1 О И като видя видението, веднага потърсихме случай да отидем в Македония, като дойдохме до заключение, че Бог ни призовава да проповядваме благовестието на тях.

І прибув він у Дервію й Лістру. І ото був там один учень, на ім'я Тимофій, син наверненої однієї юдеянки, а батько був геллен.

2 О И като ги изведоха при градските съдии рекоха: Тия човеци са Юдеи и много смущават града ни,

Добре свідоцтво про нього давали брати, що були в Лістрі та в Іконії.

3 Н его Павел пожела да води със себе си, затова взе та го обряза поради юдеите, които бяха по ония места; понеже всички знаяха, че баща му беше, грък.

Павло захотів його взяти з собою, і, взявши, обрізав його через юдеїв, що були в тих місцях, бо всі знали про батька його, що був геллен.

4 И като ходеха по градовете, предаваха им наредбите определени от апостолите и презвитерите в Ерусалим, за да ги пазят.

Як міста ж переходили, то їм передавали, щоб вони берегли оті постанови, які видали в Єрусалимі апостоли та старші.

5 Т ака църквите се утвърдяваха във вярата, и от ден на ден се умножаваха числено.

А Церкви зміцнювалися в вірі, і щоденно зростали кількістю.

6 И апостолите преминаха Фригийската и Галатийската земя, като им се забрани от Светия Дух да проповядват словото в Азия;

А що Дух Святий їм не звелів провіщати слово в Азії, то вони перейшли через Фрігію та через країну галатську.

7 и като дойдоха срещу Мизия, опитаха се да отидат във Витиния, но Исусовия Дух не им допусна.

Дійшовши ж до Мізії, хотіли піти до Вітінії, та їм не дозволив Дух Ісусів.

8 И тъй, като изминаха Мизия слязоха в Троада.

Обминувши ж Мізію, прибули до Троади.

9 И яви се на Павла нощя видение: един македонец стоеше и се молеше, казвайки: Дойди в Македония и помогни ни.

І Павлові з'явилось видіння вночі: якийсь македонянин став перед ним і благав його, кажучи: Прийди в Македонію, і нам поможи!

10 И като видя видението, веднага потърсихме случай да отидем в Македония, като дойдохме до заключение, че Бог ни призовава да проповядваме благовестието на тях.

Як побачив він це видіння, то ми зараз хотіли піти в Македонію, зрозумівши, що Господь нас покликав звіщати їм Євангелію.

11 И тъй, като отплувахме от Троада, отправихме се право към Самотрак, на утрешния ден в Неапол,

Тож відпливши з Троади, прибули ми навпрост у Самотракію, а другого дня до Неаполя,

12 и оттам във Филипи, който е главният град на оная Македония, и Римска колония. В тоя град преседяхме няколко дни.

звідтіля ж у Филипи, що є перше місто-осада в тій частині Македонії. І пробули ми в цім місті днів кілька.

13 А в събота излязохме вън от портата край една река, дето предполагахме, че става молитва; и седнахме та говорихме на събраните там жени.

Дня ж суботнього вийшли ми з міста над річку, де, за звичаєм, було місце молитви, і, посідавши, розмовляли з жінками, що посходились.

14 И някоя си богобоязлива жена на име Лидия, от град Тиатир, продавачка на морави платове, слушаше; и Господ отвори сърцето й да внимава на това, което Павел говореше.

Прислухалася й жінка одна, що звалася Лідія, купчиха кармазином з міста Тіятір, що Бога вона шанувала. Господь же їй серце відкрив, щоб уважати на те, що Павло говорив.

15 И като се кръсти тя и домът и, помоли ни, казвайки: Ако ме признавате за вярна Господу, влезте в къщата ми и седете. И принуди ни.

А коли охристилась вона й її дім, то благала нас, кажучи: Якщо ви признали, що вірна я Господеві, то прийдіть до господи моєї й живіть. І змусила нас.

16 И един ден, като отивахме на молитвеното място, срещна ни една мома, която имаше предсказвателен дух и чрез прокобяването си докарваше голяма печалба на господарите си.

І сталось, як ми йшли на молитву, то нас перестріла служниця одна, що мала віщунського духа, яка ворожбитством давала великий прибуток панам своїм.

17 Т я вървеше подир Павла и нас та викаше, казвайки: Тия човеци са слуги на всевишния Бог, които ви проповядват път за спасение.

Вона йшла слідкома за Павлом та за нами, і кричала, говорячи: Оці люди це раби Всевишнього Бога, що вам провіщають дорогу спасіння!

18 Т ова тя правеше много дни наред, А понеже твърде дотегна на Павла, той се обърна и рече на духа: Заповядвам ти в името на Исуса Христа да излезеш от нея. И излезе в същия час.

І багато днів вона це робила. І обуривсь Павло, і, обернувшись, промовив до духа: У Ім'я Ісуса Христа велю я тобі вийди з неї! І того часу той вийшов.

19 А господарите и като видяха, че излезе и надеждата им за печалба, хванаха Павла и Сила та ги завлякоха на пазаря пред началниците.

