my bowels! I am pained the walls of my heart, Make a noise for me doth My heart, I am not silent, For the voice of a trumpet I have heard, O my soul -- a shout of battle!

20 Б іда на біду прикликається, вся бо земля поруйнована буде, спустошені будуть зненацька намети мої, вмить завіси мої...

Destruction on destruction is proclaimed, For spoiled hath been all the land, Suddenly spoiled have been my tents, In a moment -- my curtains.

21 А ж доки я бачити прапора буду, буду чути голос сурми?

Till when do I see an ensign? Do I hear the voice of a trumpet?

22 Т ому, що народ мій безглуздий, він не знає Мене: вони нерозумні сини й нерозважні вони, мудрі вони, щоб чинити лихе, та не вміють чинити добра!

For my people foolish, me they have not known, Foolish sons they, yea, they not intelligent, Wise they to do evil, And to do good they have not known.

23 Д ивлюся на землю, аж ось порожнеча та пустка, і на небо й нема його світла!

I looked the land, and lo, waste and void, And unto the heavens, and their light is not.

24 Д ивлюся на гори, аж ось вони трусяться, і всі згір'я хитаються!

I have looked the mountains, And lo, they are trembling. And all the hills moved themselves lightly.

25 Д ивлюся, аж ось вже немає людини, і порозліталось все птаство небесне.

I have looked, and lo, man is not, And all fowls of the heavens have fled.

26 Д ивлюся, аж ось край родючий пустинею став, а міста його знищені всі від обличчя Господнього, від полум'я гніву Його...

I have looked, and lo, The fruitful place a wilderness, And all its cities have been broken down, Because of Jehovah, Because of the fierceness of His anger.

27 Б о Господь так прорік: Спустошенням стане ввесь край, та кінця йому ще не вчиню!

For thus said Jehovah: All the land is a desolation, but a completion I make not.

28 І буде в жалобі земля через це, і затьмариться небо вгорі, бо Я говорив, що задумав, і не пожалую, і не відступлюся від того...

For this doth the land mourn, And black have been the heavens above, because I have spoken -- I have purposed, And I have not repented, Nor do I turn back from it.

29 В ід гуркотнечі їздця та стрільця побіжить усе місто, повтікають в гущавини й злізуть на скелі... Всі міста покинуті, і немає нікого, хто мешкав би в них...

From the voice of the horseman, And of him shooting with the bow, all the city is fleeing, They have come into thickets, And on cliffs they have gone up, All the city is forsaken, And there is no one dwelling in them.

30 А ти, поруйнована, дочко Сіону, що будеш робити? Хоч ти зодягаєш себе в кармазин, хоч прикрашуєшся золотою оздобою, хоч очі свої підмальовуєш фарбою, та надаремно прикрашуєшся: обридили тобою коханці твої, на життя твоє важать вони!

And thou, O spoiled one, what dost thou? For thou puttest on scarlet, For thou adornest thyself ornaments of gold. For thou rendest with pain thine eyes, In vain thou dost make thyself fair, Kicked against thee have doting ones, Thy life they do seek.

31 Б о чую Я крик, немов породіллі, чую стогін, мов первістки, голос Сіонської дочки, вона стогне, заломлює руки свої та голосить: Ой, горе мені, бо попало життя моє вбивникам!...

For a voice as of a sick woman I have heard, Distress, as of one bringing forth a first-born, The voice of the daughter of Zion, She bewaileth herself, she spreadeth out her hands, `Wo to me now, for weary is my soul of slayers!'