ا لعُشْبُ يَجِفُّ، وَالزَّهْرُ يَسقُطُ، عِندَما تَهُبُّ رِيحُ اللهِ عَلَيها. إنَّما النّاسُ كَالعُشبِ.
трава засихає, а квітка зів'яне, як подих Господній повіє на неї!... Справді, народ то трава: