1 Ж иття моє стало бридке для моєї душі... Нехай нарікання своє я на себе пущу, нехай говорю я в гіркоті своєї душі!

«Io provo disgusto della mia vita; voglio dare libero sfogo al mio lamento, voglio parlare nell’amarezza dell’anima mia!

2 С кажу Богові я: Не осуджуй мене! Повідом же мене, чого став Ти зо мною на прю?

Io dirò a Dio: “Non condannarmi! Fammi sapere perché sei in contesa con me!

3 Ч и це добре Тобі, що Ти гнобиш мене, що погорджуєш творивом рук Своїх, а раду безбожних освітлюєш?

Ti sembra cosa ben fatta opprimere, disprezzare l’opera delle tue mani e favorire i disegni dei malvagi?

4 Х іба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить людина людину?

Hai tu occhi di carne? Vedi tu come vede l’uomo?

5 Х іба Твої дні як дні людські, чи літа Твої як дні мужа,

Sono i tuoi giorni come i giorni del mortale, i tuoi anni come gli anni degli esseri umani,

6 щ о шукаєш провини моєї й вивідуєш гріх мій,

che tu investighi tanto la mia iniquità, che t’informi così del mio peccato,

7 х оч відаєш Ти, що я не беззаконник, та нема, хто б мене врятував від Твоєї руки?

pur sapendo che io non sono colpevole e che non c’è chi mi liberi dalla tua mano?

8 Т вої руки створили мене і вчинили мене, потім Ти обернувся і губиш мене...

Le tue mani mi hanno formato, m’hanno fatto tutto quanto, eppure mi distruggi!

9 П ам'ятай, що мов глину мене обробив Ти, і в порох мене обертаєш.

Ricòrdati che mi hai plasmato come argilla, e tu mi fai ritornare in polvere!

10 Ч и не ллєш мене, мов молоко, і не згустив Ти мене, мов на сир?

Non mi hai colato forse come il latte e fatto rapprendere come il formaggio?

11 Т и шкірою й тілом мене зодягаєш, і сплів Ти мене із костей та із жил.

Tu mi hai rivestito di pelle e di carne e mi hai intessuto d’ossa e di nervi.

12 Ж иття й милість подав Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.

Mi hai concesso vita e grazia, la tua provvidenza ha vegliato sul mio spirito,

13 А оце заховав Ти у серці Своєму, я знаю, що є воно в Тебе:

ed ecco quello che nascondevi in cuore! Sì, lo so, questo meditavi:

14 я кщо я грішу, Ти мене стережеш, та з провини моєї мене не очищуєш...

se avessi peccato, l’avresti ben tenuto a mente e non mi avresti assolto dalla mia iniquità.

15 Я кщо я провинюся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підняти свою голову, ситий стидом та напоєний горем своїм!...

Se fossi stato malvagio, guai a me! Se giusto, non avrei osato alzare la fronte, sazio d’infamia, spettatore della mia miseria.

16 А коли піднесеться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і знову предивно зо мною поводишся:

Se l’avessi alzata, mi avresti dato la caccia come a un leone, contro di me avresti rinnovato le tue prodezze;

17 п оновлюєш свідків Своїх проти мене, помножуєш гнів Свій на мене, військо за військом на мене Ти шлеш...

avresti trovato contro di me nuovi testimoni e avresti raddoppiato il tuo sdegno contro di me; legioni su legioni mi avrebbero assalito.

18 І нащо з утроби Ти вивів мене? Я був би помер, і жоднісіньке око мене не побачило б,

«“Perché mi hai fatto uscire dal grembo di mia madre? Sarei spirato senza che occhio mi vedesse!

19 я к нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гробу...

Sarei stato come se non fossi mai esistito, mi avrebbero portato dal grembo materno alla tomba!”

20 О тож, дні мої нечисленні, перестань же, й від мене вступись, і нехай не турбуюся я бодай трохи,

Non sono forse pochi i giorni che mi restano? Smetta egli dunque, mi lasci stare, perché io possa rasserenarmi un poco,

21 п оки я не піду й не вернуся! до краю темноти та смертної тіні,

prima che me ne vada, per non più tornare, nella terra delle tenebre e dell’ombra di morte:

22 д о темного краю, як морок, до тьмяного краю, в якому порядків нема, і де світло, як темрява...

terra oscura come notte profonda, dove regnano l’ombra di morte e il disordine, il cui chiarore è come notte oscura».