1 Я человек, испытавший горе от жезла гнева Его.

Я той муж, який бачив біду від жезла Його гніву,

2 О н повел меня и ввел во тьму, а не во свет.

Він провадив мене й допровадив до темряви, а не до світла...

3 Т ак, Он обратился на меня и весь день обращает руку Свою;

Лиш на мене все знову обертає руку Свою цілий день...

4 и змождил плоть мою и кожу мою, сокрушил кости мои;

Він виснажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторощив,

5 о городил меня и обложил горечью и тяготою;

обгородив Він мене, і мене оточив гіркотою та мукою,

6 п осадил меня в темное место, как давно умерших;

у темноті мене посадив, мов померлих давно...

7 о кружил меня стеною, чтобы я не вышел, отяготил оковы мои,

Обгородив Він мене і не вийду, тяжкими вчинив Він кайдани мої...

8 и когда я взывал и вопиял, задерживал молитву мою;

І коли я кричу й голошу, затикає Він вуха Свої на молитву мою...

9 к аменьями преградил дороги мои, извратил стези мои.

Камінням обтесаним обгородив Він дороги мої, повикривлював стежки мої...

10 О н стал для меня как бы медведь в засаде, лев в скрытном месте;

Він для мене ведмедем чатуючим став, немов лев той у сховищі!

11 и звратил пути мои и растерзал меня, привел меня в ничто;

Поплутав дороги мої та розшарпав мене, учинив Він мене опустошеним!

12 н атянул лук Свой и поставил меня как бы целью для стрел;

Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли,

13 п ослал в почки мои стрелы из колчана Своего.

пустив стріли до нирок моїх з Свого сагайдака...

14 Я стал посмешищем для всего народа моего, вседневною песнью их.

Для всього народу свого я став посміховиськом, глумливою піснею їхньою цілий день...

15 О н пресытил меня горечью, напоил меня полынью.

Наситив мене гіркотою, мене напоїв полином...

16 С окрушил камнями зубы мои, покрыл меня пеплом.

І стер мені зуби жорствою, до попелу кинув мене,

17 И удалился мир от души моей; я забыл о благоденствии,

і душа моя спокій згубила, забув я добро...

18 и сказал я: погибла сила моя и надежда моя на Господа.

І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподівання на Господа...

19 П омысли о моем страдании и бедствии моем, о полыни и желчи.

Згадай про біду мою й муку мою, про полин та отруту,

20 Т вердо помнит это душа моя и падает во мне.

душа моя згадує безперестанку про це, і гнеться в мені...

21 В от что я отвечаю сердцу моему и потому уповаю:

Оце я нагадую серцеві своєму, тому то я маю надію:

22 п о милости Господа мы не исчезли, ибо милосердие Его не истощилось.

Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя,

23 О но обновляется каждое утро; велика верность Твоя!

нове воно кожного ранку, велика бо вірність Твоя!

24 Г осподь часть моя, говорит душа моя, итак буду надеяться на Него.

Господь це мій уділ, говорить душа моя, тому я надію на Нього складаю!

25 Б лаг Господь к надеющимся на Него, к душе, ищущей Его.

Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його!

26 Б лаго тому, кто терпеливо ожидает спасения от Господа.

Добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє.

27 Б лаго человеку, когда он несет иго в юности своей;

Добре для мужа, як носить ярмо в своїй молодості,

28 с идит уединенно и молчит, ибо Он наложил его на него;

нехай він самітно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його;

29 п олагает уста свои в прах,: 'может быть, еще есть надежда';

хай закриє він порохом уста свої, може є ще надія;

30 п одставляет ланиту свою биющему его, пресыщается поношением,

хай щоку тому підставляє, хто його б'є, своєю ганьбою насичується...

31 и бо не навек оставляет Господь.

Бо Господь не навіки ж покине!

32 Н о послал горе, и помилует по великой благости Своей.

Бо хоч Він і засмутить кого, проте змилується за Своєю великою милістю,

33 И бо Он не по изволению сердца Своего наказывает и огорчает сынов человеческих.

бо не мучить Він з серця Свого, і не засмучує людських синів.

