1 S oarta omului pe pămînt este ca a unui ostaş, şi zilele lui sînt ca ale unui muncitor cu ziua.

Хіба чоловік на землі не на службі військовій? І його дні як дні наймита!...

2 C um suspină robul după umbră, cum îşi aşteaptă muncitorul plata,

Як раб, спрагнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,

3 a şa am eu parte de luni de durere, şi partea mea sînt nopţi de suferinţă.

так місяці марности дано в спадок мені, та ночі терпіння мені відлічили...

4 M ă culc, şi zic:, Cînd mă voi scula? Cînd se va sfîrşi noaptea?` Şi mă satur de frămîntări pînă în revărsatul zorilor.

Коли я кладусь, то кажу: Коли встану? І тягнеться вечір, і перевертання із боку на бік їм до ранку...

5 T rupul mi se acopere cu viermi şi cu o coajă pămîntoasă, pielea-mi crapă şi se desface.

Зодяглось моє тіло червою та струпами в поросі, шкіра моя затверділа й бридка...

6 Z ilele mele sboară mai iuţi decît suveica ţesătorului, se duc şi nu mai am nicio nădejde!

А дні мої стали швидчіші за ткацького човника, і в марнотній надії минають вони...

7 A du-Ţi aminte, Dumnezeule, că viaţa mea este doar o suflare! Ochii mei nu vor mai vedea fericirea.

Пам'ятай, що життя моє вітер, моє око вже більш не побачить добра...

8 O chiul, care mă priveşte, nu mă va mai privi; ochiul tău mă va căuta, şi nu voi mai fi.

Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене та немає мене...

9 C um se risipeşte norul şi trece, aşa nu se va mai ridica celce se pogoară în Locuinţa morţilor!

Як хмара зникає й проходить, так хто сходить в шеол, не виходить,

10 N u se va mai întoarce în casa lui, şi nu-şi va mai cunoaşte locul în care locuia.

не вертається вже той до дому свого, та й його не пізнає вже місце його...

11 D e aceea nu-mi voi ţinea gura, ci voi vorbi în neliniştea inimii mele, mă voi tîngui în amărăciunea sufletului meu.

Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в утиску духа свого, нарікати я буду в гіркоті своєї душі:

12 O are o mare sînt eu, sau un balaur de mare, de-ai pus strajă în jurul meu?

Чи я море чи морська потвора, що Ти надо мною сторожу поставив?

13 C înd zic:, Patul mă va uşura, culcuşul îmi va alina durerile,`

Коли я кажу: Нехай постіль потішить мене, хай думки мої ложе моє забере,

14 a tunci mă înspăimînţi prin visuri, mă îngrozeşti prin vedenii.

то Ти снами лякаєш мене, і видіннями страшиш мене...

15 A h! aş vrea mai bine gîtuirea, mai bine moartea decît aceste oase!

І душа моя прагне задушення, смерти хочуть мої кості.

16 L e dispreţuiesc!... nu voi trăi în veci... Lasă-mă, căci doar o suflare mi -i viaţa!

Я обридив життям... Не повіки ж я житиму!... Відпусти ж Ти мене, бо марнота оці мої дні!...

17 C e este omul, ca să-Ţi pese atît de mult de el, ca să iei seama la el,

Що таке чоловік, що його Ти підносиш, що серце Своє прикладаєш до нього?

18 s ă -l cercetezi în toate dimineţile, şi să -l încerci în toate clipele?

Ти щоранку за ним назираєш, щохвилі його Ти досліджуєш...

19 C înd vei înceta odată să mă priveşti? Cînd îmi vei da răgaz să-mi înghit scuipatul?

Як довго від мене ще Ти не відвернешся, не пустиш мене проковтнути хоч слину свою?

20 D acă am păcătuit, ce pot să-Ţi fac, Păzitorul oamenilor? Pentruce m'ai pus ţintă săgeţilor Tale, de am ajuns o povară chiar pentru mine însumi?

Я згрішив... Що ж я маю робити, о Стороже людський? Чому Ти поклав мене ціллю для Себе, і я стався собі тягарем?

21 P entruce nu-mi ierţi păcatul, şi pentruce nu-mi uiţi fărădelegea? Căci voi adormi în ţărînă, şi cînd mă vei căuta, nu voi mai fi!``

І чому Ти не простиш мойого гріха, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до пороху ляжу, і Ти будеш шукати мене, та немає мене...