1 T hen David fled from Naioth in Ramah, and went and said to Jonathan, “What have I done? What is my iniquity, and what is my sin before your father, that he seeks my life?”

І втік Давид з Найоту в Рамі, і прийшов та й сказав перед Йонатаном: Що я зробив, яка провина моя й який мій гріх перед батьком твоїм, що він шукає моєї душі?

2 S o Jonathan said to him, “By no means! You shall not die! Indeed, my father will do nothing either great or small without first telling me. And why should my father hide this thing from me? It is not so! ”

А той відказав: Борони Боже, ти не помреш! Таж батько мій не робить жодної справи, великої чи справи малої, коли не відкриває на вухо мені, то чому мій батько заховає від мене цю справу? Цього не буде!

3 T hen David took an oath again, and said, “Your father certainly knows that I have found favor in your eyes, and he has said, ‘Do not let Jonathan know this, lest he be grieved.’ But truly, as the Lord lives and as your soul lives, there is but a step between me and death.”

А Давид іще присягнув та й сказав: Добре пізнав твій батько, що я знайшов милість в очах твоїх. І сказав він: Нехай не довідається про те Йонатан, щоб не був він засмучений. Але як живий Господь і як жива душа твоя, між мною та смертю не більше кроку!

4 S o Jonathan said to David, “Whatever you yourself desire, I will do it for you.”

І сказав Йонатан до Давида: Що підкаже душа твоя, те зроблю тобі!

5 A nd David said to Jonathan, “Indeed tomorrow is the New Moon, and I should not fail to sit with the king to eat. But let me go, that I may hide in the field until the third day at evening.

І сказав Давид до Йонатана: Ось узавтра новомісяччя, коли звичайно сиджу я з царем, щоб їсти з ним. Але ти відпусти мене, а я сховаюся в полі аж до третього вечора.

6 I f your father misses me at all, then say, ‘David earnestly asked permission of me that he might run over to Bethlehem, his city, for there is a yearly sacrifice there for all the family.’

Якщо дійсно згадає про мене твій батько, то скажеш, що конче жадав від мене Давид, щоб йому забігти до свого міста Віфлеєму, бо там річна жертва для всього роду його.

7 I f he says thus: ‘ It is well,’ your servant will be safe. But if he is very angry, be sure that evil is determined by him.

Якщо він скаже так: Добре! то мир твоєму рабові. А якщо дійсно запалає йому гнів, то знай, що постановлене те зло від нього.

8 T herefore you shall deal kindly with your servant, for you have brought your servant into a covenant of the Lord with you. Nevertheless, if there is iniquity in me, kill me yourself, for why should you bring me to your father?”

І зробиш милість своєму рабові, бо ти ввів свого раба в Господній заповіт із собою. А якщо є на мені провина, убий мене ти, а до батька твого пощо мене вести?

9 B ut Jonathan said, “Far be it from you! For if I knew certainly that evil was determined by my father to come upon you, then would I not tell you?”

І відказав Йонатан: Борони тебе, Боже! Бо якщо справді пізнаю, що в мого батька постановлене зло, щоб прийшло на тебе, чи ж того я не розкажу тобі?

10 T hen David said to Jonathan, “Who will tell me, or what if your father answers you roughly?”

І сказав Давид до Йонатана: Хто повідомить мене, якщо батько твій відповість тобі жорстоке?

11 A nd Jonathan said to David, “Come, let us go out into the field.” So both of them went out into the field.

А Йонатан сказав до Давида: Ходи ж, і вийдемо на поле. І вийшли вони обидва на поле.

12 T hen Jonathan said to David: “The Lord God of Israel is witness! When I have sounded out my father sometime tomorrow, or the third day, and indeed there is good toward David, and I do not send to you and tell you,

І сказав Йонатан до Давида: Свідок Господь, Бог Ізраїлів, що післязавтра цього часу вивідаю я батька свого. Нехай скарає мене Бог, якщо тоді не пошлю до тебе, і не сповіщу тебе,

13 m ay the Lord do so and much more to Jonathan. But if it pleases my father to do you evil, then I will report it to you and send you away, that you may go in safety. And the Lord be with you as He has been with my father.