34 Н о, когда попирают ногами своими всех узников земли,

Щоб топтати під своїми ногами всіх в'язнів землі,

35 к огда неправедно судят человека пред лицем Всевышнего,

щоб перед обличчям Всевишнього право людини зігнути,

36 к огда притесняют человека в деле его: разве не видит Господь?

щоб гнобити людину у справі судовій його, оцього не має на оці Господь!

37 К то это говорит: 'и то бывает, чему Господь не повелел быть'?

Хто то скаже і станеться це, як Господь того не наказав?

38 Н е от уст ли Всевышнего происходит бедствие и благополучие?

Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, зле та добре?

39 З ачем сетует человек живущий? всякий сетуй на грехи свои.

Чого ж нарікає людина жива? Нехай скаржиться кожен на гріх свій.

40 И спытаем и исследуем пути свои, и обратимся к Господу.

Пошукаймо доріг своїх та дослідімо, і вернімось до Господа!

41 В ознесем сердце наше и руки к Богу, на небесах:

підіймімо своє серце та руки до Бога на небі!

42 м ы отпали и упорствовали; Ты не пощадил.

Спроневірились ми й неслухняними стали, тому не пробачив Ти нам,

43 Т ы покрыл Себя гневом и преследовал нас, умерщвлял, не щадил;

закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,

44 Т ы закрыл Себя облаком, чтобы не доходила молитва наша;

закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла...

45 с ором и мерзостью Ты сделал нас среди народов.

Сміттям та огидою нас Ти вчинив між народами,

46 Р азинули на нас пасть свою все враги наши.

наші всі вороги пороззявляли на нас свого рота,

47 У жас и яма, опустошение и разорение--доля наша.

страх та яма на нас поприходили, руїна й погибіль...

48 П отоки вод изливает око мое о гибели дщери народа моего.

Моє око спливає потоками водними через нещастя дочки мого люду...

49 О ко мое изливается и не перестает, ибо нет облегчения,

Виливається око моє безупинно, нема бо перерви,

50 д околе не призрит и не увидит Господь с небес.

аж поки не зглянеться та не побачить Господь із небес,

51 О ко мое опечаливает душу мою ради всех дщерей моего города.

моє око вчиняє журбу для моєї душі через дочок усіх мого міста...

52 В сячески усиливались уловить меня, как птичку, враги мои, без всякой причины;

Ловлячи, ловлять мене, немов птаха, мої вороги безпричинно,

53 п овергли жизнь мою в яму и закидали меня камнями.

життя моє в яму замкнули вони, і каміннями кинули в мене...

54 В оды поднялись до головы моей; я сказал: 'погиб я'.

Пливуть мені води на голову, я говорю: Вже погублений я!...

55 Я призывал имя Твое, Господи, из ямы глубокой.

Кликав я, Господи, Ймення Твоє із найглибшої ями,

56 Т ы слышал голос мой; не закрой уха Твоего от воздыхания моего, от вопля моего.

Ти чуєш мій голос, не заховуй же вуха Свого від зойку мого, від благання мого!

57 Т ы приближался, когда я взывал к Тебе, и говорил: 'не бойся'.

Ти близький того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: Не бійся!

58 Т ы защищал, Господи, дело души моей; искуплял жизнь мою.

За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.

59 Т ы видишь, Господи, обиду мою; рассуди дело мое.

Ти бачиш, о Господи, кривду мою, розсуди ж Ти мій суд!

60 Т ы видишь всю мстительность их, все замыслы их против меня.

Усю їхню помсту Ти бачиш, всі задуми їхні на мене,

61 Т ы слышишь, Господи, ругательство их, все замыслы их против меня,

Ти чуєш, о Господи, їхні наруги, всі задуми їхні на мене,

62 р ечи восстающих на меня и их ухищрения против меня всякий день.

мову повстанців на мене та їхнє буркотіння на мене ввесь день...

63 В оззри, сидят ли они, встают ли, я для них--песнь.

Побач їхнє сидіння та їхнє вставання, як завжди глумлива їхня пісня!

64 В оздай им, Господи, по делам рук их;

Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!

65 п ошли им помрачение сердца и проклятие Твое на них;

Подай їм темноту на серце, прокляття Твоє нехай буде на них!

66 п реследуй их, Господи, гневом, и истреби их из поднебесной.

Своїм гнівом жени їх, і вигуби їх з-під Господніх небес!