1 Т огава, като изново размишлявах Всичките угнетения, които стават под слънцето, И видях сълзите на угнетяваните, че нямаше за тях утешител, И че силата беше в ръката на ония, които ги угнетяваха, А за тях нямаше утешител,

І знов я побачив всі утиски, що чинились під сонцем, і сльоза ось утискуваних, та немає для них потішителя, і насилля з руки, що їх гноблять, і немає для них потішителя...

2 З а това аз ублажавах умрелите, които са вече умрели, Повече от живите, които са още живи;

І я похвалив тих померлих, що давно повмирали, більш від живих, що живуть дотепер...

3 А по-щастлив и от двамата считах оня, който не е бил още, Който не е видял лошите дела, които стават под слънцето.

А краще від них від обох тій людині, що досі іще не була, що не бачила чину лихого, що робився під сонцем!

4 Т огава видях всеки труд и всяко сполучливо дело, Че поради него човек бива завиждан от ближния си. И това е суета и гонене на вятър.

І я бачив ввесь труд та ввесь успіх учинку, викликає заздрість одного до одного, і це все марнота та ловлення вітру!...

5 Б езумният сгъва ръцете си И яде своята си плът,

Нерозумний сидить, склавши руки свої, та жере своє тіло,

6 И казва: По-добре една пълна шепа със спокойствие, Отколкото две пълни шепи с труд и с гонене на вятър.

краща повна долоня спокою за повні дві жмені клопоту та за ловлення вітру!...

7 Т огава изново видях само суета под слънцето.

І знову я бачив марноту під сонцем:

8 И ма такъв, който е самичък, който няма другар, Да! Няма нито син, нито брат; Но пак няма край на многото му труд, Нито се насища окото му с богатство; И той не дума: За кого, прочее, се трудя аз И лишавам душата си от благо? И това е суета и тежък труд.

Буває самотній, і не має нікого він іншого, сина чи брата у нього нема, та немає кінця всьому зусиллю його, і не насититься око багатством його, і він не повість: Та для кого дбаю і позбавляю добра свою душу? Марнота й оце, і даремна робота воно...

9 П о-добре са двама, отколкото един, Понеже те имат добра награда за труда си;

Краще двом, як одному, бо мають хорошу заплату за труд свій,

10 З ащото, ако паднат, единият ще вдигне другаря си; Но горко на оня, който е сам, когато падне, И няма друг да го вдигне.

і якби вони впали, підійме одне свого друга! Та горе одному, як він упаде, й нема другого, щоб підвести його...

11 И ако легнат двама заедно ще се стоплят; А един как ще се стопли самичък ?

Також коли вдвох покладуться, то тепло їм буде, а як же зогрітись одному?

12 И ако някой надвие на един, който е самичък, Двама ще му се опрат; И тройното въже не се къса скоро.

А коли б хто напав на одного, то вдвох вони стануть на нього, і нитка потрійна не скоро пірветься!

13 П о-добър е беден и мъдър младеж, Отколкото стар и безумен цар, Който не знае вече да приема съвет;

Ліпший убогий та мудрий юнак, аніж цар старий та нерозумний, що вже осторог не приймає,

14 З ащото единият излиза из тъмницата (Еврейски: къщата на веригите), за да царува, А другият, и цар да се е родил, става сиромах.

бо виходить юнак і з в'язниці, щоб зацарювати, хоч у царстві своїм народивсь він убогим!

15 В идях всичките живи, които ходят под слънцето, Че бяха с младежа, втория, който стана вместо него;

Я бачив усіх живих, що ходять під сонцем, на боці цього юнака, цього другого, що став він на місце його.

16 Н ямаше край на всичките люде, На всичките, над които е бил той; А идещите подир него не ще се зарадват в него. Наистина и това е суета и гонене на вятър.

Немає кінця всьому людові, всьому, що був перед ним, та й наступні не втішаться ним, бо й це теж марнота та ловлення вітру!...