так нехай зробить Господь Йонатану, і так нехай додасть! А якщо моєму батькові вгодно зробити зло тобі, то сповіщу тебе, і відішлю тебе, і ти підеш у мирі, а Господь буде з тобою, як Він був із моїм батьком.

14 A nd you shall not only show me the kindness of the Lord while I still live, that I may not die;

І ти, якщо я буду ще живий, хіба не зробиш зо мною Господньої милости? Коли ж я помру,

15 b ut you shall not cut off your kindness from my house forever, no, not when the Lord has cut off every one of the enemies of David from the face of the earth.”

то не відбирай своєї милости від дому мого навіки, а навіть тоді, як Господь понищить усіх Давидових ворогів із поверхні землі.

16 S o Jonathan made a covenant with the house of David, saying, “Let the Lord require it at the hand of David’s enemies.”

І нехай пошукає Господь душі від Давидових ворогів! І склав Йонатан умову з Давидовим домом.

17 N ow Jonathan again caused David to vow, because he loved him; for he loved him as he loved his own soul.

І Йонатан далі присягався Давидові в своїй любові до нього, бо він покохав його, як свою душу.

18 T hen Jonathan said to David, “Tomorrow is the New Moon; and you will be missed, because your seat will be empty.

І сказав йому Йонатан: Узавтра новомісяччя, і ти будеш згаданий, бо буде порожнє твоє місце.

19 A nd when you have stayed three days, go down quickly and come to the place where you hid on the day of the deed; and remain by the stone Ezel.

А третього дня скоро зійдеш, і прийдеш до місця, де ти ховався у день твого чину, і сядеш при камені Азел.

20 T hen I will shoot three arrows to the side, as though I shot at a target;

А я пущу три стрілі набік, ніби стріляючи собі до мети.

21 a nd there I will send a lad, saying, ‘Go, find the arrows.’ If I expressly say to the lad, ‘Look, the arrows are on this side of you; get them and come’—then, as the Lord lives, there is safety for you and no harm.

І ось пошлю я слугу: Іди, знайди ті стріли! Якщо, говорячи, скажу я до хлопця: Он ті стріли тут перед тобою, візьми їх, то приходь, бо мир тобі, і нема нічого злого, як живий Господь!

22 B ut if I say thus to the young man, ‘Look, the arrows are beyond you’—go your way, for the Lord has sent you away.

А якщо я скажу до того юнака так: Он ті стріли з а тобою далі, то втікай, бо Господь відпускає тебе.

23 A nd as for the matter which you and I have spoken of, indeed the Lord be between you and me forever.”

А та річ, що про неї говорили ми, я та ти, ось Господь буде свідком між мною та між тобою аж навіки!

24 T hen David hid in the field. And when the New Moon had come, the king sat down to eat the feast.

І сховався Давид у полі. І було новомісяччя, а цар засів до їжі.

25 N ow the king sat on his seat, as at other times, on a seat by the wall. And Jonathan arose, and Abner sat by Saul’s side, but David’s place was empty.

І сів цар на стільці своїм, як раз-у-раз, на стільці при стіні. І встав Йонатан, а Авнер сів збоку Саула, а Давидове місце було порожнє.

26 N evertheless Saul did not say anything that day, for he thought, “Something has happened to him; he is unclean, surely he is unclean.”

Та Саул нічого не говорив того дня, бо сказав собі: Це випадок, Давид не чистий, бо не очистився.

27 A nd it happened the next day, the second day of the month, that David’s place was empty. And Saul said to Jonathan his son, “Why has the son of Jesse not come to eat, either yesterday or today?”

І сталося другого дня, на другий день новомісяччя, було порожнє Давидове місце. І сказав Саул до сина свого Йонатана: Чому не прийшов на хліб Єссеїв син і вчора, і сьогодні?

28 S o Jonathan answered Saul, “David earnestly asked permission of me to go to Bethlehem.

І відповів Йонатан Саулові: Дійсно просився Давид у мене до Віфлеєму.

29 A nd he said, ‘Please let me go, for our family has a sacrifice in the city, and my brother has commanded me to be there. And now, if I have found favor in your eyes, please let me get away and see my brothers.’ Therefore he has not come to the king’s table.”