А пани її, бачивши, що пропала надія на їхній прибуток, схопили Павла й Силу, і потягли їх на ринок до старших.

20 И като ги изведоха при градските съдии, рекоха: Тия човеци са юдеи и смущават града ни,

Коли ж їх привели до начальників, то сказали: Ці люди, юдеї, наше місто бунтують,

21 к ато прповядват обичаи, които не е позволено на нас, като Римляни, да приемаме или да пазим.

і навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не годиться приймати, ані виконувати.

22 Н а това, народът купно се подигна против тях, и градските съдии им разкъсаха дрехите и заповядаха да ги бият с тояги.

І натовп піднявся на них. А начальники здерли одежу із них, та звеліли їх різками сікти.

23 И като ги биха много, хвърлиха ги в тъмница, и заръчаха на тъмничния началник да ги варди здраво;

І, завдавши багато їм ран, посадили в в'язницю, наказавши в'язничному дозорцеві, щоб їх пильно стеріг.

24 к ойто като получи такава заповед, хвърли ги в по-вътрешната тъмница, и стегна добре нозете им в клада.

Одержавши такого наказа, той їх повкидав до внутрішньої в'язниці, а їхні ноги забив у колоди.

25 Н о по среднощ, когато Павел и Сила се молеха с химни на Бога, а затворниците ги слушаха,

А північної пори Павло й Сила молилися, і Богові співали, а ув'язнені слухали їх.

26 в незапно стана голям трус, така че основите на тъмницата се поклатиха и веднага всички врати се отвориха, и оковите на всичките се развързаха.

І ось нагло повстало велике трясіння землі, аж основи в'язничні були захиталися! І повідчинялися зараз усі двері, а кайдани з усіх поспадали...

27 И началникът, като се събуди и видя тъмничните врати отворени, измъкна ножа си и щеше да се убие, мислейки, че затворниците са избягали.

Як прокинувся ж сторож в'язничний, і побачив відчинені двері в'язниці, то витяг меча та й хотів себе вбити, мавши думку, що повтікали ув'язнені.

28 Н о Павел извика със силен глас, думайки: Недей струва никакво зло на себе си, защото всички сме тука.

А Павло скрикнув голосом гучним, говорячи: Не чини собі жодного зла, бо всі ми ось тут!

29 Т огава началникът поиска светила, скочи вътре, и разтреперан падна пред Павла и Сила;

Зажадавши ж той світла, ускочив, і тремтячий припав до Павла та до Сили.

30 и изведе ги вън и рече: Господа, що трябва да сторя за да се спася?

І вивів їх звідти й спитав: Добродії! Що треба робити мені, щоб спастися?

31 А те казаха: повярвай в Господа Исуса (Христа), и ще се спасиш, ти и домът ти.

А вони відказали: Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасений ти сам та твій дім.

32 И говориха Господнето учение на него и на всички, които бяха в дома му.

І Слово Господнє звіщали йому та й усім, хто був у домі його.

33 И той ги взе в същия час през нощта та им изми раните; и без забава се кръсти, той той и всичките негови.

І сторож забрав їх того ж часу вночі, їхні рани обмив, і охристився негайно він сам та його всі домашні.

34 И като ги заведе в къщата си, сложи им трапеза; и, повярвал в Бога, зарадва се с целия си дом.

І він їх запровадив до дому свого, і поживу поставив, і радів із усім домом своїм, що ввірував у Бога.

35 А когато се разсъмна, градските съдии пратиха палачите да рекат: Пусни ония човеци.

А коли настав день, то прислали начальники слуг поліційних, наказуючи: Відпусти тих людей!

36 И началникът съобщи думите на Павла, казвайки: Градските съдии са пратили да ви пуснем; сега, прочее, излезте и си идете с мир.

І сказав той в'язничний дозорець слова ці Павлові: що прислали начальники, щоб вас відпустити. Отож, вийдіть тепер та й з миром ідіть!

37 Н о Павел им рече: Биха ни публично без да сме били осъдени, нас, които сме Римляни, и ни хвърлиха в тъмница; и сега тайно ли ни изваждат? То не става; но те нека дойдат и ни изведат.

А Павло відказав їм: Нас, римлян, незасуджених, різками сікли прилюдно, і до в'язниці всадили, а тепер нас таємно виводять? Але ні! Хай вони самі прийдуть, та й виведуть нас!

38 И палачите съобщиха тия думи на градските съдии; а те като чуха, че били Римляни, уплашиха се;

Ці ж слова поліційні слуги донесли начальникам. А ті налякались, почувши, що римляни вони.

39 и дойдоха та ги помолиха да бъдат снизходителни, и като ги изведоха поканиха ги да си отидат от града.

І прийшли, та їх перепросили, а вивівши, благали, щоб із міста пішли.

40 А те, като излязоха от тъмницата, влязоха у Лидини, и, като видяха братята, увещаха ги, и си заминаха.

І, вийшовши з в'язниці, прибули вони до Лідії, а з братами побачившись, потішили їх та й пішли.