1 O are nu are omul o viaţă plină de trudă pe pământ? Oare nu sunt zilele lui ca ale unui ziler ?

Хіба чоловік на землі не на службі військовій? І його дні як дні наймита!...

2 C a un sclav care tânjeşte după umbra serii sau ca un lucrător ce îşi aşteaptă plata,

Як раб, спрагнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,

3 a şa am avut şi eu parte de luni de deşertăciune şi nopţi de necaz mi s-au dat.

так місяці марности дано в спадок мені, та ночі терпіння мені відлічили...

4 C ând mă culc, mă întreb: «Când mă voi trezi?» Dar noaptea e aşa de lungă şi mă frământ până în zori.

Коли я кладусь, то кажу: Коли встану? І тягнеться вечір, і перевертання із боку на бік їм до ранку...

5 T rupul îmi este acoperit de viermi şi de coji pământii; pielea îmi crapă şi supurează,

Зодяглось моє тіло червою та струпами в поросі, шкіра моя затверділа й бридка...

6 z ilele mele sunt mai iuţi decât suveica ţesătorului şi se sfârşesc fără nădejde.

А дні мої стали швидчіші за ткацького човника, і в марнотній надії минають вони...

7 A du-Ţi aminte, Dumnezeule, că viaţa mi-e doar o suflare! Ochii mei nu vor mai vedea niciodată fericirea.

Пам'ятай, що життя моє вітер, моє око вже більш не побачить добра...

8 O chiul care mă priveşte nu mă va mai vedea; ochii Tăi mă vor căuta, dar eu nu voi mai fi.

Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене та немає мене...

9 C a norul care se risipeşte şi trece, aşa nu se va mai ridica cel ce se coboară în Locuinţa Morţilor.

Як хмара зникає й проходить, так хто сходить в шеол, не виходить,

10 N u se va mai întoarce niciodată acasă, locul său nu-l va mai cunoaşte.

не вертається вже той до дому свого, та й його не пізнає вже місце його...

11 D e aceea eu nu voi tăcea, ci, în durerea duhului meu, voi vorbi, în amărăciunea sufletului meu, mă voi plânge!

Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в утиску духа свого, нарікати я буду в гіркоті своєї душі:

12 S unt eu Marea sau monstrul Tanin, de ai pus o strajă în jurul meu?

Чи я море чи морська потвора, що Ти надо мною сторожу поставив?

13 C ând zic: «Patul meu mă va mângâia şi aşternutul îmi va alina plângerea!»,

Коли я кажу: Нехай постіль потішить мене, хай думки мої ложе моє забере,

14 a tunci Tu mă înspăimânţi cu visuri şi mă îngrozeşti cu vedenii.

то Ти снами лякаєш мене, і видіннями страшиш мене...

15 A şa că aş alege mai bine sugrumarea, mai bine moartea, decât aceste oase.

І душа моя прагне задушення, смерти хочуть мої кості.

16 L e dispreţuiesc …! Nu voi trăi în veci! Lasă-mă singur, căci doar o suflare îmi este viaţa.

Я обридив життям... Не повіки ж я житиму!... Відпусти ж Ти мене, бо марнота оці мої дні!...

17 C e este omul ca să-ţi pese atât de mult de el şi să-i dai aşa multă atenţie,

Що таке чоловік, що його Ти підносиш, що серце Своє прикладаєш до нього?

18 s ă-l cercetezi în fiecare dimineaţă şi să-l încerci în orice clipă?

Ти щоранку за ним назираєш, щохвилі його Ти досліджуєш...

19 N u vei înceta oare să te mai uiţi la mine şi să mă laşi astfel singur, măcar până-mi înghit saliva?

Як довго від мене ще Ти не відвернешся, не пустиш мене проковтнути хоч слину свою?

20 D acă am păcătuit, ce Ţi-am făcut Ţie, Veghetor al oamenilor? De ce m-ai luat drept ţintă? Am devenit o povară pentru Tine?

Я згрішив... Що ж я маю робити, о Стороже людський? Чому Ти поклав мене ціллю для Себе, і я стався собі тягарем?

21 D e ce nu-mi ierţi păcatul şi nu-mi dai la o parte nelegiuirea? Curând voi fi zăcând în ţărână, mă vei căuta, dar nu voi mai fi.“

І чому Ти не простиш мойого гріха, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до пороху ляжу, і Ти будеш шукати мене, та немає мене...