І він говорив: Пусти мене, бо в тому місті для нас родова жертва, і запросив мене брат мій. А тепер, якщо знайшов я милість в очах твоїх, нехай я побіжу та побачу братів моїх. Тому не прийшов він до царського столу.

30 T hen Saul’s anger was aroused against Jonathan, and he said to him, “You son of a perverse, rebellious woman! Do I not know that you have chosen the son of Jesse to your own shame and to the shame of your mother’s nakedness?

І запалав Саулів гнів на Йонатана, і він сказав йому: Негідний і неслухняний сину! Чи ж не знаю я, що ти вибрав Єссеєвого сина на свій сором та на сором і неславу своєї матері?

31 F or as long as the son of Jesse lives on the earth, you shall not be established, nor your kingdom. Now therefore, send and bring him to me, for he shall surely die.”

Бо всі дні, поки Єссеїв син живий на землі, не будеш міцно стояти ані ти, ані царство твоє. А тепер пошли, і приведи його до мене, бо він призначений на смерть.

32 A nd Jonathan answered Saul his father, and said to him, “Why should he be killed? What has he done?”

І відповів Йонатан своєму батькові Саулові та й сказав йому: Чому він буде забитий? Що він зробив?

33 T hen Saul cast a spear at him to kill him, by which Jonathan knew that it was determined by his father to kill David.

Тоді Саул кинув списа на нього, щоб убити його. І пізнав Йонатан, що то постановлене від батька, щоб убити Давида.

34 S o Jonathan arose from the table in fierce anger, and ate no food the second day of the month, for he was grieved for David, because his father had treated him shamefully.

І встав Йонатан від столу, розпалений гнівом, і не їв хліба і другого дня новомісяччя, бо був засмучений за Давида, бо його образив його батько.

35 A nd so it was, in the morning, that Jonathan went out into the field at the time appointed with David, and a little lad was with him.

І сталося вранці, і вийшов Йонатан на поле, на умовлений з Давидом час, а з ним був малий хлопець.

36 T hen he said to his lad, “Now run, find the arrows which I shoot.” As the lad ran, he shot an arrow beyond him.

І сказав він до хлопця свого: Побіжи, знайди ті стріли, що я вистріляю. Хлопець побіг, а він пустив стрілу поза нього.

37 W hen the lad had come to the place where the arrow was which Jonathan had shot, Jonathan cried out after the lad and said, “ Is not the arrow beyond you?”

І прийшов хлопець до місця стріли, що пустив Йонатан, а Йонатан кликнув за хлопцем і сказав: Он та стріла за тобою далі!

38 A nd Jonathan cried out after the lad, “Make haste, hurry, do not delay!” So Jonathan’s lad gathered up the arrows and came back to his master.

І кликнув Йонатан за хлопцем: Скоро, поспіши, не ставай! І зібрав Йонатанів хлопець стріли, та й прийшов до свого пана.

39 B ut the lad did not know anything. Only Jonathan and David knew of the matter.

А той хлопець нічого не знав, тільки Йонатан та Давид знали ту справу.

40 T hen Jonathan gave his weapons to his lad, and said to him, “Go, carry them to the city.”

І віддав Йонатан свою зброю юнакові, якого мав, та й сказав йому: Іди, занеси це до міста!

41 A s soon as the lad had gone, David arose from a place toward the south, fell on his face to the ground, and bowed down three times. And they kissed one another; and they wept together, but David more so.

Той юнак пішов, а Давид устав із південного боку, і впав на обличчя своє на землю, та й поклонився три рази. І поцілували вони один одного, і оплакували один одного, а Давид гірко плакав.

42 T hen Jonathan said to David, “Go in peace, since we have both sworn in the name of the Lord, saying, ‘May the Lord be between you and me, and between your descendants and my descendants, forever.’” So he arose and departed, and Jonathan went into the city.

І сказав Йонатан до Давида: Іди з миром! А що присягнули ми двоє в Господнє Ім'я, говорячи: Господь нехай буде свідком між мною та між тобою, і між насінням моїм та насінням твоїм, нехай буде аж навіки! (21-1) І встав Давид і пішов, а Йонатан пішов до міста.